Дія друга

Одинадцята ранку наступного дня. Лабораторія Хіґінса на Вім-пол-стріт. Початково ця кімната на другому поверсі планувалася як вітальня. Посередині задньої стіни — двостулкові двері. Навпроти дверей — вікна, що виходять на вулицю. У кутку праворуч від две­рей — дві високі картотечні шафки, що стоять під прямим кутом одна до одної. Поряд, на письмовому столі, — фонограф, ларингоскоп, батарея тонких органних трубочок із повітряними міхами, набір ас-пірометрів — газових пальничків з високими скляними абажура­ми (вони під'єднані Гумовим шлангом до газового ріжка на стіні),кілька камертонів різного розміру, макет людської голови в нату­ральну величину, на якому показано голосові органи в розрізі, та коробка із запасними восковими валиками для фонографа. Ще далі праворуч — камін; біля нього, ближче до дверей, — зручне шкі­ряне крісло та ящик для вугілля. На камінній полиці — годинник. Поміж письмовим столом і каміном стоїть журнальний столик. Ліворуч від дверей — шафка з неглибокими шухлядками, на шафці —телефон і телефонний довідник. Далі, в лівому кутку, — концертний рояль, хвостом до дверей. Перед роялем бачимо не стіль­чик, як звичайно, а лавку на всю довжину клавіатури. На роялі — ваза з фруктами й цукерками, здебільшого шоколадками.

Середина кабінету порожня. Крім двох стільців коло письмово­го столу, лавки й крісла, біля каміну стоїть іще один стілець, який, мабуть, Принесли з іншої кімнати. На стінах висять гравюри, пере­важно Шранезі¹, та портрети меццо-тінто. Картин немає.

За столом сидить Шкерінґ і кладе на своє місце камертон та картки, якими він щойно користувався. Хіґінс стоїть поруч, біля кар­тотеки, й засуває назад вийняті шухлядки. У денному світлі видно, що це — міцний, життєрадісний, чудового здоров'я чоловік років сорока. На ньому чорний сюртук з білим крохмальним комірцем і чорна шовкова краватка — атрибути одягу представників його про­фесії. Він належить до тих енергійних науковців, які щиро — поде­коли навіть палко — переймаються всім, що може стати предметом наукового дослідження, але в той же час байдужі до себе, до тих, хто їх оточує, а заодно й до їхніх почуттів. Попри свій вік і статуру, він нагадує непосидющу дитину, яка напрочуд жваво й бурхливо реагує на все цікаве, і з якої не можна спускати ока, аби часом не сталася шкода. Його настрій так само по-дитячому мінливий: у хвилини доброго гумору він добродушно бурчить, але тільки-но йому щось не до вподоби, він ураз може вибухнути гнівним буревієм. Та навіть у його найменш привабливому настрої на нього важко розсердитися всерйоз — настільки він безпосередній і прямодушний.

Хіґінс (засуваючи останню шухляду). Ну, ось, нібито й усе. Пікерінґ. Справді вражає. Хоча, признаюся, я й половини не розчув.

Хіґінс. Хочете прослухати ще раз?

Пікерінґ (підводиться, підходить до каміна і стає спиною до вогню). Ні, дякую. Як на перший раз, досить.

До кімнати входить пані Пірс, економка Хіґінса.

X і ґ і н с. Що сталося, пані Пірс?

Пані Пірс (розгублена; видно, що вагається). До вас якась молода особа, пане Хіґінс.

X і ґ і н с. Яка молода особа?! Чого їй треба?

Пані Пірс. Каже, ви дуже зрадієте, коли дізнаєтеся, чому вона прийшла. Це якась проста дівчина. Зовсім проста. Я хотіла відра­зу показати їй на двері, але подумала, що вона вам може знадоби­тися, щоб наговорити у ваші апарати. Не знаю, чи я правильно зробила, але до вас іноді приходять такі дивні відвідувачі... Споді­ваюся, ви мені вибачите, пане Хіґінс. Гадаю, що...

