7. Система законодавства: поняття, структура та співвідношення з системою права

Зміст категорії «законодавство» різні учені визначають неоднозначно. Існують прихильники вузького розуміння законодавства виключно як сукупності діючих в державі законів, тобто актів вищої юридичної сили. Конституційний Суд України поняття «законодавство» розтлумачив як закони, укази Президента України і постанови уряду. Але більшість учених і практиків схиляються до розуміння законодавства як сукупності всіх чинних нормативно-правових актів. У широкому сенсі слова законодавство – це форма існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання в конкретні статті, нормативні розпорядження, нормативно-правові акти, інститути та галузі законодавства.

Система законодавства – це сукупність законодавчих актів, розташованих в певному ієрархічному порядку. На вершині законодавчої піраміди знаходиться конституція та/або конституційні закони, яким повинні відповідати всі нормативно-правові акти держави. Ступенем нижче в ієрархії законів знаходяться звичайні (поточні) закони. У систему законодавства держави можуть включатися також акти кабінету міністрів і міжнародні договори, ратифіковані парламентом.

Окрім такої ієрархічної, вертикальної будови, система законодавства ділиться також за галузевою ознакою (за предметом правового регулювання, по горизонталі): конституційне, адміністративне, цивільне, цивільно-процесуальне, сімейне, трудове, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство.

Однією з найважливіших властивостей права є його системність, тобто, поділ права на окремі структурні елементи, узгоджені та взаємопов’язані. Системна побудова права має важливе значення, оскільки дозволяє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і правильно застосувати її на практиці.

Система законодавства та система права представляють дві сторони, два аспекти тієї ж суті – права. Вони співвідносяться між собою як форма і зміст. Відмінність системи права та системи законодавства полягає в наступному:

1) первинним елементом системи права є норма, а первинним елементом системи законодавства – стаття (пункт) нормативно-правового акту;

2) система права складається об’єктивно (стихійно) відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства формується за волею законодавця;

3) система права має тільки горизонтальну (галузеву) будову, а система законодавства ще й вертикальне (ієрархічну);

4) система права відображає внутрішню будову права, а система законодавства – зовнішню форму права;

5) система права і система законодавства розрізняються за об’ємом. Система права включає, крім законів, інші джерела права (правові звичаї, юридичні прецеденти, нормативні договори), загальні принципи права. З іншого боку, в систему законодавства включаються положення, що не є правовими (наприклад, преамбула Конституції України носить програмно-політичний, а не правовий сенс).

Галузі законодавства і галузі права співвідносяться таким чи­ном:

• галузь законодавства за обсягом може повністю збігатися з галуззю права, що має місце в кримінальному праві;

• на базі однієї галузі права можуть існувати кілька галузей законодавства, як то є в конституційному або цивільному праві;

• більшість приписів галузі законодавства є формою однієї із га­лузей права, становлячи, проте, лише певну частину цієї галузі (на­приклад, у законодавстві про охорону здоров'я і народну освіту одні приписи (їх більше) належать до адміністративного права, другі — до трудового, цивільного та інших галузей права);

• галузь законодавства може поєднувати в собі норми кількох галузей права.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, яка визначається місцем правотворчого (правоустановчого) органу в державному апараті, вирізняють ієрархічну вертикальну структуру вітчизняного законодавства, до якої входять такі складові:

1. Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим. Головне місце в ієрархічній системі законодавства посідає Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання (конституційні-закони). Вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову усього законодавства;

2. кодекси — кодифіковані закони всередині законодавства, їхнє головне призначення - забезпечення на основі науково обґрунтованих принципів комплексного, всебічного і цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального розвитку суспільства. Кодифіковані закони здебільшого функціонують як стрижневі акти, що надає формальної визначеності нормам певної галузі права і є активним центром регулювання суспільних відносин;

3. нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються у відповідності з Конституцією України;

4. підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і інструкції Міністерств, Державних комітетів України;

5. акти органів виконавчої влади на місцях;

6) акти місцевих органів самоврядування по здійсненню функцій, які їм делеговані державними органами.

Цей перелік структури вітчизняного законодавства не є ви­черпним. Усередині цієї ієрархічної структури, залежно від юридичної сили, нормативно-правові акти можна поділити на два види: а) закони і 6) підзаконні нормативно-правові акти. Функціональна, ієрархічна і горизонтальна структури зако­нодавства забезпечують внутрішню узгодженість, юридичну єдність і цілісність законодавства.