З норвезької літератури

"Під шум великих. міжнародник бур ^ $і свого боку воював 2 Маленьким суспільством, до якого був прикутий волею обставин і життєвий у мов."

Г. Ібсен

Генрік ібсен

1828 — 1906

Найвидатніший норвезький драматург XIX ст., тво­рець реалістичної драми, що стала епохою в європей­ській драматургії, знаменитий реформатор театру. Вважав, що у драмах повинні боротися не ідеї, а люди, які виступають носіями цих ідей; що "справжній фі­нал драми повинен перебувати поза її рамками", а спра­ва читача чи глядача — самостійно осмислити фінал шляхом особистої творчості.

Головне завдання Ібсена-драматурга — зробити драму серйозною, змусити глядача думати разом з автором і дійовими особами твору, спонукаючи до співтворчості.

Основні твори: драми "Боротьба за престол" (1864), "Кесар і галілеянин" (1873), "Бранд" (1866), "Пер Гюнт" (1867), "Ляльковий дім" (1879).

20 вересня 1828 р. у невеличкому містечку Шієні народився найвидатніший норвезький драматург, поет Генрік Ібсен. Ще в ди­тинстві йому довелося зазнати усіх принижень бідності. Батько майбутнього драматурга розорився, коли хлопчику було вісім ро­ків. З п'ятнадцяти років, живучи далеко від рідних, Генрік працює учнем аптекаря у Грімстаді і мріє про славу поета. У 40-х роках Ібсен захопився революційними ідеями і писав вірші, присвячені героям угорської революції 1848-1849 років. У 1850 році Ібсен переїжджає до столиці Норвегії і бере активну участь у політично­му і культурному житті. Драматургічна творчість Ібсена пов'язана з його роботою режисера у першому норвезькому національному театрі в місті Бергені (1852-1857), а згодом — у Кристіанії (тепер Осло). '

Початок творчого шляху. Шлях Ібсена-драматурга розпочинає­ться ще у Грімстаді, коли він пише віршовану драму з римської історії "Катіліна". У цьому творі проявилася характерні для Ібсена зацікавленість суспільними проблемами, потяг до символіки, особли­ва увага до відтворення боротьби у душі героя. У 50-х роках драма­тург створив кілька героїчних драм за мотивами скандинавського епосу. Пристрасний заклик до боротьби за національну єдність про­лунав у відомій історичній драмі "Боротьба за престол" (1864).

У 1864 р. Ібсен покидає батьківщину. До такого рішення драма­турга спонукали різні обставини: на батьківщині його твори не набули визнання, а робота режисера не давала ні морального задо­волення, ні добробуту. Крім того, Ібсен відчував відразу і до полі­тичного життя своєї країни. Пережити світоглядну кризу йому допомогла поїздка за кордон. В Європі він гостріше бачить май­бутні суспільні зміни. У 1871 році під час Паризької Комуни Ібсен писав: "Стара примарна Франція розбита... Ось-ось затріщать і за­падуться в безодню застарілі ідеї!.. Потрібна революція людського духу..." Він надіється, що така "революція людського духу" зможе знищити державу, яку він називав "прокляттям для індивіда".

У розквіті таланту. Саме в цю пору (2-а пол. 60-х — 80-і рр.) Ібсен створює свої найкращі психологічні драми, що стали новим словом у драматургії Європи. Розмову про сучасність драматург розпочинає філософсько-алегоричними драмами "Бранд" (1866) і "Пер Гюнт" (1867), написаними в Італії. Видатним літературним яви­щем стала драматична поема "Пер Гюнт". Використовуючи тради­ційні гротескові персонажі романтичної казки, зберігаючи самобутній

ній національний колорит, Ібсен в образі головного героя зумів якнайповніше втілити національний характер.

В одній із кращих своїх п'єс — "Ляльковий дім" (1879) — драматург створив образ молодої жінки — Нори, котра, спізнавши радощі сімейного життя, материнства, одного разу відчула свою ціл­ковиту самотність та безправність і повстала проти суспільних догм, бо не хотіла бути "лялькою" у "ляльковому домі". Ця п'єса Ібсена викликала такі палкі суперечки, що, наприклад, у великосвітських салонах Данії, де щира думка про п'єсу, висловлена вголос, вважа­лася непристойністю, вивішували таблички: "У нас про "Лялько­вий дім" не говорять".

Повернення на батьківщину. Ібсен повернувся на батьківщину у 1891 р. знаменитим драматургом з європейською славою* Він оселився у Кристіанії, жив скромно і самотньо. У 1898 р. норвежці урочисто відзначили його сімдесятиліття. У 1899 р. Ібсен закінчив свою останню драму "Коли ми, мертві, воскреснемо", у якій розповів про драматичний епілог життя талановитого скульптора Рубека. Після цієї драми Ібсен уже нічого не писав. Помер видатний драма­тург у 1906 р. після важкої тривалої хвороби.