Хіґінс. Усе гаразд, пані Пірс. А чи цікава у неї вимова?

Пані Пірс. Просто жахлива, пане Хіґінс. Не збагну, як вас може таке цікавити.

Хіґінс (до Пікерінґа). Послухаймо. Тягніть її сюди, пані Пірс. (Кидається до письмового столу і дістає новий валик для фонографа.)

Пані Пірс (вертається). Ось ця особа. Прошу, пане Хіґінс.

Входить квіткарка при повному параді. На ній капелюх із трьо­ма страусовими перами: жовтогарячого, блакитного та червоного ко­льору; фартух тепер майже чистий, і пальто з грубої вовни теж по­чищене. Пафос цієї жалюгідної постаті, з її наївною поважністю й удаваною статечністю, зворушує Пікерінґа, який уже до цього підві­вся в кріслі з появою пані Пірс. Що ж до Хіґінса, то йому байдуже, чоловік перед ним, а чи жінка. Він може лаятись чи здіймати руки до неба, обурений тупістю якоїсь крихітки, та коли йому треба щось ви­просити, він ладен підлещуватись до неї, мов дитя до своєї няньки.

Хіґінс (відразу впізнавши дівчину і не приховуючи розчару­вання, яке у нього, мов у дитини, перетворюється на болючу обра­зу). Та це ж та дівчина, яку я записав учора ввечері. Вона мені більше не потрібна. В мене достатньо записів із вимовою Лісон Ґроув; не збираюся марнувати на неї валик. (До квіткарки.) Ідіть, ви нам не потрібні.

Квіткарка. Ой, можна подумать... Він же ж і уроки давать не цураєця, сама чула. А я, шоб ви знали, не кланяця вам приїхала. Не хоч'те моїх грошей - то й не тре'! Друго'о собі найду.

Хіґінс. До чого тут ваші гроші?

Квіткарка. А до то'о, шо я уроки у вас брать приїхала. Ясно? І причом не задарма!

Хіґінс (приголомшений). Ну, знаєте...( Ледве перевівши по­дих.) І чого ж ви хочете від мене?

Квіткарка. Ну, були б ви жинтільменом, так для початку попросили б мене сісти. Я ж із вигідним ділом до вас.

X і ґ і н с. Шкерінґ, запропонувати, щоб це опудало сіло, чи жбур­нути його у вікно?

Квіткарка (налякана відбігає За рояль і готується до захис­ту). Ну-ну-у-у! (Ображена, крізь сльози.) Чо' це я опудало? Кажу ж вам: я платить буду! Як усяка леді!

Остовпівши, чоловіки розгублено дивляться на неї.

Пікерінґ (лагідно). Чого ви хочете, дитя моє?

Квіткарка. Не хочу торгувать на вулиці. Хочу буть продав­щицею в магазіні. А хто ж мене возьме, як я не вмію балакать по-пра'ільному. А він говоре, шо науче. Мені ж не тре' вашої ласки. Я платить готова, а він мене обзива, як ту дівку!

Пані Пірс. Як, ви собі, дурненька, уявляєте, що зможете брати уроки в пана Хіґінса?

Квіткарка. А шо ж таке? Я не гірш вашо'о знаю, скіки дають за уроки. От і я стіки ж буду.

X і ґ і н с. Цікаво, скільки ж?

Квіткарка (зрадівши, підходить до нього). Ото зразу б так. Я ж знала, шо ви захоч'те вернуть оте, шо вчора мені кинули. (Довірчо.) Мабуть, під мухою були, еге ж?

X і ґ і н с (тоном наказу). Сядьте!

Квіткарка (непевно). Ну, шо ж... Це мона. (Сідає, Пікерінґ вертається до каміна.)

X і ґ і н с. Як вас звати?

Квіткарка. Еліза Дулітл.

X і ґ і н с (урочисто декламує)

Ліза, Еліза та Єлизавета Квіти збирали в саду для букета. Пікерінґ. Три гарні фіалочки там відшукали.

