Класи небезпеки шкідливих речовин

№ з/п	Показник	Норма для шкідливих речовин, за класами
		1	2	3	4
1	Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони, мг/м3	менше 0,1	0,1–1,0	1,1–10,0	більше 10,0
2	Середня смертельна доза при введенні у шлунок, мг/кг	менше 15	15–150	151–5 000	більше 5 000
3	Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг	менше 100	1 GO–500	501–2 500	більше 2 500
4	Середня смертельна концентрація в повітрі, мг/м3	менше 500	500–5000	5 001–50 000	більше 50 000

Пил – це тонкодисперсні частки у вигляді аерозолю або аерогелю, які утворюються під час виробничих процесів.

Пил розрізняють:

– органічний (дерево, шкіра, бавовна);

– неорганічний (цемент, кварц);

– змішаний (органічний та неорганічний).

За дією на організм людини пил поділяють на токсичний і нетоксичний.

ГДК шкідливих газів, пари та пилу, що часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень промислових підприємств, наведено у табл. 10.

Таблиця 10

Гдк шкідливих газів, пари та пилу

Речовина	ГДК, мг/м3	Речовина	ГДК, мг/м3
Гази та пара
Акролеїн		Луги їдкі (розчин у перерахунку на NaOH)	0,5
Амілацетат	100	Металева ртуть	0,01
Аміак	20	Окиси азоту (NO2, NO)	2
Ацетон	200	Сірчаний водень	10
Бензин та керосин (у перерахунку на С)	300	Сірчаний ангідрід	1
Бензол	5	Скипидар (у перерахунку на С)	300
Вуглецю оксид	20	Сода кальцинована	2
Вуглецю діоксид	9 000	Спирт метиловий	5
Вуглець чотирьоххлористий	20	Спирт етиловий	1 000
Дихлоретан	10	Толуол	50
Кислота сірчана	1	Уайт-спірит (у перерахунку на С)	300
Кислота соляна	5	Хлору діоксид	0,1
Кислота оцтова	5	Ефір етиловий	300
Ксилол	50	Ефір діетиловий	300
Пил
Зерновий	4	Тютюновий	3
Вапняковий	6	Цукровий	10
Борошняний	6	Рослинний, тваринний з умістом SiO2: понад 10 % у межах 2–10 % менше 2 %	2
Крохмальний	6
Вугільний (коксовий та сланцевий)	6		4
Вугільний (з домішками SiO2, до 2 %)	10		6

У державних стандартах наведено понад 700 речовин, для яких уставлено значення ГДК.

Слід звернути увагу, що найбільш розповсюдженими з небезпечних речовин, що зустрічаються в промисловості, є:

• -   діоксид вуглецю (СО₂) – наркотик, подразнює слизові оболонки, викликає шум у вухах, запаморочення. У повітрі знаходяться 4–5 % СО₂. Показником насиченості повітря діоксидом вуглецю є гасіння полум’я при концентрації 8 %. Цей газ утворюється в процесі бродіння сировини інших вуглеводомістких речовин дією мікроорганізмів (дріжджів), а також при горінні різних видів палива;

• -   оксид вуглецю (СО) – утворює більш активну, ніж кисень повітря, стійку сполуку з гемоглобіном крові, що призводить до кисневого голоду організму, що при підвищенні концентрації та тривалій дії може призвести до смертельного випадку. Цей газ утворюється при спалюванні палива в умовах недостатньої кількості повітря для повного утворення СО₂, а тому міститься у вихлопних газах автомобілів, тютюновому диму, в димових газах котелень та ін.;

• -   аміак – застосовується у промислових і побутових холодильниках, на м’ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій продукції. У малих концентраціях діє на людину збуджуюче, у великих – може призвести до інвалідності;

• -   хлор – широко поширений промисловий продукт, застосовується для знезараження питної води, вибілювання тканин, як сировина для багатьох хімічних підприємств. У зв’язку з його використанням трапляється чимало випадків отруєння. При концентрації хлору в повітрі понад 0,2 мг/м³ може настати миттєва смерть. При потраплянні хлору на шкіру виникають опіки;

• -   з-поміж парів слід відзначити пари етилового спирту (С₂Н₅ОН), які є наркотиком, призводять до збудження, а у великих концентраціях – до паралічу центральної нервової системи. При значній тривалості дії може призвести до захворювання нервової системи, органів травлення, серцево-судинної системи, печінки. Належить до четвертого класу небезпеки. Крім отруйної дії, пара спирту є вибухонебезпечною.

