Зі збірки "листя трави" з "пісні про самого себе"

1

Славлю себе!

І те, що приймаю я, приймаєш і ти,

Бо кожен атом, належний мені, так само тобі належить.

Я байдикую і тішу душу свою,

Блукаю і байдикую собі на вдоволення... оглядаючи списи

травинок літніх.

Мій язик, кожен атом моєї крові створено з цього ґрунту,

з цього повітря.

Народжений тут від батьків, які народилися тут від своїх батьків,

а їхні також від своїх,

Я, тридцятисемирічний, починаю у добрім здоров'ї

І сподіваюся не скінчити до самої смерті.

Віри та школи в занепаді,

Хоч їх не забули,

Вони йдуть назад, бо їм досить того, що мають.

Я припускаю добро і зло, я дозволяю говорити навмання,

Природа не знає цензури, вона повна первісних сил.

6

— Послухай-но, що це — трава? — повні жмені простягти,

дитина спитала.

Що відповім я дитині? Я ж бо не більше від неї знаю про це.

Може, це прапор зелений вдачі моєї, зітканий із різнотрав'я надій.

Може, це хусточка Бога,

Дарунок запашний, на згадку зумисне кинутий,

З іменем власника десь у куточку, щоб ми спостерігали, і міркували,

І говорили: — Чиє?

Може, трава й сама — дитина, новонароджене малятко

рослинне.

Може, це ієрогліф тотожності,

Що про Зростання, рівне повсюди, твердить,

Славне буяння на землях чорних народів і білих,

Канаків, тукагоїв, кафів, і конгресменів, однакове їм пропоную,

однакове й у них беру.

А нині трава мені видається волоссям, нестятим з могил.

Ніжним буду до тебе, травице зелена,

Може, ти проросла із трупів юначих,

Може, я навіть знав і любив би тих юнаків.

Може, ти з трупів літніх людей і жінок, із ненароджених,

вирваних з матерніх лон,

Нині сира земля для них — матернє лоно.

Темна занадто трава для сивини старих матерів,

Темніша від безбарвних борід старих чоловіків,

Темна занадто, щоб виростати із піднебінь блідо-червоних.

О, я відчуваю нарешті, що це — язики, і вони щось нам кажуть,

І я відчуваю: вони проросли з піднебінь недаремно.

Відчуваю, що можу вам розтлумачити натяки про юнаків

померлих і юнок,

Натяки про літніх мужів, і жінок, і ненароджених, вирваних

з матерніх лон.

Де вони ділися, літні і юні мужі?

Де вони ділися, жони і діти?

Вони бадьорі, повні життя де-небудь,

Найменший паросток твердить, що смерті немає,

І якщо коли-небудь, до життя, вона й існувала, то вже не чекає

попереду, щоб життя зупинити,

Кожна зникла хвилинка з'являється знову.

Все прямує тільки вперед і вгору, занепаду не існує,

Померти — це зовсім не те, що ми уявляємо,

це багато приємніше.

11

Двадцять вісім юнаків купаються в морі,

Двадцять вісім юнаків, таких привітних,

Двадцять вісім жіночих років, таких самотніх.

А у неї будиночок на горбочку над морем,

Вона, гарна і гарно зодягнута, ховається за фіранками.

Котрий з-поміж юнаків найбільше їй до вподоби?

О, найменш показний між ними — вродливий.

Та куди ж ви, жінко? Я бачу: ви у воді,

Хоча й стоїте незрушно в кімнаті.

Сміючись і танцюючи, наближається берегом двадцять дев'ята.

Вони не бачать її — вона бачить їх і кохає.,

Бороди в юнаків виблискують, довге волосся змокло,

Тоненькі струмочки збігають по їхніх тілах.

Невидимі пальці теж по тілах збігають,

По скронях, по ребрах спускаються і тремтять.

Юнаки на хвилях лежать, животами до сонця біліють, вони

не питають, хто до них тісно тулиться.

Вони не знають, хто важко дихає, хто нахиляється до них

у покірному вигині тіла,

Вони і не думають, що можуть когось забризкати.