Взяли по одненькій, а двох не зірвали. Обидва заходяться сміхом. Еліза. Тю! Як подуріли!

Пані Пірс (стаючи за кріслом Елізи). У шляхетному това­ристві так не висловлюються.

Еліза. А чо' ж він зо мною так балакає?

Пікерінґ. Ось про що я подумав, Хіґінсе... Пам'ятаєте, ви казали про посольський прийом? Закладаюся, що у вас цей експеримент не вийде. Проте, якщо вам таки вдасться видати її за герцо­гиню, я визнаю, що ви найкращий педагог у світі і сам покрию витрати на її навчання.

X і ґ і н с (захоплено). За півроку — а коли в неї добрий слух та гнучкий язик, то й за три місяці — я виведу її на люди й видам за кого завгодно! Почнімо сьогодні, зараз же, негайно! Пані Пірс, заберіть її та відмийте — хоч би й наждаком. Плиту вже розпалено?

Пані Пірс (протестуючи). Так, але ж...

X і ґ і н с (шаленіючи). Позривайте з неї це лахміття і зараз же спаліть! Зателефонуйте до магазину й замовте новий одяг, а доки привезуть — загорніть хоч би й у газети!

Еліза. Жинтільмен, називаєця! Бачила я таких! І ото не сором вам таке казать! Я ж порядна дівчина!

X і ґ і н с. Ну, ось, що, дівчино... Свої провінційні цноти залиште при собі. Вчіться поводитись, як герцогиня. Заберіть її, пані Пірс. А не буде слухатись, дайте їй прочухана!

Пані Пірс. Вгамуйтеся, пане Хіґінс, візьміть себе в руки! Це ви поводитеся негарно! Вертайтеся до своїх батьків, дитя моє, і скажіть їм, аби краще вас доглядали.

Е л і з а. Та нема в мене ніяких батьків. Вони ска'али, шо я вже сама на себе зароблю, й виставили геть.

Пані Пірс. А де ваша мати?

Еліза. Та нема в мене матері. А вигнала мене мачуха, шоста вже. І нехай собі! Сама обійлуеь. Ті'ки ж ви не думайте: я порядна дівчина.

Хіґінс. От і чудово! До чого тоді весь цей ґвалт? Дівчина нале­жить сама собі й, окрім мене, нікому не потрібна. (Підходить до пані Пірс, улесливо.) Вона була б вам за доньку, пані Пірс. Яке то щастя — мати доньку! А тепер годі базікати. Тягніть її вниз і...

Пані Пірс. Але що ж із нею буде? Ви маєте намір щось їй платити абощо? Отямтеся, пане Хіґінс!

Пікерінґ. Даруйте, Хіґінсе, але я мушу втрутитися. Пані Пірс має цілковиту рацію. Дівчина має довіритись вам на півроку, цебто поки триватиме експеримент — і вона має ясно розуміти, що робить.

Хіґінс. Яким чином? Адже вона взагалі не в змозі будь-що розуміти. Та й, зрештою, хто з нас розуміє, що він робить? Бо якби розуміли, то й не робили б нічого.

Пікерінґ. Дуже дотепно, Хіґінсе, проте зараз це не до речі. (До Елізи.) Панно Дулітл...

Е л і з а (в захваті від такого звертання). Ги-и-и!

X і ґ і н с. Ось, прошу. Це все, що з неї витягнеш. "Ги-и-и"! І що їй після цього поясниш? Ви — людина військова і, певно, розумієте: таким треба тільки наказувати. Елізо, півроку ви житимете у цьо­му домі й учитиметесь говорити красиво, як леді з квіткового мага­зину. Якщо будете слухняною — матимете добру спальню, досхочу їжі та гроші на шоколад і таксі. Коли ж ви будете неслухняною й лінивою, то спатимете в комірчині разом із тарганами, а пані Пірс духопелитиме вас мітлою. За півроку в розкішній сукні ви поїдете в екіпажі до королівського палацу. І якщо король здогадається, що ви таки не справжня леді, поліція ув'язнить вас У Тауері й відрубає голову, щоб іншим зарозумілим квіткаркам не бу_ло внадно. Якщо ж ніхто ні про що не здогадається, то ви отримаєте в подарунок сім

