Артюр рембо

1854 — 1891

Французький поет-символіст. Вважається предтечею французької поезії XX ст. Без використання відкри­тих Рембо засобів поетичного вираження важко уяви­ти сучасну поезію Франції. Загадковість його біографії і дивна поетична доля дали літературознавцям підста­ви для дискусії про так званий "міф Рембо". Його поетичний світ вражає яскравою строкатістю і динамікою, спресованістю матеріальних форм, багат­ством предметної стихії. Улюблений герой Рембо — волоцюга, що вривається у світ, руйнуючи стереоти­пи, прославляючи свободу в політиці, побуті, уяві. Зві­дси — "розірваний стиль" і цілковита свобода асоціа­цій, — характерні риси французької поезії XX ст.

Основні твори: вірші "Париж заселяється знову", "Руки Жанни-Марі", "П'яний корабель" (усі — 1871), сонет "Голосівки" (1Н7Й) та ін.; поетичні збірки "Останні вірші" (1872-1873), вірші в прозі "Осяяння" (1872-1873) та "Сезон у пеклі" (1873).

Народився Артюр Рембо 1854 року у маленькому містечку Шарлевіль, що на півночі Франції, у сім'ї військового. Тиранічна влада сімейних звичаїв і буржуазних традицій рано відштовхнули поета і від сім'ї, і від рідного міста. Роки, проведені Рембо в колежі, були часом надзвичайно швидкого духовного і фізичного розвитку. Він дивував учителів і однокласників швидкістю, з якою писав латинські вірші; його не раз нагороджували почесними преміями і грамота­ми. Водночас юний поет постійно бунтував проти міщанського се­редовища, кілька разів утікав з дому. Інтелектуальний розвиток Рембо був надзвичайно раннім. Юнацькі вірші, які зазвичай цікав­лять лише рідних та біографів великих поетів, у нього були зріли­ми поетичними творами.

Дізнавшись про проголошення Комуни, Рембо залишає ліцей у Шарлевілі і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. Передчуття краху Комуни спонукає його до пошуків поезії, яка б випереджала життя, і в листах середини травня 1871 р. Рембо викладає концепцію "поета-ясновидця".

"Шекспір-дитя". На час прибуття в Париж юний поет-школяр уже написав більшість своїх творів, які принесли йому посмертну славу. Уже в цих ранніх творах ("Офелія", "Бал повішених", "Зло" та ін.) Рембо виступив як символіст. Сила заперечення міщанства ("Ті, що сидять"), релігії ("Зло") поєднуються у нього з високим патріотизмом, яким просякнуті поезії, присвячені революційним подіям ("Паризька оргія", "Руки Жанни-Марі").

Тоді ж (ще у Шарлевілі) шістнадцятилітнім поетом був напи­саний. "П'яний корабель" — геніальний вірш, якому судилось ста­ти одним із найвеличніших творінь усієї європейської лірики. Ціка­во, що на час написання "П'яного корабля" знайомство поета ;) океаном обмежувалось лише романами В. Гюго і Жуля Берна.

Після поразки Комуни ще нікому невідомий Рембо занурився у паризьке літературне середовище. Скупий на похвалу сімдесяти­річний В. Гюго, прослухавши його вірші, вигукнув: "Це — Шекс­пір-дитя!" Найтісніша дружба єднала Рембо з Полем Верленом. Разом вони багато мандрували, ночуючи у дешевих готелях і на вокзалах великих європейських міст.

"Алхімія слова". З 1873 р. Рембо займається "алхімією слова". Результатом його шукань стали збірки прозових і поетичних фрагментів "Сезон у пеклі" (1873) та "Осяяння" (1873-1875). Але, невдовзі, розчарувавшись в "алхімії", поет назавжди відмовляється від художньої творчості. Було йому тоді 19 років.

У дорозі. Занедбавши літературну діяльність, Рембо вирушає у нескінченні мандри країнами Європи і Сходу (Єгипет, Кіпр, Ємені Сомалі, Судан), змінюючи безліч занять: від роботи у мандрівному цирку до торгівлі рабами. Страждаючи від злоякісної пухлини НІ нозі, невгамовний мандрівник потрапив до Марсельського шпиталю, де йому зробили ампутацію. В лікарні ніхто навіть не здогадувався, що Рембо — поет.

А невдовзі у лікарняній книзі з'явився запис про те, що о 10 годині ранку 10 жовтня 1891 р. у віці 37 років помер негоціант Артюр Рембо. За його труною йшли лише двоє людей — матір і сестра.