Поезія п. Верлена

Поетична творчість Верлена розпочалася в традиціях парнась­кої школи. В його юнацьких віршах помітне прагнення до чіткості образів, скульптурності мови. Але вже у перших зрілих збірках Верлена "Сатурнічні вірші" і "Вишукані свята" крізь традиційну форму проглядають нові дивні образи. "Сатурнічні вірші" відкри­ваються зверненням до "мудреців колишніх днів", котрі вчили, що ті, хто народжується під знаком сузір'я Сатурна, мають неспокійну уяву, даремно ганяючись за ідеалом і зазнаючи злигоднів. Через прибрану поетом маску об'єктивного мудреця явно прозирають риси покоління кінця віку і власне лице Верлена. Друга поетична збірка "Вишукані свята" зображувала витончені розваги XVIII ст., у цій книзі химерно переплелись лірика та іронія.

Найкращою поетичною книгою Верлена стали "Романси без слів". Музикальна гармонія, за вченням Платона, повинна єднати душу людини з Всесвітом, і Верлен прагнув через музику пізнати себе. Такий шлях видавався йому новаторським і єдино правильним. Майже одночасно в "Поетичному мистецтві" він висунув вимогу музикальності як основи символістської поетики: "Найперше — музика у слові!"

У цьому ж програмному вірші Верлен, пародіюючи знамените "Поетичне мистецтво" Буало, який вимагав точності, ясності, зро­зумілості у літературі, проголосив заміну ясності музикальністю і відмовився від об'єктивності мистецтва.

Про що б не писав Верлен, все пронизане його меланхолією, незрозумілою печаллю. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі художників-імпресіоністів. Він також любить зображувати дощ, тумани, вечірні сутінки. Існування речей важливе для Верлена лише у тому сенсі, в якому він їх одухотворяє, — в настрої. Поет не прагнув до цілісного відтворення матеріального світу. В "Романсах без слів" Верлен остаточно відмовився від традицій парнасців - яскравої декоративності і графічної. Точності їх малюнка, від істо­ричних картин. У його віршах майже немає подій. Він немовби свідомо нехтував конкретними реаліями у світі і в історії людей, щоб звернутися до свого серця.

Навіть так часто оспівувана Верленом природа, імпресіоністські пейзажі його віршів були, по суті, пейзажами душі поета.

Ставлення ліричного героя Верлена до природи дуже складне. Природа настільки близька поетові, що його авторське "Я" часто відходить на другий план, замінюється пейзажем, щоб потім знову, в ньому ожити. Сам світ уподібнюється до пристрастей і страж­дань поета. Таке зміщення акцентів у Верлена зумовлене не силою його почуттів, а їхньою надзвичайною витонченістю. Кожне дерево, листок, дощова крапля, птах мовби видають ледь чутний звук. Всі разом вони утворюють музику верленівського поетичного світу, Поза цією особливістю, поза цією музикою немає поезії Верлена.

За 3. Кірнозі

ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів — сп'янілий:

Він невиразне й точне сплів.

В нім — любий погляд з-під вуаллю,

В нім — золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

Люби відтінок і півтон,

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

Винищуй дотепи гризкі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних —

Від нього плач в очах блакиті.

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко можуть завести.

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун чи глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

Так музики ж всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав — шукати

Нову блакить, нову любов,

Щоб мчав, де далеч не похмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м'ята і чебрець...

А решта все — література.

Переклад з французької Г. Конура

ОСІННЯ ПІСНЯ

Ячать хлипкі,

Хрипкі скрипки

Листопада... їх тужний хлип

У серця глиб

Просто пада.

Від їх плачу

Я весь тремчу

І ридаю,

Як дні ясні,

Немов у сні,

Пригадаю.

Кудись іду

У даль бліду,

З гір в долину,

Мов жовклий лист

Під вітру свист —

В безвісти лину.

Переклад з французької М. Лукаша

СЕНТИМЕНТАЛЬНА ПРОГУЛЯНКА

Захід дотлівав, багряніли хмари,

Вітер колихав білі ненюфари.

Квіти колихав між очеретів,

Над сумним ставком стиха шарудів.

Я бродив один із жалем кривавим

Між похилих, верб понад сонним ставом,

Де густий туман уставав з низів,

Де, мов великая, привид чийсь сизів,

Де ридав відчай в тужних криках сойки,

Де плили сичів жалісливі зойки

Між похилих верб, де бродив один

Я з своїм жалем, не лічив годин...

І упала ніч, і погасли хмари,

Мла оповила сонні ненюфари,

Тільки під ставком, між очеретів,

Вітерець сумний стиха шарудів. Переклад зі французької М. Лукаша

***

Тихенький дощ падає на місто... Артюр Рембо

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче!

О, ніжно як шумить

Дощ по дахах, по листю!

У цю тужливу мить

Як солодко шумить!

Відкіль цей плач, не знати,

В осиротілім серці?

Ні зради, ні утрати, —

Відкіль журба, не знати.

Найтяжчий, певне, сум —

Без гніву, без любові,

Без ревнощів, без дум —

Такий нестерпний сум.

Переклад з французької М. Рильського

Запитання та завдання.

1. Дайте загальну характеристику творчості П. Верлена. У чому поля­гає новаторство його поезії?

2. Окресліть коло основних тематичних пріоритетів у творчості поета.

3. Поезію П. Верлена "Мистецтво поетичне" називають твором-маніфестом. Поясніть, чому.

4. Як ставиться ліричний герой Верлена до природи? У чому полягає складність його почуттів?

5. Проаналізуйте один із віршів Верлена за такою схемою: ритміка — строфіка — звукопис — римування. Які висновки ви можете зробити?

6. Доведіть, що П. Верлен — поет-символіст.

7. Чим, на вашу думку, пояснюється надзвичайна складність, а часто — і неможливість перекладу поезії П. Верлена іншими мовами?

Алхімік слова

"Поет стає ясновидцем, створюючи довгий, нескінченний і розумний безлад усіх, сторін. Усі форми кохання, страждання, божевілля; він шукає самого себе, він випробовує на собі всі отрути, щоб уберегти лише квінт есенцію."

А. Рембо