Необхідно зазначити, що шкідливі речовини можуть проникати до організму через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки.

Проникнення цих речовин в організм людини у великих концентраціях нерідко призводить до гострих отруєнь.

Необхідно знати заходи для зниження несприятливого впливу хімічних речовин, якими є:

• -   розробка нових технологічних процесів, які виключають використання шкідливих хімічних речовин; заміна шкідливих речовин менш шкідливими (метиловий спирт замінюється бутиловим, заборонено використання ртуті при виробництві капелюхів, жовтий фосфор замінюється червоним при виробництві сірників та ін.);

• -   встановлення допустимої концентрації хімічних речовин у сумішах (бензол як розчинник у лаках має становити 10 % рідкої частини лаку, кількість миш’яку в кислотах для травлення металу повинна бути не більшою за 0,2 %);

• -   комплексна механізація та автоматизація, дистанційне управління технологічними процесами;

• -   удосконалення технологічних процесів (застосування безперервних технологічних процесів, автоматичний контроль за ходом технологічного процесу);

• -   раціональне планування цехів та устаткування (ізоляція шкідливих цехів);

• -   влаштування місцевої вентиляції;

• -   засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) – використовують у приміщеннях, де неможливо створити нормальні мікрокліматичні умови.

Необхідно зазначити, що найкращі методи захисту на виробництві:

• -   використання індивідуальних засобів захисту (протигаз, респіратор, захисний костюм, гумові чоботи, рукавички);

• -   контроль за станом повітряного середовища на робочих місцях;

• -   токсикологічна експертиза і гігієнічна стандартизація всіх хімічних речовин.

Освітлення характеризується кількісними та якісними показниками. До кількісних показників належать: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість.

Світловий потік F – потужність променевої енергії, оцінюється за світловим відчуттям, яке сприймається людським оком. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм), сили світла – кандела (кд).

Освітленість Е – це відношення світлового потоку, який падає на елемент поверхні, до площі цього елемента. Зa одиницю освітленості прийнято люкс (лк).

Яскравість L – відношення сили світла елемента поверхні до проекції, перпендикулярної напряму, що розглядається. Яскравість вимірюється в кд/м².

Освітлення виробничих приміщень впливає на стан здоров’я, продуктивність праці, якість продукції та рівень виробничого травматизму. Організація правильного освітлення робочих місць, зон обробляння і виробничих приміщень має велике санітарно-гігієнічне значення, сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню травматизму, поліпшенню якості продукції. І навпаки, недостатнє освітлення утруднює виконання технологічного процесу і може бути причиною нещасного випадку та захворювання органів зору.

Для освітлення виробничих приміщень використовують природне освітлення (створюється світлом неба, прямим і відбитим), штучне (яке здійснюється електричними лампами) і змішане (при якому природне освітлення доповнюється штучним).

Залежно від напряму проникнення світла в приміщення природне освітлення може бути: бокове – через віконні отвори, верхнє – через спеціальні ліхтарі в стелі та комбіноване – через віконні отвори та ліхтарі в стелі.

Природне освітлення приміщень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО) – «е» – у тій чи іншій точці всередині приміщення.

де Е_вн – освітленість усередині приміщення, лк;

Е_зовн – освітленість зовні будинку в горизонтальній площині, лк.

Згідно з СНиП ІІ-4-79 «Естественное и искусственное освещение», значення «е» нормується залежно від характеристики зорової роботи. Встановлено вісім розрядів зорової роботи, з урахуванням найменшого об’єкта, що розрізняється.

Штучне освітлення має три системи:

• -   загальне;

• -   комбіноване;

• -   місцеве.

Використання тільки місцевого освітлення у виробничих приміщеннях недопустимо.

Види штучного освітлення: робоче, аварійне, чергове, охоронне, евакуаційне.

Створення у виробничих приміщеннях якісного та ефективного освітлення можливе за умови використання раціональних освітлювальних пристроїв, які є сукупністю джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури.

