З російської літератури

Обов’язок бути поетом

"..Місто краще від Мене не поцінує моральної заслуги людини, яка через відсутність щастя вміє, коли потрібно, замінити його обов'язком".

Ф. Тютчев

Федір тютчев

1803-1873

Видатний російський поет, яскравий представник пізнього романтизму. Його творчість позначена глибиною філософської думки та здатністю проникати в таємниці природи і люд­ської душі. У філософській ліриці поета — трагічна роздвоєність душі, приреченість на земне існування на тлі універсального природного життя. Проникливий лірик-мислитель, Тютчев був майстром російського вірша, який надав традиційним розмірам надзвичайного ритмічного розмаїття.

Видатний російський поет-романтик Федір Тютчев народні 23 листопада (5 грудня) 1803 року в помісті Овстуг, що на Орловщині, в стародворянській сім'ї. Початкову освіту Тютчев здобув удома. З 1813 року його вчителем російської мови був молоди поет і перекладач С. Раїч, який познайомив свого учня із скарбницею російської та світової поезії, заохочуючи водночас до віршування. "З яким задоволенням згадую я той щасливий час, — розповідав згодом у своїй автобіографії Раїч, — коли, бувало, навесні чи влітку проживаючи у підмосковній, ми разом із Ф.І. виходили з дому, Виписалися Горацієм, Вергілієм або будь-ким із вітчизняних письменників і, вмостившись у гаю, заглиблювалися в читання". Розпо­відаючи про здібності свого "обдарованого від природи" вихованця, Раїч згадує про те, що "після тринадцятого року він перекладав уже оди Горація з дивовижним успіхом". З ранніх поетичних спроб Тютчева збереглася лише ода "На новий 1816 рік". Вона була прочитана 22 лютого 1818 року поетом і перекладачем, професо­ром Московського університету О. Мерзляковим у Товаристві любителів російської словесності. ЗО березня того ж року юного поета було обрано членом Товариства.

Московський університет. Восени 1819 року Тютчев вступив на словесне відділення Московського університету. Щоденник тих років приятеля Тютчева, майбутнього історика та письменника М. Погодіна, свідчить при широту їхніх зацікавлень. Друзі звертались до літератури, історії, філософії, все піддаючи критичному аналізу. Тик виникали їхні суперечки та розмови про російську, німецьку і її французьку літературу, про "вплив, який словесність однієї мови справляє на словесність іншої". Значний вплив на формування сві­тогляду поета мали філософські погляди Паскаля та Руссо.

Московський університет Тютчев закінчив за два роки. Навесні 1822 року він уже був зарахований на службу в державну колегію закордонних справ і, будучи призначеним позаштатним чиновни­ком російської дипломатичної місії в Мюнхені, незабаром покинув батьківщину.

На дипломатичній службі. Перші шість років перебування за кордоном Тютчев працював "поза штатом" в російській місії і лише в 1828 році отримав місце другого секретаря. Цю посаду він обіймав аж до 1837 року. Неодноразово у листах до рідних і знайомих Тютчев жартома писав про те, що надто довго тягнеться його підвищення, і так само жартівливо пояснював: "Оскільки я ніколи не ставився до служби серйозно, — справедливо, що служба також насміхалася з мене".

За кордоном поет провів понад двадцять років. Там він продов­жував займатися перекладацькою справою. Від Горація, Шиллера, Ламартіна він звертається до Ґете і німецьких романтиків. Найпершим із російських поетів він перекладає вірші Гейне, з яким Певний час був у дружніх стосунках У 20—30-і роки Тютчев пише й оригінальні вірші, які засвідчували зрілість і самобутність його таланту. В них наявні і щирі зізнання ("Silentium", "Як над попелом гарячим..."), і поетичні картини природи ("Весняні води", "Осінній вечір"), і філософські роздуми. Тоді ж виникає і ряд чудових творів його любовної лірики.

Навесні 1836 року поет послав у Петербург кілька десятків віршів, з якими познайомився Пушкін, відзначивши їхню "глибину думки, яскравість фарб, новизну і силу мови". Двадцять чотири вірші під спільною назвою "Вірші, надіслані з Німеччини" із підписом "Ф. Т." з'явилися у третьому та четвертому томах пушкінського "Современника".

У 1837 році Тютчев був призначений старшим секретарем російської місії в Туріні, а незабаром — повіреним у справах. Залишивши сім'ю у Петербурзі, в серпні 1837 року поет виїхав у столицю Сардинського королівства. В Туріні довелося Тютчеву перенести важку втрату: померла його дружина Елеонора Тютчева. Після другого одруження з Ернестиною Дьорнберг він змушений був подати у відставку через самовільний від'їзд у Швейцарію з нагоді вінчання. Наприкінці вересня 1844 року поет із сім'єю повернувся на батьківщину, а через півроку бав зарахований у відомство міністерства закордонних справ.

На батьківщині. Петербурзький період життя поета позначенні новим піднесенням його ліричної творчості. В 1848-1849 він пише справжні шедеври: "Неохоче та несміло...", "Коли у колі згубливих турбот...", "Сльози людськії, о сльози людськії...", "Російській жінці "Як диму стовп світліє, в вишині" та ін. В 1854 році в додатку "Современника" вийшла перша поетична збірка Тютчева, в цьому ж році побачило світ окреме видання творів поета.

Психологічною глибиною були позначені нові вірші поета: "О, як ми згубливо кохаєм...", "Доля", "Остання любов", "Весь день вона лежала в забутті..." та ін., які склали так званий "денисьєвський цикл". Цей поетичний цикл став своєрідною ліричною повістю про кохання, пережите поетом "на схилі літ", до Єлени Денисьєвої

Помер Федір Тютчев 15 (27) липня 1873 року, похований у Петербурзі на кладовищі Новодівичого монастиря.