Джордж Бернард шоу

1856 - 1950

Всесвітньо відомий англійський драматург, реформатор англійського театру. У своїх п'єсах постійно виступав за ство­рення справедливого суспільства. Передумовою позитивних суспільних змін Шоу вважав реалізм і людське прагнення до життя. Його драматургія стала новим етапом у розвитку англійському театру, який упродовж століття перебував у глибокому занепаді. Шоу — один із чільних представників "нової драми" ("Квінтесенція ібсенізму"), письменник, який значною мірою проторував магістральні шляхи розвитку сві­тової драматургії у XX столітті.

Основні твори: цикли "П'єси неприємні" (1898), "П'єси при­ємні" (1901); п'єси "Людина і надлюдина" (1903), "Пігмаліон" (1913), "Дім, де розбиваються серця" (1917), "Свята Жанна" (1924), "Візок з яблуками" (1929) та ін., книга "Квінтесенція ібсенізму" (1891).

Джордж Бернард Шоу народився 26 липня 1856 року у Дубліні (Ірландія) у протестантській сім'ї торговця збіжжям і вчительки

музики. Сім'я Шоу нерідко потерпала від нестатків, складними були і стосунки з навколишнім католицьким оточенням. Католи­цька і протестантська школи, у яких навчався майбутній драматург, були осередками міщанської обмеженості і догматизму, відтак свої літературно-естетичні смаки він сформував самостійно. У 1871-1876 рр. Шоу працював клерком у конторі з торгівлі нерухомістю. Після переїзду у Лондон писав дописи, статті та рецензії для різних журналів. Незабаром Шоу захопився соціалістичними ідеями і в 1884 році став одним із засновників соціал-реформаторського Фабіанського товариства. У другій половині 1880-х років письмен­ник активно виступає у пресі як художній рецензент, музичний оглядач, а згодом — як театральний критик.

Перший період творчості. Шоу дебютував романами "Нерозум­ний шлюб" (1880), "Незлагідний соціаліст" та ін., проте ці твори не принесли йому успіху. Захоплення Ібсеном, створення книги "Квін­тесенція ібсенізму" (1891) започаткувала наступний етап у твор­чості письменника, пов'язаний з реформуванням англійського теат­ру. Він розробив принципово нову структуру драми — "проблемну п'єсу-симпозіум", що ґрунтувалася на особливому, парадоксальному способі викладу проблеми.

Три драматичних цикли складають перший етап творчості Шоу-драматурга: "П'єси неприємні" — "Будинки вдівця", "Серцеїд", "Про­фесія пані Уоррен"; "П'єси приємні" — "Зброя і людина", "Кандіда", "Поживемо — побачимо", "Обранець долі"; "Три п'єси для пури­тан", "Учень диявола", "Цезар і Клеопатра", "Навернення капітана Брасбаунда".

Великого успіху у критики і глядачів зажила п'єса "Людина і надлюдина" (1903), після прем'єри якої Шоу став лідером анг­лійських інтелектуалів. Темою цієї філософської драми, написаної в жанрі комедії, стала ідея про те, що суспільні зміни можливі тільки на засадах реалістичного ставлення до них. Надзвичайно популяр­ною стала і п'єса "Пігмаліон", прем'єра якої відбулась у 1913 році.

Драматург і політика. Шоу, який з 1897 р. жив у Лондоні і мав звання державного радника, під час Першої світової війни активно займається політикою. Після публікації статті "Війна з точки зору здорового глузду", в якій він критикує і Англію, і Німеччину, глузує над безтямним патріотизмом, Шоу виключили з Клубу дра­матургів.

У цей час він починає працювати над драмою "Дім, де розбиваю­ться серця" (1913-1919), яку слушно вважав своїм найкращим твором. Вершиною драматургічної творчості Шоу стала хронікаль­на п'єса "Свята Жанна" (1923). Спираючись на реальний історич­ний прототип — Жанну д'Арк, драматург створив образ жінки, кот­ра не визнає жодного компромісу з продажним суспільством і по­над усе цінує свою свободу.

Нобелівська премія. У 1926 році Шоу став лауреатом Нобелів­ської премії "за творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з надзвичайною поетич­ною красою". Згодом драматург багато подорожував по всьому світі відвідавши, зокрема, СРСР, СІЛА та Південну Африку. Письменник пережив Другу світову війну, під час якої активно боровся проти фашизму, і помер у своєму маєтку в Хартфордширі у віці 94 років.

Комедія "Пігмаліон"

П'єсу "Пігмаліон" Бернард Шоу назвав "романом у п'яти ак­тах". Як і більшість драматичних творів Шоу, "Пігмаліон" має ко­ротку передмову під назвою "Професор фонетики" і розлогу після­мову, де розповідається про подальшу долю героїні — лондонської вуличної квіткарки Елізи Дулітл. Написана в 1912-1913 роках п'єса витримала 118 постановок.

Бернард Шоу, працюючи над комедією, орієнтувався на античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив скульптуру Галатеї. Вражений красою власного творіння, художник благає Афродіту оживити мармурову фігуру. Одухотворена Галатея стає прекрас­ною жінкою, щасливою дружиною Пігмаліона. Проте Шоу парадо­ксально переробив у своїй п'єсі давньогрецький міф. Галатея-Еліза за задумом драматурга XX століття, ніколи не стане дружиною Пігмаліона-Хігінса. Щасливий кінець неможливий. Здійснюючи пер­шу постановку, Шоу категорично забороняв акторам зображувати закоханість Елізи та Хіґінса.

Драматурга цікавило зовсім інше — трагічна неможливість для освіченої, талановитої, духовно багатої жінки, позбавленої капіталу гідно влаштувати своє життя. Елізі-Попелюшці нічого не вартува­ло досконало оволодіти сучасною англійською літературною мовою манерами і поведінкою світських панн, щоб бути схожою на герцо­гиню чи принцесу на будь-якому прийомі. Але її подальша доля залишається непередбачуваною.

Глибоко гуманні ідейні основи п'єси. Шоу вірить у невичерпний запас творчих сил, що криються в людях з народу. Бідність може спотворити людину духовно, зруйнувати її індивідуальність але за сприятливих обставин все краще стрімко пробуджується. Так, батько Елізи — сміттяр Альфред Дулітл, гротескно зображений Шоу, зненацька розбагатівши, блискуче виступає з лекціями перед вишуканою аудиторією.

Постійно експериментуючи з характеристикою жанрових особ­ливостей своїх п'єс, придумуючи найнесподіваніші визначення, Б. Шоу у більшості випадків залишався тим, ким він був за покликанням — комедіографом. І "Пігмаліон" — одна з його найкращих комедій. Тут вражають афоризмами діалоги персонажів, змінюють один од­ного гострі комедійні епізоди, парадоксально складаються взаєми­ни героїв. П'єса "Пігмаліон" з дивовижною легкістю зазнавала най­несподіваніших метаморфоз, перетворюючись у твори інших видів мистецтв. її сценічна історія є напрочуд багатою і різноманітною. Написана напередодні Першої світової війни, знаменита комедія англійського драматурга справила значний вплив на всю європей­ську культуру XX століття.

За О. Образцовою