Слід знати, що очі пристосовуються до різної яскравості світла. Процес звикання очей до певного рівня освітленості називається адаптацією. Наявність різких тіней у робочій зоні порушує адаптацію і спричиняє стомленість зору, підвищує ймовірність травмування. Залежно від спектрального складу світло може виявляти збуджуючу дію і підсилювати відчуття тепла (оранжево-червоний), підсилювати процеси гальмування (синьо-фіолетовий), діяти заспокійливо (жовто-зелений).

За оптимізації освітлення спостерігається ріст продуктивності праці до 15,5 %. За недостатньої освітленості людина швидко втомлюється, частіше робить помилки і травмується. Погане освітлення може призвести до професійних захворювань (короткозорість).

Шум. У наш час шум є одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації.

Шум – сукупність звукових подразнюючих чинників різної частоти й інтенсивності, які перешкоджають сприйняттю мови та музики. Характеризується: інтенсивністю, звуковим тиском і частотою коливань.

Слід знати, що захист від шуму регламентують такі документи: ГОСТ 12.1.003-83 «ССБТ. Шум. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.1.029-80 «ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Классификация», ГОСТ 12.1.036-81 «ССТБ. Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях», «Державні санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях» ДСН № 3.3.6.037-99.

Основою нормування шуму є обмеження звукової енергії, яка діє на людину протягом робочої зміни значеннями, безпечними для її здоров’я і працездатності.

Шум в аудиторії згідно з нормами не повинен перевищувати 55 дБА, на вулиці – не більше 70 дБА. Допустимий рівень шуму у цехах, магазинах – 56–70 дБА. Шум з рівнем звукового тиску 110 дБА призводить до шумового сп’яніння, після чого починають руйнуватись різні тканини органів людини, і передусім – слуховий апарат.

Слід знати, як впливає шум на організм людини. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, в тому числі глухуватість і глухота. Проте тривала дія шуму впливає не лише на слух – вона робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес. Усе це може спричинити аварію на виробництві.

За походженням виробничий шум буває: механічним (вібрація поверхонь машин і деталей, удари деталей у сполученнях, оброблення деталей різанням і ударами, робота ткацьких верстаків тощо); аеродинамічним (при витіканні стиснутого газу, пари); гідромеханічним (при витіканні рідини); електромагнітним (робота трансформаторів, дроселів під дією перемінних сил).

Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму згідно з ГОСТ 12.1 050-86 «ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах».

Розглянемо заходи захисту від шуму. Зниження шуму досягається застосуванням таких заходів:

• -   зниженням шуму в джерелі створення;

• -   зменшенням шуму на шляху поширення (завдяки місцевій та загальній звукоізоляції, шумовловлюючим екранам, поглинаючим фільтрам);

• -   раціональним плануванням підприємств;

• -   використанням зелених насаджень;

• -   застосуванням на машинах і механізмах неметалевих деталей, малошумного металу;

• -   застосуванням індивідуальних засобів захисту (навушники, заглушки);

• -   раціоналізацією режимів праці та відпочинку;

• -   використанням глушителів шуму.

Вібрація – механічні коливання, при яких відбувається почергово зростання та спадання в часі значень щонайменше однієї координати.

Необхідно знати, що джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини.

Розрізняють вібрацію: загальну (передається на тіло людини, яка стоїть або сидить, через опорні поверхні (сидіння, підлога); локальну (передається на руки робітника при контакті з вібруючим інструментом).

Слід знати, який вплив вібрація здійснює на людину.

Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю: від перевтоми організму та незначних змін його функцій до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м’язів, кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін.

Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему, потребують підвищеного психічного напруження.

Систематичний вплив на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів.

Необхідно звернути увагу на заходи боротьби з вібрацією. Вони поділяються на колективні та індивідуальні.

Найбільш розповсюдженими інженерними методами захисту від вібрації є віброгасіння. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюють на окремі фундаменти. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружинними або комбінованими віброізоляторами.

Серед заходів індивідуального захисту виділяють: спеціальне віброзахисне взуття, рукавиці та рукавички з м’якими надолонниками.

Вібробезпечні умови регламентують документи: ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования», ГОСТ 12.4.002-74 «ССБТ. Средства индивидуальной защиты рук от вибрации. Общие технические требования», ДСН № 3.3.6. 039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації».

Серед виробничих шкідливостей виділяють також випромінювання.

Джерела випромінювань мають місце в різних галузях виробництва: промисловості, сільському господарстві, медицині, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик опромінення виникає також під час роботи на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, контролі якості зварних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо.