шилінгів шість пенсів, і з ними розпочнете нове життя як леді

продавщиця в шикарному магазині. Якщо ви відновитеся від моєї пропозиції, то будете тупим невдячним убоїськом, і янголи ридати­муть, дивлячись на вас. (До Пікерінґа.) Сподіваюся, тепер ви вдово­лені, Шкерінґ? (До пані Пірс.) Здається, пані Пірс, я виклав усе гранично просто і ясно.

Пані Пірс (терпляче). Гадаю, мені краще поговорити з дівчи­ною сам-на-сам. Не знаю, чи зможу я взяти на себе відповідальність за неї і взагалі, чи погоджусь на цей ваш замір, я певна, ви їй не зичите зла, але якщо вже ви захопитеся чиєюсь видровоючи як ви це називаєте — ви забуваєте про все на світі. Ходімо, Елізо. Хіґінс. От і чудово. Дякую, пані Пірс. Тягніть її у ванну. Еліза (неохоче підводиться; підозріливо). Чо' це ви мене ля­каєте?! Не підойде мені тут, так піду собі, а товкти себе мітлою не дам! Не просилась я ні в які палаци. Ніяких _я діл з поліцією не мала й мать не хочу! Я ж порядна дівчина...

Пані Пірс зачиняє двері — й Елізині бідкання спихають. На по­див дівчини, її ведуть не вниз на кухню, а на горішній поверх. Пані Пірс відчиняє двері однієї зі спалень.

Пані Пірс. Я поселю вас тут. Це й буде ваща спальня.

Еліза. О-го-о... Та я зроду в цім багатстві ц_е засну! Що ви, добра пані?.. Такі розкоші не про мене! Тут наіть торкнуця до чо'ось страшно — я ж не принцеса якась...

Пані Пірс. Якщо будете так само доглянута, як і ця кімната, то швидко до неї звикнете. І звертайтеся до мене не "добра пані", а "пані Пірс". (Пані Пірс відчиняє двері до перевдягальні, перебудо­ваної на ванну кімнату.)

Еліза. Шоб я луснула! Це _{Ви тут ШОї} одежу полоскочете? Ну й здорова миска — зроду такої ц_е бачила!

Пані П і р с. Це не миска, Елізо, а ванна. В ній миються. Зараз ми й вас помиємо.

Еліза. Це ви шо, хоч'те, Иг₀б я вся отуди залізла й намокла?! Шоб на мене в цій вашій мисці кінець прийшов? Дзуськи! Знала я одну: по суботах теж отак-о Хлюпалась. І дохлюпалась, шо Богу душу оддала.

Пані Пірс. Пан Хіґінс те_ж приймає ванну — щоранку, і в хо­лодній воді.

Е л і з а. Ти бач'! Живучий!

Пані Пірс. Якщо ви будете навчатись у товаристві пана Хіґінса й полковника, вам треба брати з них приклад у всьому. їм може не сподобатися, як від в_ас пахне. Ось — два крани: тут — гаряча вода, а тут — холодна. Зробіть таку температуру, яка вам сподобається.

"Еліза (рюмсаючи). Не буду... Зроду тако'о не робила... Я жити хочу... Я ж уся ніколи не милася...

Пані Пірс. Невже вам не хочеться бути чистою та охайною, як справжня леді? Слід мати не лише чисту душу, але й чисте тіло.

Е л і з а. Ой, нє-є-є...

Пані Пірс. Ну, годі плакати. ідіть до спальні та зніміть із себе брудний одяг. (Бере з віиіалочки купальний халат і подає Елізі.) Потім накиньте цей хал_ат і вертайтеся сюди. Я тим часом приготую ванну.

