4. Культура Месопотамії

На початку IV тис. до Р. X. між річками Тигр і Євфрат ви­никла цивілізація Месопотамії, або Межеріччя, що не менш важ­лива в історії світової культури, ніж Єгипет. Вона була сформо­вана такими культурно-політичними утвореннями, як: Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська імперія, Ново-Вавилонська держава. На відміну від монотонно-циклічної моделі існування давньо­єгипетської культури, Месопотамія як культурно-історичний і природно-географічний регіон вирізнялася надзвичайно напруже­ною динамікою подій: непередбачувані повені в долині Тигру та Євфрату, буревії, смерчі, суховії з Арабської пустелі й сирійського степу разом з нескінченними війнами, калейдоскопічними вторгненнями десятків племен і насильницькими переселен­нями цілих народів створили протягом кількох тисячоліть над­звичайно складну та мозаїчну картину культурного розвитку.

Найдавніша культура Месопотамії - шумеро-аккадська (від назви двох частин території, південної й північної). Прийшле з південного сходу плем'я шумерів спричинило швидкий підйом поселень, так званої, убейдської культури (від назви археологічної пам'ятки поблизу селища Ель-Убейд), з яких постали найдавніші міста на планеті - Еріду, Ур, Кіш та Урук. Численні історичні джерела свідчать про високі досягнення шумерів у різних галузях культури: архітектурі, астрономії, математиці. Саме шумери винайшли колесо та гончарний круг, побудували першу у світі східчасту піраміду; вони автори най­давніших календарних систем (сонячних, місячних, які співвідно­силися одне з одним у 19-річному циклі), рецептурного довідника, бібліотечного каталогу тощо. Шумери розробили й клинописну систему писемності, що, на відміну від Єгипетської ієрогліфіки, легко пристосовувалася до потреб різних мов і тому стала універсальною. Саме з клинопису розвинувся фінікійський алфавіт, а згодом і давньогрецький — основа більшості алфавітних систем світу. У Шумері виникає справжня література - найдавніша на землі епічна поема "Сказання про Гільгамеша" ("одного, що пізнав усе"). Герой поеми - на дві третини бог, на третину людина - переборює численні небезпеки й ворогів, виявляє мужність і гордість, безстрашність перед великими богами, пізнає сенс життя й радість земного буття, невблаганність смерті (уперше в світі!). У цьому ж епосі є і найдавніший опис всесвітнього потопу.

Наприкінці III тис. до Р. X. шумери зникають з палітри месопотамської історії, встигнувши за короткий період 3-ї ди­настії міста Ура подарувати людству перший у світі юридич­ний кодекс царя Ур-Намму. Нова хвиля переселенців-завойов-ників еламітів (з Еламських гір в Персії-Ірані) заснувала могутню Вавилонську державу, що на деякий час об'єднала області Шумеру й Аккаду та успадкувала культурні здобутки стародавніх шумерів. Місто Вавилон сягнуло вершини величі за царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до Р. X.), який зробив його столицею свого царства. Він уславився як автор другого кодексу законів, у якому не лише було констатовано ідею правової рівності всіх членів суспільства, але й стверджува­лася необхідність турботи про вдів і сиріт.

У Месопотамії держава була зразком теократії, тільки правив тут не бог у плоті, а його заступник (Хаммурапі, приміром, нібито отримав таблиці із законами від бога сонця й небесного судді Шамаша). Ієрархічна структура суспільства мала своє втілення у вавилонських уявленнях про світовий устрій, що позначилася на пам'ятках мистецтва: храмах, зіккуратах (спорудах культового призначення й за сумісництвом стародавніми обсерваторіями жерців-астрологів), на стелях із рельєфами й написами.

Орієнтація на земні цінності (до того ж не лише позитивні) ще більше проявилася в культурі Ассирії, котра вирізняється разючою, навіть для тих не занадто гуманних часів, бруталь­ністю й жорстокістю та вкрай мілітаризованим характером. Навіть цар там був не стільки сакральною фігурою, скільки воєначальником, котрий абсолютно не бачить різниці між понят­тями "війна" та "політика". Основна тема ассірійського мистецтва - полювання, битви, розправи над полоненими й пере­моженими ворогами, втілені з жорстоким, навіть відразливим натуралізмом, але водночас із вражаючими уяву лаконізмом і виразністю. Світової популярності набули, скажімо, зображення шеду - крилатих биків з людськими обличчями, що стояли біля підніжжя сходів до царського палацу. Створивши биків, древній скульптор блискуче вирішує проблему відповідності з реальністю: бики мають по п'ять ніг, розташованих таким чином, що, звідки б не дивився на них глядач, спереду чи збоку, він бачить грізних стражів - чотириногими. Отож, проблема співвідношення реальності й умовності у мистецтві усвідом­люється вже в культурі давньої Ассирії.

Неможливо обминути увагою й відому бібліотеку царя Ашшурбаніпала (VII ст. до Р. X.). У своєму палаці в Ніневії, столиці Ассирійського царства, Ашшурбаніпал зібрав грандіоз­ну колекцію рукописів. Серед цих текстів є і теогонічна поема "Енума Еліш", яка переповідає ще одну добіблейську версію всесвітнього потопу, що стався внаслідок гніву богів.

Ассиро-вавилонська культура стала спадкоємицею куль­тури Вавилонії, Вавилон, що входив до складу могутньої Ассирійської держави, а в VI ст. до Р. X. став столицею Ново-Вавилонського царства, або Халдейської держави (від назви панівного етносу-халдеїв), був величезним (понад 1 млн. мешкан­ців) східним містом.

Вавилоняни подарували світовій культурі позиційну систему чисел, точну систему відліку часу (першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину на 60 секунд), навчилися вимірювати площу геометричних фігур, відрізняти зірки від планет, винайшли семиденний тиждень. Залишили вавилбнці нащадкам і астро­логію, науку про передбачуваний зв'язок людської долі з розташу­ванням небесних світил у секторах зодіакальних сузір'їв. Це далеко не повний список спадку вавилонської культури.

Підбиваючи підсумки цього екскурсу в історію, необхідно зазначити, що культура Месопотамії була менш тоталітарною, унітарною й консервативною, на відміну від єгипетської. Месо­потамська модель світового ладу заощаджувала для людини нехай маленький, але все ж таки простір для прояву власної індивідуальності. Цей прояв часто набував хижих, кровожер­них форм, які мало асоціюються в нашій уяві з поняттям цивілі­зованої людини, але інакше проявити свої "гуманітарні" тен­денції розвитку від колективно-родової істоти первісного су­спільства до свідомої індивідуальності людини цивілізована культура Стародавнього Сходу ще не була спроможна. Саме месопотамська традиція світосприймання була покладена в основу картини світу практично всіх народів Середземно­мор'я, зокрема, Передньої та Малої Азії, і, певним чином, ви­значила дух вільнодумства та заповзятливості населення крито-мікенської цивілізації й навіть античних греків.