Розглянемо дію випромінювання на людину під час праці та методи захисту від його негативного впливу.

Випромінювання поділяється на: електромагнітне, інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне тощо.

Студентам слід осмислити, що науково-технічний прогрес має свої негативні чинники. Так, потужні телевізійні, радіомовні станції, промислові установки високочастотного нагріву, вимірювальні та лабораторні прилади різного призначення, персональні комп’ютери, мобільні телефони, пристрої стільникового та інших видів радіозв’язку, електротранспорт, холодильні установки та інше можуть бути джерелом випромінювання електромагнітної енергії.

Довготривале перебування в зоні дії радіохвиль призводить до передчасної втомлюваності, сонливості, порушення сну, розладу нервової системи; спостерігаються болі, зміна кров’яного тиску, порушення серцево-судинної системи, сповільнення пульсу, нервово-психічні захворювання, трофічні явища (випадання волосся, ламкість нігтів).

Заходи захисту від дії електромагнітного випромінювання: захист часом, захист відстанню, зменшення потужності випромінювання, екранування джерел випромінювання, засоби індивідуального захисту.

Регламентується випромінювання ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ «Элек-тромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля» (СТ СЕВ 5801-86) замість ГОСТ 12.1.006-76 (зміни 1988 р.).

Інфрачервоні випромінювання – це електромагнітні випромінювання будь-якого тіла, температура якого є більшою за абсолютний нуль (-273 °С). Причому підвищення температури відповідно змінює спектральний склад випромінювання.

Інфрачервона енергія діє на незахищені частини тіла, виявляючи в основному теплову дію та проникаючи на певну глибину в тканини. Тривале перебування в зоні інфрачервоного випромінювання впливає на центральну нервову та серцево-судинну систему, негативно діє на очі, викликаючи кон’юнктивіти, помутніння кришталика, опік сітківки.

Захист від інфрачервоного випромінювання, згідно з ГОСТ 12.4.123-83 «Средства коллективной защиты от инфракрасных излучений. Общие технические требования», регламентується: часом, відстанню, усуненням джерела тепловиділення та його тепло-ізоляцією, екрануванням джерел інфрачервоного випромінювання або охолодженням гарячих поверхонь, індивідуальними засобами захисту.

Ультрафіолетове випромінювання за способом генерації належить до теплової частини випромінювання. Природним джерелом є сонце, штучними джерелами – газорозрядні світильники, електричні дуги, лазери, випрямлячі.

Ультрафіолетове випромінювання поглинається верхніми шарами шкіри людини, внаслідок чого відбуваються хімічні зміни молекул біополімерів, хвилі з довжиною 280–303 мм можуть призвести до утворення ракових пухлин. Діючи на центральну нервову систему, це випромінювання викликає головний біль, підвищення температури, нервове збудження, а також може викликати запалення переднього відділу ока, так звану фото- або електроофтальмію.

До засобів захисту від нього належать:

• -   екранування джерел випромінювання;

• -   огородження робочих місць ширмами, щитами;

• -   індивідуальні засоби захисту (спецодяг, спецвзуття, рукавиці, захисні окуляри, щитки зі світлофільтрами).

Лазерне випромінювання має місце в техніці, медицині а також там, де використовуються лазери.

Відповідно до ГОСТ 12.1.040-83 «Лазерная безопасность. Общие положения», за ступенем небезпечності генерованого випромінювання лазери поділяються на чотири класи:

І клас – лазери, випромінювання яких безпечне для очей і шкіри;

ІІ клас – лазери, випромінювання яких є небезпечним при опроміненні очей прямим і дзеркально відбитим випромінюванням;

ІІІ клас – лазер становить небезпеку при опроміненні очей прямим, віддзеркаленим, а також дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від дифузно віддзеркалюючої поверхні та при опроміненні шкіри прямим або віддзеркаленим випромінюваннями;

ІV клас – лазери, які є небезпечними при опроміненні шкіри дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від поверхні, яка дифузно відбиває промінь.

Серед засобів захисту виділяють:

• -   застосування телевізійних систем спостереження за технологічним процесом, захисні екрани;

• -   системи блокування та сигналізації;

• -   огородження лазерно-небезпечної зони;

• -   індивідуальні засоби захисту (спеціальні протилазерні окуляри, щитки, маски, спецодяг, рукавиці).