Пані Пірс одягає білі ґумові нарукавники й напускає воду у ван­ну, стежачи за температурою води на термометрі. Потім додає жмень­ку ароматизованої солі та гірчичного порошку, бере чималу щітку з довгою ручкою й рясно її намилює.

Повертається Еліза — з переляку вона майже намертво зав'яза­лася в халат: жалюгідне видиво зацькованого створіння. Пані П і р с. Ну ж бо, відпустіть халат. Роздягніться. Е л і з а. Не, не тре' мене роздягать! я так не можу. Я зроду таке не робила!

Пані Пірс (рішуче зриває ₃ дівчини халат і штовхає її у ван­ну). Від теплої води ще ніхто _Не вмирав! (Починає орудувати щіткою.)

Чути відчайдушні крики Елі_зи. Тимчасом Хіґінс із полковни­ком міркують над подальшою Долею дівчини. Пікерінґ відходить від каміна й, осідлавши стільця, кладе руки на спинку — немов го­туючись до перехресного допиту.

Пікерінґ. Даруйте за відверте питання, Хіґінсе... чи ви поря­дний у стосунках із жінками?

X і ґ і н с (невесело). А ви стрічали чоловіків, які були б порядні - у стосунках із жінками?

Пікерінґ. Так, досить часто.

X і ґ і н с (спершись долонями на рояль, підстрибує і з розгону сідає на кришку). А от я не зустрічав. Я помітив, що тільки-но жінка заприязниться зі мною, як одразу стає ревнивою, прискіпли­вою, підозріливою і до біса надокучливою. Щойно я сам заприяз­нюся з жінкою, як перетворююсь на тирана та егоїста. Жінка все тобі переставить із ніг на голову. Впусти її в своє життя — й поба­чиш, що тобі треба одне, а їй — зовсім інше.

Пікерінґ.І що ж, наприклад?

X і ґ і н с (зістрибує з рояля; нетерпляче). А біс його знає! Гадаю, жінка хоче жити своїм життям, а чоловік — своїм; причому кожне намагається звести іншого з правильного шляху. Одне хоче на північ, друге — на південь, а в результаті обоє змушені їхати на схід, хоча нікому з них туди не треба. (Сідає на лавку біля рояля.) Отож, я — переконаний холостяк. Таким і залишуся.

Пікерінґ (встає, підходить до нього й починає серйозно). Годі, Хіґінсе. Ви добре розумієте, що я маю на увазі. Я погодився на цей експеримент і відтак узяв на себе відповідальність за долю дівчини. Сподіваюся, ви не зловживатимете своїм становищем.

X і ґ і н с. А! Он ви про що. Тут будьте певні: для мене це святе! (Встає й пояснює.) Адже вона буде моєю ученицею, а навчити когось можна тільки за умови, що вчитель глибоко шанує особис­тість учня. Я навчив правильної вимови купу американських міль­йонерці, а це найзвабливіші жінки у світі. Я — людина гартована. На уроці жінка для мене — все одно, що шмат дерева. Тоді я й сам стаю, немов дерев'яний. Розумієте...

У дверях з'являється пані Пірс. В руках у неї Елізин капелюх. Пікерінґ сідає в крісло перед каміном.

X і ґ і н с (бадьоро). Ну, як, пані Пірс? Усе гаразд?

Пані Пірс (у дверях). З вашого дозволу, я б хотіла дещо вам сказати, пане Хіґінс.

X і ґ і н с. Так, звичайно, пані Пірс, заходьте. (Вона заходить.) Не спалюйте цей предмет, пані Пірс. Я залишу його як антикварну рідкість. (Він бере капелюха.)

Пані Пірс. Тільки обережніше, пане Хіґінс. Мені довелося пообіцяти дівчині, що я його не спалю. Проте, як на мене, його не завадило б потримати над вогнем.

Хіґінс (поспіхом поклавши капелюха на рояль). Дякую за попередження. То що ж ви хотіли мені сказати?

