2. Поезія середини XIX ст. Від романтизму до символізму

Романтичний напрям, народившись під знаком Великої французької революції 1789 року, як вважали і самі романтики, і їхні майбутні дослідники, найбільшого розквіту набув у першій протягом XIX століття. Центром романтичного напряму стала поезія.

"Кожна людина є Всесвітом, яка з ним народилась і з ним помре. Під кожним надмогильним каменем похована ціла всесвітня історія",— писав німецький поет-романтик Г. Гейне, а Ф. Гельдоря стверджував: "Ми прагнемо неосяжного". І поети-романтики сирий зважилися зазирнути в безодні Всесвіту, проникнути в діалектику людської душі і відкрити там небачений і таємничий світ людського духу. Вони доторкнулися до таємниці невисловлюваності почуття і спробували передати її якщо не в слові та образі, то у звучанні нових музикальних ритмів. У своєму прагненні неосяжного полісі романтики надзвичайно розширили горизонти бачення світла в його просторових, історичних, часових, ідейно-світоглядницьких, духовних, психологічних вимірах.

Романтична поезія шукала можливостей саморозкриття в героїчних діях і вчинках (Адам Міцкевич, Шандор Петефі, Джордж Пнірон), в революційних змаганнях (Джордж Байрон, Персі Шеллі, Віктор Гюго, Генріх Гейне). Романтики не наслідували старе, а вносили свої акценти в кожен жанр, форму, стилістичну тональність. Перш за все ці новації полягали в ліричній насиченості поетичних жанрів.

Починаючи з 30-х років XIX століття, у Франції, а згодом і в і і інші європейських літературах набуває розвитку новий ідейно-художній напрям — реалізм. На відміну від романтизму, який акцентував увагу на внутрішньому світі людини, основоположною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, людини і суспільства. Творцями нового напряму були О. де Бальзак і Стендаль, Ч. Діккенс і В. Теккерей, Г. Флобер і М. Гоголь та ін.

Поезія, для якої художні завдання реалізму не могли стати органічними, втратила свою панівну роль у літературі. Проте в сері дині XIX століття у Франції виник символізм — напрям, тісно пов'язаний з романтичною культурою. В основі його естетики лежить концепція "двох світів", згідно з якою весь навколишній світ лише тінь, "символ" світу ідей. Шарль Бодлер справедливо вважається безпосереднім попередником символістів чи навіть основоположником символізму як напрямку (Д. Обломієвський). Основи символізму закладаються у 60-х роках у "Піснях Маль-Дорора" (1868-1869) Лотреамона, ранніх збірках Поля Верлена; елементи символістської поетики наявні і в поезії Артюра Рембо. Проте в ті роки про символізм як літературний рух ще не йшлося: «Квіти зла» Бодлера, як і творчість Верлена, були знані лише досить вузькому колу цінителів поезії; "Осяяння" Рембо ще не були опубліковані, а Малларме, який писав рідко і мало, "сприймався чи то як епігон Бодлера, чи то як не надто щасливий і другорядний парнасець" (Г. Косіков).

На середину XIX століття припадає створення теорії "чистого мистецтва", представники якої (Теофіль Готьє та "парнасці") утверджували самоцінність художньої творчості, незалежність мистецтва від політики, суспільних вимог, виховних завдань. До школи «чистого мистецтва" в російській поезії XIX ст. традиційно відносили творчість Федора Тютчева та Афанасія Фета.

Найбільші поети-символісти відкрили новаторські художні засоби, яким судилося велике майбутнє в літературі пізнішого часу.

Запитання та завдання

1. Розкажіть про особливості розвитку поезії від романтизму до символізму.

2. Назвіть найвидатніших поетів цього періоду "переходу".

3. Які фактори вплинули на виникнення символізму як літературного напряму? Які поети стали його попередниками?

4. Як ви розумієте теорію "чистого мистецтва"? Що проповідували найвидатніші її представники?