Студентам слід також чітко усвідомити питання про засоби індивідуального захисту, до яких відносять:

• -   спецодяг, який відповідно до ГОСТ 12.4.103.-80 поділяють на групи:

М – від механічних пошкоджень;

З – від загальних забруднень;

Т – від температури;

Р – від радіоактивних випромінювань;

В – від рентгенівських випромінювань;

Е – від електричних полів;

П – від нетоксичних речовин;

Я – від токсичних речовин;

О – від органічних розчинників;

К – від кислот;

• -   захист органів дихання (протигази, респіратори);

• -   спеціальне взуття;

• -   засоби захисту рук (ГОСТ 1.4.103-80);

• -   захист голови;

• -   захист очей (ГОСТ 12.4.013-85);

• -   захист обличчя.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону праці» засоби індиві-дуального захисту видають безкоштовно. Наказом Держнагля-дохоронпраці № 170 від 29 жовтня 1996 р. встановлено відповідний перелік робіт і професій.

Особливу увагу слід звернути на правила роботи з комп’ютерами.

Дослідження свідчать, що при роботі за комп’ютером мають місце небезпечні та шкідливі фактори, які поділяються на фізичні та психофізичні.

До фізичних факторів належать:

• -   підвищення значення напруги електричного поля;

• -   підвищений рівень електромагнітного випромінювання;

• -   підвищений рівень статичної електрики;

• -   підвищений рівень іонізації повітря.

До психофізичних факторів належать:

• -   статичні та динамічні перенавантаження;

• -   розумове перенапруження;

• -   перенапруження зору при роботі за екранами пристроїв.

Тому слід виконувати такі рекомендації щодо режиму роботи: через кожну годину праці необхідно робити перерву 5–10 хв, а через дві години – 15 хв, під час яких доцільно виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики та провести сеанс психофізіологічного розвантаження.

При виборі місця для підприємства враховують: аерокліматичну характеристику; рельєф місцевості; умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері викидів. Обов’язково враховується і «роза вітрів» – при розміщенні виробничої зони з підвітряного боку віднос-но допоміжних приміщень та природного освітлення. Вивчаються та враховуються людські потоки, санітарні захисні зони та відстані між будівлями. Будівлі та споруди, згідно з СНиП 2.09.-2-85, проектують з врахуванням санітарної характеристики, нормативів площ для устаткування, корисної площі для працівників (на одну особу – об’єм 15 м³, площа 4,5 м²). Використовують також можливості попереджувального фарбування – згідно з ГОСТ 12.4.026-76. Необхідне чітке дотримання вимог щодо тамбурів, містків, сходів, поручнів, підлог та висоти приміщень. Допоміжні приміщення розташовують в одній будівлі, згідно з вимогами СНиП 2.09.04.-87. Значні вимоги ставляться до водопостачання і каналізації та їх обов’язковості за наявності більше 25-ти працівників.

Велике значення має економічна оцінка впливу виробничих шкідливостей на ефективність праці.

Для такої оцінки необхідно проаналізувати ряд показників цеху, дільниці, робочого місця – до і після проведення заходів, спрямованих на покращення умов праці.

Такими показниками є:

1. 1) випуск продукції за зміну;

2. 2) середня тривалість виконання основної виробничої операції;

3. 3) питома вага оперативного часу в змінному фонді робочого часу;

4. 4) питома вага допоміжного часу в оперативному часі;

5. 5) питома вага втрат робочого часу в змінному фонді робочого часу;

6. 6) питома вага бракованої продукції в загальному випуску.

На основі цих показників можливо розрахувати вплив виробничих шкідливостей на ефективність праці.

Так, коефіцієнт впливу зниження шуму на ефективність праці за показниками, величини яких зростають після проведення заходів (випуск продукції, питома вага оперативного часу в змінному фонді робочого часу), визначається за формулою:

,

а за показниками, числові значення яких повинні знизитися при зменшенні, наприклад, шуму (втрати часу на операцію, процент браку), – за формулою:

де а₁ – величина показника після проведення заходів;

а₂ – величина показника до проведення заходів.

Загальний коефіцієнт впливу шуму на ефективність праці:

Можливий ріст продуктивності праці за рахунок зниження шуму визначається за формулою: