5. Культура Ірану

Іран - країна давньої та високорозвинутої цивілізації. Ще за ЗО століть до Р. X. тут було створено власну писемність і оригі­нальну культуру, що вдосконалювалася протягом кількох тисячо­літь. Іранські племена заселяли з II тис. до Р. X. великі території Євразії - від Гіндукушу до Північного Причорномор'я, поділя­ючись на дві основні групи: західну та східну. Східні іранці заселяли райони Середньої Азії- області Ферганської долини, Хорезму, Согдіани, Бактрії, Афганістану та Хорасану. Західні іранці -землі на захід від Каспійського моря - Мідії, Атропатени (Азер­байджану), Скіфії (частково) та Фарсу (Персії). Досить міцні й різнобічні зв'язки східних і західних іранців ніколи не припиня­лися, однак місцеві відмітності були значними. Іранцями тут, передусім, називали населення Мідії та Персії. В історії Старо­давнього Ірану виділяють такі етапи: час виникнення та роз­витку еламської цивілізації (з кінця IV тис. до кінця VII ,ст. до Р. X.); мідійська епоха (VII ст. - середина VI ст. до Р. X.); ахеменідський період (із середини VI ст. до 330 р. до Р. X.); парфянський час (середина III ст. до Р. X. - 224 р. Р. X.).

Одним із провідних релігійно-філософських учень Стародав­нього Ірану, як припускають, в VI ст. до Р. X. став зороастризм. Основні його положення викладено у священній збірці книг -Авесті, що складається з кількох частин і є зведенням законів, приписів, заклинань та молитов. Найдавнішою частиною Авести є Ґати - збірка із 17 молитов, їх автором вважають, безпо­середньо, самого реформатора давніх іранських культів і за­сновника "вогнепоклонницької" релігійної культури -давньоіран­ського релігійного вчителя Заратустру (Заратушгру, Зороастра). Згідно з його вченням, єдиним всемогутнім і всюдисущим богом добра, носієм світла, життя та правди є Ахурамазда (Ормузда). Він існував до створення світу та був його творцем. Споконвічне поряд з ним існував і дух зла - Анґро-Манью (Аґріман), який уособлює морок, смерть і разом з підопічними злими духами - девами - чинить зло світові та людям. Ахура­мазда ж постійно бореться з ним. Людину створив Ахурамазда, але вона вільна обирати між добром і злом, тому може піддава­тися впливам духів зла. Своїми діями, думками та словами людина повинна боротися проти Ангро-Манью і девів.

У Ґатах також розповідається про життя, побут і норми поведінки. Заратустра каже про те, що світ побудований з двох основ: земної, реальної ("світ речей") та ідеальної, потойбічної ("світ душі"). Для пророка більш важливим є земний світ. Він піклується про раціональний лад у цьому світі. Ґати склада­ються з двох видів повчань: проповіді осілого скотарства та мудрого управління державою. Заратустра висловлювався проти знищення худоби та кривавих жертвоприношень, за­кликав віруючих оберігати домашніх тварин.

Мистецтво класичного ахеменідського Ірану було, насам­перед придворним. Перські царі Кір II, Камбіз, Дарій І та їхні наступники будують грандіозні палацові ансамблі в Пасаргадах, Персепогіі та Сузах. Відомою пам'яткою Пасаргад є гробниця Кіра II, яка збереглася до нашого часу. Сім широких сходи­нок ведуть до поховальної камери. Ця гробниця стала взірцем для будівництва більш пізніх ритуальних споруд (наприклад, гробниці Мавсола в Галікарнасі, від якоїпішла назва "мавзолей" і яка вважалася однією із семи чудес світу).

За часів Дарія І розпочалося будівництво Персеполя, також у Сузах було зведено кілька пишних палаців, які своїм виглядом затьмарили палаци ассирійських царів. Нововведенням стала ападана - тронний зал з багатьма легкими та стрункими коло­нами, 20 м заввишки. Ці колони завершувалися тяжкими капітеля­ми у вигляді фігур биків. Ападана символізувала міць і велич царя та призначалася для важливих державних прийомів.

Ахеменідська держава уславилася не лише архітектурою, але й декоративно-ужитковим мистецтвом: торевтикою (карбування на металі) та гліптикою (різьба по дорогоцінному та напівдорогоцінному камінню). Сюжетами були сцени жертво­приношень, боротьби царя-героя з різними фантастичними чудовиськами та сцени воєнних тріумфів і полювання.

Давньоіранська культура вплинула на розвиток світової куль­тури, її релігійні вчення сприяли розробці філософських поглядів античного світу, виникненню есхатологічних учень у християнстві й ісламі. Багато іранських літературних творів перекладалися арабською, вірменською, сирійською мовами, а в епоху Відродження вони дали початок сюжетам для літературних пам'яток Заходу та Сходу. Твори мистецтва Стародавнього Ірану (такі, як кахле­вий фриз із палацу в Сузах, який зображає царських охоронців "безсмертних") увійшли до скарбниці світової культури.