1. Теорія граничної корисності і суб’єктивна цінність блага

Згідно з теорією трудової вартості тільки на ринку при обміні виявляється суспільно необхідний рівень витрат праці. Тільки на ринку вартість отримує свою форму вираження у вигляді мінової вартості. Але! Якщо товар купується на ринку, то це відбувається не тому, що хтось розглянув ці витрати праці на виробництво товару як суспільно необхідні, а тому, що даний товар для покупця має певний корисний ефект, покупець цінить цей товар.

Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб’єктивні оцінки і надають виробленому благу властивості вартості.

Покупець шукає цінність товару в його корисності для нього.

Корисність – задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.

З теоретичних уявлень італійського економіста Ф. Галіані (1728-1787) слідує, що найвищу цінність повинні мати товари, що мають найбільшу корисність, наприклад, продукти харчування. Однак ще А. Сміт (1723-1790) відмітив, що даний взаємозв’язок не відповідає дійсності. Його зауваження отримало назву “парадокс Сміта”: якщо цінність речі залежить від її корисності, то чому блага, що мають за нормальних умов найвищий корисний ефект (хліб, молоко, вода), ціняться нижче, чим блага, корисність яких для людини доволі відносна (діамант).

Парадокс Сміта можна розв’язати, розглядаючи два види корисності: сукупну та граничну.

Сукупна (загальна) корисність – це сукупність корисності всіх окремих одиниць блага, яку має у розпорядженні споживач на даний момент часу.

Гранична корисність – це додана корисність, що вилучається споживачем з однієї додаткової одиниці конкретної продукції.

Сукупна корисність (ТU), яка визначається як сума граничних корисностей, зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) – додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару – знижується (див. рис. 2.1). Якщо припустити, що благо можна розділити на нескінченно малі порції, то зростання загальної корисності, що уповільнюється, може бути зображено не у вигляді сходинкової діаграми, а як безперервна опукла лінія (рис. 2.1-а).

TU

6 TU

4

2

1 2 3 4 5 Q

(а)

MU

MU

6

4

2

1 2 3 4 5 Q

(б)

Рис. 2.1. Сукупна (а) та гранична (б) корисність

На рис. 2.1-б у вигляді прямокутників відкладена тільки гранична корисність, яка по мірі збільшення кількості товарів спадає.

Таким чином, цінність одиниці якого-небудь блага визначається ступінню важливості такої потреби, яка задовольняється за допомогою цієї одиниці. По мірі збільшення кількості товару, що споживається, його гранична корисність має тенденцію до скорочення. В цьому полягає суть закону спадної граничної корисності. Першочергово цей закон був сформульований як закон насичення потреб німецьким економістом Г. Госсеном у 1854 році. В економічній літературі він отримав назву першого закону Госсена.

Існують нетрадиційні випадки корисності (рис. 2.2).

На рис. 2.2-а зображена функція сукупної корисності антиблага (максимальна корисність спостерігається при його відсутності).

Антиблага – це блага, що мають від’ємну корисність (наприклад, забруднення повітря).

TU MU MU MUMU

Q Q Q

(а) (б) (в)

Рис. 2.2. Нетрадиційні випадки функції корисності

Рис. 2.2-б відображає функцію зростаючої граничної корисності (наприклад, колекціонування).

На рисунку 2.2-в представлена функція граничної корисності, яка спочатку зростає, а потім знижується.

Відомі два підходи до вимірювання корисності:

1) Кількісний (кардиналістський) підхід до корисності передбачає, що корисність може мати кількісний вимір, тобто визначатися функціонально.

2) Порядковий (ординалістський) підхід до корисності передбачає можливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається перевага, а не кількісну різницю в корисності. Тобто споживач упорядковує різні набори благ відповідно до власних смаків.