Дія третя

Прийомний день у помешканні пані Хіґінс на набережній Челсі. Гостей ще немає. Усі три вікна просторої вітальні виходять на річ­ку. Щоправда, стеля у кімнаті не така висока, яка була б у такому ж будинку давнішої забудови. Через навстіж відчинені вікна видно

балкон, а на ньому — горщики з квітами. Ліворуч, якщо стояти обличчям до вікон, — камін, а праворуч, ближче до кутка, — двері. Пані Хіґінс вихована на Морисі¹ та Берн-Джонсі², і її помешкання дуже відрізняється від оселі її сина на Вімпол-Стріт: тут ви не поба­чите ані зайвих меблів, ані купи дрібничок незрозумілого призна­чення. Посеред кімнати — велика канапа. У кутку, навскоси від дверей, за простим, проте елегантним письмовим столиком з кноп­кою дзвінка під рукою, сидить пані Хіґінс і пише листа. Тепер, коли їй за шістдесят, вона не завдає собі клопоту вдягнутися всупереч моді. Наближається п'ята пополудні. Раптом з гуркотом розчиня­ються двері — і входить Хіґінс, не скидаючи капелюха.

Пані Хіґінс (стривожено). Генрі! (З докором.) Ти обіцяв не приходити в мої прийомні дні. (Схилившись, Хіґінс цілує матір, а вона тимчасом знімає з його голови капелюх і подає йому.)

X і ґ і н с. А чорт з ними! (Кидає капелюха на стіл.)

Пані Хіґінс. Зараз же йди додому. Навіщо ти прийшов?

Хіґінс (цілуючи матір). Я навмисне прийшов!

Пані Хіґінс. А тепер іди. Я не жартую, Генрі. Ти відсахав усіх моїх друзів. Варто їм зустрітися з тобою, як вони перестають у мене бувати.

Хіґінс. Дурниці! Світські розмови у мене справді не дуже вихо­дять, але людям до цього байдуже! (Сідає на диван.)

Хіґінс. Я тут одну дівчину підчепив. Сьогодні вона прийде до тебе з візитом.

Пані Хіґінс. Не пригадую, щоб я її запрошувала.

Хіґінс. Не ти. Я сам її запросив. Якби ти знала, хто вона, то напевне б не запросила.

Пані Хіґінс. Цікаво! І чому ж?

Хіґінс. Справа ось яка... Вона проста квіткарка. Я підібрав її коло базару.

Пані Хіґінс.І запросив до мене в прийомний день?!

Хіґінс (підходить до матері та намагається її задобрити). Усе буде гаразд. Я навчив її правильно говорити і дав суворі вказівки, як поводитися. їй велено торкатися лише двох тем: погоди та здоро­в'я. Тобто, "який чудовий сьогодні день" або, "як ви себе почуваєте?". Жодних розмов на загальні теми. Це буде цілком безпечно.

Хіґінс. В неї добрий слух, навчати її куди легше, ніж моїх мільйонерів, адже я фактично переучую її заново, як навчають чужої мови. Англійською вона вже говорить майже, як ти французькою.

Пані Хіґінс. Обнадійлива обставина.

Хіґінс. І так, і ні...

Пані Хіґінс . Про що ти?

Хіґінс. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз...

Розмову уриває покоївка, яка доповідає про гостей.

Покоївка. Пані й панна Айнсфорд Гіл. (Іде.)

Хіґінс. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу

свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає

вийти, мати вже рекомендує його гостям.)

На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент-Ґардена. Мати — добре вихована спокійна жінка, проте від­чувається, що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.

Пані Айнсфорд Гіл (до пані Хіґінс). Добрий день. (Вони вітаються за руку ).

Панна Айнсфорд Гіл . Добрий день! (Вітаються.) .-, Пані Хіґінс (відрекомендовує Хіґінса). Мій син Генрі.

Пані Айнсфорд Гіл. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!

Хіґінс (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває.)

Панна Айнсфорд Гіл (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!

Хіґінс (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Поняття не маю, де й коли, але голос — точно чув! (Похмуро.) Втім — яка різниця. Чого ви стоїте? Сідайте!

Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, спо­глядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби пе­ред ним вічна мерзлота. Вертається покоївка, за нею входить Шкерінґ.

Покоївка. Полковник Шкерінґ. (Іде.) Пікерінґ. Доброго дня, пані Хіґінс!

Пані Хіґінс. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд

Гіл. (Обмінюються поклонами. Полковник ставить чіпендейлівського стільця між панею Хіґінс та панею Айнсфорд Гіл і сідає.)

П і к.е р і н ґ . Генрі вже розповів про мету нашого візиту?

Хіґінс (через плече). Та не дали, чорт забирай!

Вертається покоївка, за нею йде Фреді.

Покоївка. Пан Айнсфорд Гіл.

Хіґінс (мало не на повен голос). Ще одного принесло!

Фреді (тиснучи руку пані Хіґінс). Вітаювасс!

Пані Хіґінс. Дуже рада вас бачити! (Знайомлячи.) Полков­ник Пікерінґ.

Фреді (вклоняється). Вітаювасс!

Пані Хіґінс. Ви, мабуть, незнайомі з моїм сином, професо­ром Хіґінсом?

Фреді (підходить до Хіґінса). Вітаювасс!

Хіґінс (дивлячись на Фреді так, ніби перед ним кишеньковий злодій). Побий мене грім! І вас я вже бачив! Але ж де?

Фреді. Щось не пригадую...

Хіґінс (відмовляється від спроби згадати). Зрештою — чи не все одно?! Сідайте.

Тисне Фреді руку і мало не кидає його на канапу обличчям до вікна. Сам переходить на протилежний бік.

Хіґінс. Ну, ось ми й посідали... (Опускається на канапу біля пані Айнсфорд Гіл.) І що ж будемо робити до Елізиного приходу? Може, в біса, поговоримо про щось?

Покоївка (розчинивши двері). Панна Дулітл. (Іде.) Хіґінс (поспішає до матері). Мамо, це вона! (Стає навшпинь­ки позаду матері й дає Елізі знак, що це — господиня дому.)

Еліза, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами Хіґінса, із відтренованою граційністю вона підходить до його матері.

Еліза (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Доброго дня, пані Хіґінс. (Пильно стежить за кож­ним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [ґ], вимовляючи "Хіґінс", але переживання ці даремні — її вимова бездоганна.) Пан Хіґінс передав мені ваше запрошення.

Пані Хіґінс (люб'язно). Так, так! Я дуже рада вас бачити.

Пікерінґ. Доброго дня, панно Дулітл!

Еліза (подає йому руку). Полковник Пікерінґ, якщо не поми­ляюся?

Пані Айнсфорд Гіл. Я певна, що ми з вами вже зустріча­лися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.

Еліза. Доброго дня! (Підходить до канапи й граційно сідає на місце, щойно звільнене Хіґінсом.)

Пані Айнсфорд Гіл (знайомлячи). Моя дочка Клара.

Еліза. Доброго дня!

Клара (збуджено). Доброго дня! (Сідає поряд з Елізою, пожи­раючи її поглядом).

Фреді (підходить до них). А я вже мав щастя...

Еліза. Доброго дня!

Фреді вклоняється і, цілковито зачарований, сідає в єлизаветинське крісло.

Пані Хіґінс (урвавши мовчанку, тоном світської невиму­шеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ?

Еліза. Незначне пониження атмосферного тиску, що охо­пило західну частину Британських островів, поступово пере­міститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається. Фреді. Ха-ха! Як кумедно!

Е л і з а. У чому справа, юначе? Б'юсь об заклад, я все правильно сказала.

Фреді. Неперевершено!

Пані Айнсфорд Гіл. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзви­чайно вразлива — і щовесни захворює.

Еліза (похмуро). От і моя тітка померла від інфлюенци. Пані Айнсфорд Гіл (співчутливо поклацує язиком). Еліза (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так ка­жуть. Та, як на мене, стару вколошкали.

Пані Айнсфорд Гіл (зачудовано). Вколошкали? Еліза. Ну! А то чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали — гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклигалась, ще й півложки відгризла!