Пані Пірс. Пане Хіґінс, неприємності вже починаються. При­йшов сміттяр Елфрід Дулітл. Каже, що тут його дочка. Пікерінґ (встає). Оце так-так... Хіґінс (швидко). Впустіть цього пройдисвіта. Пані Пірс Су дверях). Дулітл, пане Хіґінс. (Впускає Дулітла).

Елфрід Дулітл — літній, проте ще міцний сміттяр. На ньо­му робочий одяг і крислатий капелюх, що закриває шию та плечі. Він має карбовані й досить цікаві риси обличчя: один із тих, кому однаково чужі і страх, і совість. Голос у нього напрочуд виразний — внаслідок звички давати волю почуттям. У цю мить він усім своїм виглядом демонструє ображену гідність і цілковиту рішучість.

Дулітл (зупиняється у дверях, вагаючись, до кого звернути­ся). Прохвесор Гігінс?

Хіґінс. Це я. Доброго ранку. Сідайте.

Дулітл. Добро'о ранку, хазяїне. (Поважно опускається на стілець.) В мене до вас невідкладне діло.

Хіґінс (до Пікерінґа). Зріс у Гонслоу, мати, гадаю, з Уельса. (Дулітл від подиву роззявляє рота.) Чого вам треба, Дулітле?

Дулітл (погрозливо). Мені потрібна моя дочка! Ясно?!

Хіґінс. Ще б пак. Адже ви її батько. Кому ж іще, крім вас, вона потрібна? Радий, що у вас іще жевріє батьківське почуття. Вона нагорі. Забирайте хоч зараз.

Дулітл (підводиться, збентежений). Як це?!

Хіґінс. Забирайте! Не думаєте ж ви, що я панькатимусь із нею замість вас?!

Дулітл (протестуючи). Чекайте! Як же це так, хазяїне?! Хіба ж мона отак-о зобижать чесну людину? Дівчина — моя. Ви її в мене забрали. А я ж із чим зостанусь?

Хіґінс. У вашої дочки вистачило нахабства прийти в мій дім і вимагати, щоб я давав їй уроки, бо їй закортіло працювати в мага­зині. Цей пан і моя економка можуть підтвердити. (Наступаючи на нього.) Як ви сміли прийти, щоб мене шантажувати?! Ви її навмисне сюди підіслали!

Д у л і т л. Та ну, шо ви, хазяїне!

Хіґінс. А я кажу, підіслали! Звідки ви довідалися, що вона тут?

Дулітл (із медом у голосі). Зара', хазяїне, я все вам оповім. Дайте лишень слово мовити. Я вам хочу сказати, я вам прагну сказати, я жадаю сказати...

Хіґінс. Шкерінґ, ви чули? Цей чолов'яга — природжений ора­тор. Зверніть увагу на інстинктивну ритміку його фрази: "Я вам хочу сказати, я вам прагну сказати, я жадаю сказати". Сентимен­тальна риторика. Ось що значить валійська кров! Ошуканство й жебрання теж звідти.

Пікерінґ. На Бога, Хіґінсе: я сам із тих місць... (До Дулітла.) Як же ви дізналися, що дівчина тут?

Дулітл. А от як, хазяїне. Дочка, як до вас їхала, так взялась прокатать на таксі хлопчину, синка хазяйки її фартири. Він думав, вона йо'о назад додом' повезе, а ви візьми та й затримай її в себе. Так вона йо'о послала по свої пожитки. А я вгледів пацана на Ендел-стріт, у кінці кварталу.

X і ґ і н с. У пивниці, мабуть?

Дулітл. Атож! Пивниця— це ж клуб для бідної людини.

Пікерінґ. Ми вас слухаємо, пане Дулітл.