Переклад з англійської С. Хміль

О КАПІТАНЕ!

0 капітане! Батьку! Страшна скінчилась путь,—

Всі бурі витримав наш корабель, сміливців лаври ждуть.

Вже близько причал, і радо кричать нам люди, і дзвони дзвонять,

1 дивляться всі на могутній кіль, на бриг одважнии і грізний.

Але... О серце! серце! серце!

О кров червона! Кров,

Де батько впав на палубі,

Упав і захолов! О капітане! Батьку! Встань і кругом подивись!

Для тебе дзвони й горни звучать, для тебе стяги звились,

Для тебе квіти, й вінки в стрічках, і натовп на узбережжі,—

Тебе, колишучись, кличе він, тебе побачить жадає

О, зляж мені на руку!

Який це сон зборов

Тебе, о батьку мій, що враз

Ти впав і захолов? Мій капітан безмовний, уста — німі, схололі,

Не чує він моєї руки, лежить без пульсу, без волі.

В порту безпечно стоїть корабель після тяжкої дороги.

Скінчив наш бриг шалений біг, добився перемоги?

Дзвоніть, радійте, береги!

А я в жалобі знов —

Піду туди, де батько мій

Упав і захолов.

Переклад з англійської В. Мисика

ПРОЩАВАЙ, НАТХНЕННЯ!

Прощавай, любий мій друже, вірна любове!

Я йду — і не знаю куди,

Не знаю, що жде попереду, і чи колись ми побачимося знову,

Тож — прощавай, Натхнення!

Нині ж востаннє — дай озирнутися на хвилю;

Все повільніше й тихіше цокає в грудях моїх годинник,

Час іти, насувається ніч, скоро вже спиниться серце.

Довго жили ми, радіючи, голублячи одне одного,

Щасливі були — та час розлучатись,— тож прощавай,

Натхнення.

І все ж дозволь аж надто мені не квапитись,

Справді ж довго ми прожили, засинаючи разом,

одне одним проймаючись, і злилися майже в одне)

Тож коли умремо — разом ми умремо (ніщо ж бо нас

не розділить),

Якщо ми йтимемо назустріч незнаному — то йтимемо вдвох,

Можливо, ми станемо кращі і щасливіші, чогось навчимося,

Можливо, це ти ведеш мене нині до справжніх моїх пісень

(хто знає?),

Можливо, це ти відмикаєш і розчиняєш двері у смерть,—

тож нині востаннє — Прощавай,— і привіт, Натхнення!

Переклад з англійської М. Стріхи

ЙДУЧИ ТРАВОЮ СТЕПОВОЮ

Йдучи травою степовою, вдихаючи її духмяність,

Питаю в неї взірця наснаги,

Для людей питаю найщедрішої, найтіснішої приязні,

Питаю, аби стеблинки постали словом, ділом, живими істотами,

Людьми з осяяною сонцем душею відкритою,

новою, широкою, щирою,

Людьми, котрі торують найперші шляхи, ступаючи

впевнено, гордо і вільно.

Людьми відваги незгасної, людьми здорових,

красивих і чистих тіл,

Людьми, що безжурно дивляться в обличчя

президентів і губернаторів, немов кажучи:— А хто ти?

Людьми нестримними й простими, палкими

й непокірними, Людьми Америки.

Переклад з англійської М. Тупайла

Запитання та завдання

1. Як ви розумієте назву поетичної збірки В. Вітмена "Листя трави"?

2. У чому полягає новаторство і своєрідність таланту поета?

3. Охарактеризуйте основні риси ідеалу братства людей у творчості В. Вітмена.

4. Визначте провідні теми та мотиви творчості американського поета.

5. Що таке вітменівський "каталог"? Охарактеризуйте цей художній прийом на прикладі "Пісні про себе".

З французької літератури

Добути красу зі зла.

"... в цю жорстоку книгу я вклав усі своє серце, всю свою ніжність, всю свою вивернуту релігію, всю свою ненависть..."

ПІ. Бодлер