Пані Айнсфорд Гіл (приголомшена). Боже мій! Еліза (додаючи нові аргументи). Ну, скажіть ви на милість, чого б оце така здоров'яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер

знає, де її солом'яний капелюх — той, що до мене мав перейти?! Поцупили — точно вам кажу! Тут справа ясна: хто капелюха поцупив, той і тітку вколошкав!

Пані Айнсфорд Гіл. А що означає "вколошкав"?

X і ґ і н с (поспіхом). А... це таке модне світське слівце. "Вколошкати" значить "убити".

Пані Айнсфорд Гіл (до Елізи, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?

Е л і з а. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли вбити. А тут цілий капелюх!

Пані Айнсфорд Г і л . А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.

Е л і з а. Кого?! її?! Та для неї джин був — як материнське моло­ко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки, що й до чого.

Пані Айнсфорд Гіл. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?

Е л і з а. Випивав?! Та він і зараз не просихає!

Пані Айнсфорд Гі л . Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!

Е л і з а. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те, щоб він гатив без передиху. (Весело.) А тільки так... часом, коли, так би мовити, находить. А тоді, як вип'є — то хоч до боляч­ки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап'ється, як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім, як удома.) Воно ж от, яка штука... Коли в людини, примі­ром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку — так де те горе й ділося! (До Фреді, який корчиться від невтримного сміху.) Що таке?! Чого це ви ржете?

Фреді. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!

Е л і з а. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До Хіґінса.) Може, я щось зайве сказала?

Пані Хіґінс (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!

Е л і з а. Слава тобі, Господи! (Захоплено.) От! Так я ж і кажу...

Хіґінс (підводиться й дивиться на годинник). Гм!

Е л і з а (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводи­ться). Що ж, мені час іти. (Усі встають. Фреді прямує до дверей.) Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається заруку з пані Хіґінс.)

Пані Хіґінс . На все добре.

Е л і з а. До побачення, полковнику!

Пікерінґ. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку.)

Еліза (кивком голови прощається з рештою). До побачення!

Фреді (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, пан­но Дулітл? Дозвольте мені...

Еліза (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені.) На таксі поїду! (Виходить.)

Шкерінґ, ледь перевівши подих, падає у крісло. Фреді вибігає на балкон, аби ще раз глянути на Елізу.

Пані Айнсфорд Гіл (ще не отямившись від приголомшен­ня). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.

Клара (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.

Пані Айнсфорд Гіл (встає). Ну що ж... Гадаю, нам час іти. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде.)

Хіґінс (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, Хіґінс — ліво­руч від неї. Пікерінґ повертається на свій стілець.)

Пані Хіґінс. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона — витвір мисте­цтва — твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить вона просто звела тебе з розуму... Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?

Пікерінґ. Справді, заходив, її батько. Але Генрі швидко його виставив.

Пані Хіґінс. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З'явилося дещо інше.

Пікерінґ. Але що ж?!

Пані Хіґінс (несвідомо видаючи цим словом свою старо­світську логіку). Проблема.

Пікерінґ. Он воно що! Проблема, як зробити з неї світську даму?

Хіґінс. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався.

Пані Хіґінс. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Про­блема в тому, що робити з Елізою потім.

Хіґінс. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можли­востей.

Пані Хіґінс. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та зви­чок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А зароб­ляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш "безліч можливостей"?

Пікерінґ (дещо поблажливо;розмова почала йому надокуча­ти). Все якось уладнається, пані Хіґінс. (Підводиться, готовий іти.)

Хіґінс. Хай там як — а вже нічого не зміниш. Справу зробле­но. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за Пікерінґом.)

Пікерінґ (щоб заспокоїти Ті наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення.

Хіґінс (виходячи, до Пікерінґ а). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта!

Пікерінґ. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху!

X і ґ і н с. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!

Пікерінґ. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спуска­ючись по сходах.)

Пані Хіґінс (рвучко підводиться з місця, підходить до пись­мового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бю­вару чистий аркуш, і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує.) Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!

[Минуло півроку, заклад ще не програно — і одного разу Хіґінс знову виводить Елізу у вищий світ — цього разу на посольський прийом у Лондоні, де її приймають за принцесу.]