Дулітл (до Пікерінґа). Пасибі, хазяїне. (До Хіґінса, що втікає до рояля, чимдалі від гостя, який поширює притаманний його професії запах.) А знаєте, хазяїне, по-правді, так ви мені зразу до серця припали. Коли вам так сильно вже тре' моя Еліза — заби­райте. Тіки давайте, шоб усе ж по-чесному. Дівка вона гарна Й вродлива — шо й казать. А дочка, так зразу вам кажу, така, шо й не прогодуєш. Одне просю: не забувайте моїх батьківських прав. Ви, я бачу, людина честі. Не схоч'те ж ви, шоб я віддав вам дитину за так. Шо для вас п'ять фунтів, хазяїне. І шо для мене Еліза! (Вертається на своє місце й поважно сідає.)

Пікерінґ. Мушу вам сказати, Дулітле, що пан Хіґінс має бла­городні наміри.

Дулітл. Аякже! Ясно, шо благородні. А то б я всі п'ядесят запросив!

Хіґінс (обурено). Цебто, ви здатні продати власну дочку за, п'ятдесят фунтів?!

Дулітл. Ну, не так, шоб уже прямо продавать. Друге діло прислужить такому жинтільмену, як ви. Так шо, мо'ете буть спокойні.

Хіґінс. Ви взагалі маєте хоч якісь моральні принципи?

Дулітл (відверто). Такі розкоші не про мене, хазяїне. Подиви­вся б я на вас у моїй шкурі! Та й шо ж таке? Як Елізі шось перепало, то чо' ж би їй зо мною не поділицця?

Хіґінс (стурбовано). Не знаю, що й робити, Пікерінґ. З погля­ду моралі дати цьому чолов'язі хоч фартінґ — уже злочин. Втім, його вимоги мають якусь первісну справедливість.

Дулітл. Ото ж-бо й воно, хазяїне. Як не кажи, а батьківське серце — то батьківське серце.

Пікерінґ. Я поділяю ваші почуття. Проте, як на мене, не певен, що це буде правильно...

Дулітл. Не тре' таке казать, хазяїне. Гляньте лишень з друго­го боку. Хто я такий, скажіть ви мені?! Бідний, недостойний чоловік, от хто! А подумайте тіки, шо це значить! Це значить, шо буржуазна мораль проти нашо'о брата. І якшо я колись і захтів узять хоч шось від життя, так мені кругом говорилося: "Не мона тобі, ти недо­стойний!" А потреби ж у мене такі, шо й у самої найдостойнішої вдови. Тіки ж їй кожний тиждень зразу шість жертводайних това­риств грошики дають. І все за смерть одного й того ж чоловіка. А мені ж-то тре' не менш, чим достойному. А то й більш! їм я не менш за нього, а п'ю так точно більш. Мені тре' й розважиця, бо я ж такий, шо й подумать люблю. Я й зажартувать люблю, й пісню заспівать, а, бува, й музику послухать, як зажурюся. А деруть же ж з мене, так само, як з отих достойних! То шо ж воно таке, оця ваша буржуазна мораль? Просто прикривка, шоб нічо' мені не дать! Так шо, жинтільмени, враховуючи вишшепригадане, я просю чесної гри. Я ж з вами в відкриту граю, не прикидаюся якимось там достойником. Був я собі недостойний, таким і зостанусь. І якшо хоч'те знать, мені так на'іть лучче. Не обманіть же чесну людину і оцініть по-справедли-вості труд батька, шо в поті лиця ростив, годував і вдягав дитину, доки вона не виросла й не заінтересувала зразу двох жинтільменів, як ви. Шо таке п'ять фунтів, питаю я вас, і жду на сприятне рішення.

Хіґінс (діставши портмоне, підходить до Дулітла). Перед та­ким просто не встоїш! Дамо йому десятку. (Простягає дві банкноти.)

Дулітл. Не, хазяїне. В старої рука не піднімеця аж десять потра­тить. Та я б і сам не зміг. Це ж купа грошей! Заведеця в тебе зразу стіки — так одразу скнарою станеш, а тоді — нема людині шастя! Так шо дайте вже скіки просив — не більше, але й не менше.

