2.2. Проектування логістичного рішення стосовно вибору технології виготовлення частин інноваційного товару

Логістичний підхід до проектування власного виробництва вузлів і частин з одного боку ґрунтується на тривалості робочих операцій, складових часу проходження виробу, з іншого - на вартісних оцінках обумовлених при цьому витрат на виробництво. Ці обставини і характеризують можливість застосування тієї чи іншої взаємозамінної технології виготовлення. Вибір технологій є актуальним як в довгостроковому, так і в середньостроковому плануванні і базується на економічному порівнянні. Цим досягаються відповіді на наступні запитання:

• який вплив мають постійні і змінні витрати на величину замовлення і окремої партії;

• яка технологія є найбільш оптимальною для певної величини замовлення.

Загальні порівняльні витрати для виготовлення партії в спрощеному варіанті складаються з двох частин:

- постійної складової на всю партію, яка включає витрати на інструменти та оплату підготовчо-заключного часу;

- змінної складової з розрахунку на одиницю, яка включає оплату часу обробки та вартість витрат сировини і матеріалів.

Математично, загальні витрати на виготовлення партії N можна розрахувати за формулою:

де - витрати на засоби праці на партію, грн/партію;

- середня годинна ставка, грн/год;

- підготовчо-заключний час, хв/партію;

- час оброблення, хв/шт;

- витрати сировини і матеріалів, кг/шт;

Ц - ціна матеріалу, грн./кг;

N - величина партії, шт.

Логістична концепція вибору виду технологій полягає у прийнятті рішення стосовно того, чи має бути технологія простіша (наприклад, ручна, але дешева з позиції капіталовкладень, чи вона має бути технічно прогресивніша (наприклад, автоматизована), однак потребуватиме більших капіталовкладень, чи взагалі автоматична. Очевидно, що є економічний зміст порівнювати варіанти, якщо дорожчий варіант технології забезпечує менші змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції. Отже, регулюючим чинником тут виступає обсяг продукції за певний період часу, до якої використовуються та чи інша технологія. Це може стосуватися і технології складування, і технології виробництва, і технології завантаження, якщо за іншими умовами такі варіанти співставимі. Таким чином, найбільш економічною буде та технологія, яка вимагає найменших витрат (без врахування капітальних затрат).

Графічно це виглядає так (див. рис. 2.2):

Рис. 2.2. Графічна інтерпретація вибору технології.

2.3. Розрахунок оптимальної величини замовлення

Метод встановлення оптимальної партії замовлення матеріалів, частин займає в теорії логістики особливе місце як класичний приклад вирішення конфлікту цілей, що виражається у формі конфлікту взаємопов’язаних груп витрат (залежності типу trade-off), шляхом знаходження оптимального значення загальних витрат – мінімального рівня витрат. Величина оптимальної партії замовлення трактована в англійській літературі як економічна величина замовлення. Економічна величина замовлення (EOQ – Economic Order Quantity) за формулою Вільсона розраховується за наявності таких умов:

• величина попиту є стала і відома;

• час поставки (цикл доставки) є сталим і відомим;

• витрати поставки, насамперед ціна закупівлі, не залежать від величини партії;

• існує повне задоволення попиту;

• витрати утримання запасів прямо пропорційні до їх величини;

• не існує запасів в дорозі;

• витрати складування замовлення не залежать від величини замовлення;

• необмежений горизонт планування;

• не допускається можливість вичерпання запасів;

• необмеження доступності капіталу.

Подані умови застосування методу EOQ показують, що до уваги беруться лише дві складові логістичних витрат:

• витрати утримання запасів;

• витрати складання замовлення.

Викладені умови застосування методу EOQ створюють таку ідею розрахунку: оптимальна величина замовлення забезпечує досягнення мінімальної суми витрат утримання запасів і витрат складання замовлення за певний період. Витрати складання замовлення залежать від вартості складання одного замовлення та кількості замовлень за період. В розрахунку за рік витрати складання замовлення визначаються за такою формулою:

(2.1)

де Ц_зам, n_зам – відповідно витрати складання одного замовлення та кількість замовлень за рік. Кількість замовлень за рік визначається діленням річної потреби в матеріалах Р_р на величину однієї партії замовлення Q. Тобто, витрати складання замовлень є обернено пропорційні (в гіперболічній залежності) до величини партії замовлення, а це значить, що регулюючим чинником рівня таких витрат є величина одного замовлення (партія закупівлі) Q.

Витрати утримання запасів матеріалів можна визначити в процентах від їх вартості. За наявності викладених умов застосування моделі EOQ середньорічний рівень запасів матеріалів збігається з половиною величини одного замовлення, оскільки стабільний і відомий попит не вимагає утримання страхових запасів, запасів в дорозі, а запас поповнюється однаковими партіями з однаковим циклом поставки. Графічно це виглядає так:

Рис. 2.1. Графічна інтерпретація середнього запасу в моделі EOQ (модель пили) для двох варіантів Q₁ і Q₂

Очевидно, що із зміною величини партії (Q₁ і Q₂) прямо пропорційно змінюється середній запас, а значить і витрати утримання запасів. Математично:

, (2.2)

де С – вартість одиниці матеріалу;

r – витрати на утримання запасу в процентах від вартості матеріалу.

Знаходження оптимуму здійснимо шляхом дослідження функції суми обох витрат, тобто

(2.3)

Продиференціюємо цей вираз та прирівняємо його до нуля:

(2.4)

З цього виразу знайдемо Q_opt – оптимальну величину замовлення:

(2.5)

Графічна інтерпретація визначення оптимальної величини замовлення виглядає так:

Рис. 2.2. Графічна інтерпретація EOQ