1. Поезія

З французької літератури

Шукай музики у слові

"їй-богу, Мені подобаються ці три вияви розуму, душі і серця! Я не уни­каю її навіть у віршах. Але дозвольте Мені Мріяти, якщо це Мені подобаєть­ся, плакати, коли я цього бажаю, спі­вати, коли Мені спаде на думку таке бажання."

П. Верлен

Поль верлен

1844 — 1896

Найвидатніший французький поет-символіст, трагічність світосприйняття якого пов'язана з трагізмом його епо­хи і з обставинами невлаштованого, богемного життя самого поета. Верлен — неперевершений майстер на­півтонів, нюансів, майже невловних чуттєвих образів. Для його поезії характерні симфонізм, віртуозна рит­міка і мелодика. Значення поетичної діяльності Верлена полягає передусім у розкритті нових виражаль­них можливостей мови і розвитку засобів відтворення найтонших психологічних переживань.

Основні твори: поетичні збірки "Сатурнічні вірші" (1866), "Ви­шукані свята" (1869), "Романси без слів" (1874), книга прози "Про­кляті поети" (1884).

Поль Верлен народився ЗО березня 1844 р. в Меці, в сім'ї офіцера. Після переїзду родини до Парижа він закінчив ліцей (1862) 1» двадцятирічному віці почав працювати чиновником у Паризькій міській ратуші. Згодом Верлен одружився і проводив звичайні чиновницьке існування. Але поезія, якою він захоплювався ще з шкільних років (свій перший відомий вірш "Смерть" (1858) піп надіслав В. Гюго), приваблювала його значно більше, ніж кар'єра.

Становлення митця. Перша публікація Верлена припадав на 1863 р. (сонет "Пан Прюдом"). На початку літературної діяльності він був близьким до знаменитої тоді поетичної групи "Парнас»! У ранніх поетичних збірках Верлена ("Сатурнічні вірші", "Вишу­кані свята") відбувається поступовий перехід від властивої парнасцям любові до "застиглої" краси, від матеріального відчуття світу до химерності, нереальності зображуваних образів. У передачі наст» роїв, миттєвих відчуттів у цих перших книгах поета уже помітний вплив імпресіонізму.

Ще більшою мірою намагання звільнитися від «живописності» вірша, від його парнаської пластичності помітно у найкращій пое­тичній збірці Верлена — "Романси без слів" (1874). Вже сама назва збірки свідчить про жвавий інтерес автора до мелодійності вірша. Пізнання свого внутрішнього "Я" через музику — такий шлях видавався поетові новаторським і найправильнішим. Тоді ж таки у вірші "Поетичне мистецтво" (1874) Верлен обґрунтував значення музикальності як основи символістської поетики.

Дорогами Європи. У дні Паризької Комуни Верлен працював у бюро комунарської пропаганди." У цей час він познайомився З юним поетом Рембо. Незабаром це знайомство переросло у глибо­ку дружбу. "Спільність духовних зацікавлень і глибоке взаєморо­зуміння стали настільки міцними, що Верлен розлучається із сім'єю, і друзі покидають Париж.

Поети вирушають спочатку до Бельгії, а потім — до Англії» "Геніальний Рембо допомагає Верлену відкрити себе, відкрити у собі поетичну стихію, яка до того часу тільки пробивалася... Два ко­роткі роки Верлен живе своїм власним життям, і ці два роки обез­смертили його ім'я" (Є.Еткін).

Проте складні стосунки друзів закінчилися сваркою, під час якої Верлен поранив Рембо пострілом з револьвера. Брюссельський суд засудив Верлена до двох років ув'язнення.

Верлен — "король поетів". У 1880-х роках до Верлена прихо­дить слава. Широко відомими стали твори з поетичної збірки "Далеке і близьке" (1884) і символістський вірш-маніфест "Поетичне мистецтво". Верлен відіграв значну роль у пробудженні інтересу до творчості поетів-символістів, опублікувавши книгу "Прокляті пое­ти" (1884). До неї увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі про Рембо, Малларме та про самого Верлена. Теорії своєї він не створив, але завжди стверджував, що істинна поезія — поза межа­ми холодного ідеалізму, що завдання поезії — розширити внутріш­ній світ людини, що майбутнє — за вільним віршем.

Верлен змінив багато професій: був чиновником, учителем, фер­мером, журналістом, але так і не знайшов спокою та достатку, останні роки свого життя він провів у злиднях. Поет поступово деградував, перетворившись на хворого волоцюгу, і помер у 1896 році.