Хіґінс. Пікерінґ, якщо ми ще трохи послухаємо цього чоло­в'ягу, боюсь, у нас у самих не залишиться жодних принципів. (До Дулітла.) То ви кажете, п'ять фунтів, чи не так?

Д у л і т л. Авжеж, хазяїне. Красненько вас дякую.

X і ґ і н с (простягає, йому п'ятифунтову банкноту.) Ось, тримайте.

Дулітл. Пасибі вам, хазяїне. Бувайте здорові. (Поспішає до дверей, щоб мерщій забратися зі своїми дармовими грішми. Відчинив­ши двері, він мало не наштовхується на тендітну, чарівну й чис­теньку японочку в скромному блакитному кімоно, майстерно оздо­бленому білими квітами жасмину. її супроводжує пані Пірс. Ду­літл шанобливо відступає, даючи панянці дорогу і вибачається.) Прошу пробачення, панно.

Японка. Тю! Це ми шо вже, свою дитину не взнаєм?

Дулітл, Хіґінс, П і к є р і н ґ (в один голос) Хай мені грець! Еліза! Невже це вона?! Боже праведний!

Е л і з а. От і я кажу: я в цьому, як дурнувата!

Хіґінс. Дулітле, ви надто суворо виховали дитину.

Дулітл. Я?! Та хто там її виховував! Пройдесся, бувало, ремін­цем — ото й усе тобі виховання. Так шо(, не виніть мене, хазяїне. Не привикла вона ше. Та нічо'! Поживе у вас — навчиця вільної пове­дінки. Всьо'о вам добро'о, панове. (Поштиво підіймає капелюха перед пані Пірс, проте вона не відповідає на вітання, і він рушає до дверей. Обернувшись, підморгує Хіґінсові, мабуть співчуваючи з при­воду непростої вдачі пані Пірс, після чого виходить слідом за нею.)

Певно, вам цікаво, як Хіґінс працюватиме з Елізою. Ось один із його уроків.

У кабінеті за столом сидить він, поруч нього — Шкерінґ, навпро­ти — Еліза. В новій сукні вона — мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря. Тим більше, що Хіґінс довго всидіти на місці не може й починає нервово ходити по кабінету. І якби не присутність полковника, Еліза давно б уже втекла світ за очі, навіть назад у свою комірчину на Друрі-лейн.

Хіґінс. Розкажіть мені алфавіт.

Еліза. Тю! Я ж не дитина, шоб мене так учить!

Хіґінс (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!

Пікерінґ. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, на­віщо це треба. В нього своя методика, робіть, як він каже.

Еліза. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а.., би..., ви..., ги...

Хіґінс (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікерінґ, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев'ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мільтона. І ось вам результат: "а, би, ви, ги..." (До Елізи.) Повторіть: А, бе, ве, ге, ґе...

Еліза (мало не плаче). Так я ж і кажу: А, би, йи, ги, гй..,.

Хіґінс. Досить цього. А тепер скажіть "фіолетова фіалка".

Еліза. Хвіолетова хвіалка.

Хіґінс. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер ска­жіть: "Фіалка!"

Еліза. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка!

Пікерінґ. Добре. Просто чудово, панно Дулітл!

Хіґінс. Чорт забирай! їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До Елізи.) Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені "прохвесор", "мнякий" чи "не филюйтесь", я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові.) Профффесор! Мйй-акий! Не х-вилюйтесь!

Еліза (хлипаючи). Я чую, шо у вас виходе якось по-шляхецькому! А сама ше так не можу!

Хіґінс. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса роз­рюмсались?! Пікерінґ, дайте їй шоколадку.

Пікерінґ. Заспокойтеся, панно Дулітл... Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися — зовсім не боляче. Даю слово, що не дозволю йому волокти вас за коси.

Хіґінс. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте "ч", коли вимовляєте "що"! Наступний урок сьогодні о пів на п'яту. Все, вільні.

Еліза, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві лондонської еліти.