V. Чутливість і великосвітська святенниця

Минув не один місяць випробування, і ось в якому стані були оправи Жульєна на той день, коли управитель передав йому плат­ню за третій квартал. Пан де Ла-Моль, доручив йому нагляд за управлінням його маєтками в Бретані і в Нормандії. Жульєн часто Туди виїздив. На нього було покладено ведення всього листування

з приводу горезвісного позову абата де Фрілера; абат Пірар озна­йомив його зі справою.

Керуючись коротенькими замітками, які маркіз робив на берегах адресованих йому листів, Жульєн складав відповіді, і пан де Ла-Моль підписував майже всі.

У богословській школі викладачі, хоч і нарікали на недостатню старанність Жульєна, але вважали його одним з кращих учнів. Різноманітні заняття, яким він віддавався з усім запалом враженого честолюбства, швидко зігнали з Жульєнового лиця свіжі барви, які воно мало в провінції. А втім, його блідість була заслугою в очах паризьких семінаристів. На думку Жульєна, вони були далеко не такі лихі, не так молилися на копійку, як учні безансонсьї семінарії; а ті, в свою чергу, вважали його сухотним.

Маркіз подарував йому коня. Побоюючись, що товариші можуть його зустріти під час прогулянок верхи, Жульєн сказав їм, що лікар приписав йому верхову їзду.

Абат Пірар ввів його в різні янсеністські кола. Жульєн буя приголомшений. В його уяві релігія була невід'ємно зв'язана з лицемірством і жадобою наживи. Він був зачарований цими побожними й суворими людьми, байдужими до прибутків. Деякі з янсеністів відчули до нього приязнь і давали йому поради. Новий світ відкрився перед Жульєном. У янсеністів він познайомився! з графом Альтамірою, людиною гігантського зросту, лібералом, засудженим до смертної кари у своїй країні, а проте віруючим. Цей дивний контраст — побожність і волелюбність — вразив його.

Стосунки Жульєна з молодим графом де Ла-Молем були прохолодні. Норбер вважав, що Жульєн відповідає занадто різко на жар« ти деяких його друзів. Порушивши кілька разів правила ввічливості, Жульєн дав собі слово більш ніколи не заговорювати з мадемуазель Матильдою. З ним тепер поводились дуже чемно в палаці де Ла-Моль, але він почував, що чимось принизив себе в їхніх очах. Його провінційний здоровий глузд знаходив пояснення цьому в народному прислів'ї: добра обнова, поки нова.

Можливо, Жульєн став трохи проникливі ший, ніж на початку, а може, його вже не так чарувала паризька ввічливість, що спершу його так захопила.

Як тільки він переставав працювати, його охоплювала безмежна нудьга. Така вже висушуюча дія чарівної ґречності, точно виміряної! і зваженої відповідно до суспільного стану кожного,— ґречності вищого світу. Людина з чутливим серцем одразу помічає цю штучність.

Звичайно, можна закинути провінції грубуватий і не дуже ввіч­ливий тон. Але там, відповідаючи вам, хоч трохи запалюються. В палаці де Ла-Моль ніхто не ображав самолюбство Жульєна, а проте часто надвечір він був готовий розплакатись. В провінції, якщо в вами що-небудь трапиться при вході в кав'ярню, офіціант ви­явить до вас співчуття. Але якщо в цій пригоді є щось прикре для вашого самолюбства, він, співчуваючи вам, десять разів повторить неприємне для вас слово. В Парижі з делікатності сміються тільки за вашою спиною, але ви завжди для всіх чужий.

Обійдемо мовчанням безліч дрібних пригод, що могли б зробити Жульєна смішним, якби він не був, так би мовити, нижче смішного. Надмірна чутливість штовхала його на тисячі всіляких промахів. Псі його розваги були, по суті, заходами самозахисту: він щодня вправлявся на стрільбищі, був ретельним учнем одного з найвидатніших учителів фехтування. Кожної вільної хвилини Жульєн, за­мість того, щоб, як колись, сідати за книжку, біг у манеж і брав найноровистіших коней. Під час їзди з берейтером він майже що­разу падав з коня.

Маркізові подобалась його вперта працьовитість, його мовчаз­ність, розум, і потроху він передав Жульєнові всі складні й заплу­тані справи. В ті хвилини, коли високі честолюбні задуми, яким віддавався маркіз, дозволяли йому трохи перепочити, він дуже розумно порядкував своїми справами. Знаючи всі найсвіжіші нови­ми, він успішно грав на біржі. Маркіз купував будинки, маєтки, ліси, але був дратівливий і гнівався через дрібниці. Він шпурляв сотнями луїдорів і судився за сотню франків. Багата людина з широ­кою натурою шукає в справах розваги, а не користі. Маркізові був справді потрібний, так би мовити, начальник штабу, який привів би В стрункий і зручний для огляду лад всі його грошові справи.

Пані де Ла-Моль, незважаючи на свою дуже стриману вдачу, Іноді глузувала з Жульєна. Все мимовільне, що породжується чут­ливістю, навіює жах знатним дамам,— це антипод добропристой­ності. Кілька разів маркіз заступився за Жульєна. "Якщо він смі­шний у вашій вітальні, то за робочим столом він незрівнянний",— нипав маркіз. З свого боку Жульєну здалося, що він вгадав таємни­цю маркізи. Вона ставала поблажливою і виявляла до всього ціка­вість, як тільки лакей оповіщав ім'я барона де Ла-Жумат. Це була колодна істота з незворушним обличчям,

Дрібний, худорлявий, бридкий, бездоганно одягнений, барон про­водив цілі дні при дворі і звичайно ні про що не висловлювався.

Такий уже був напрямок його думок. Пані де Ла-Моль була б безмежно щаслива вперше в житті, якби він став чоловіком її дочки.

VІ-ХІIІ

[Жульєн Сорель як секретар маркіза тепер постійно перебу­ває в аристократичному товаристві. Його неординарність та щирість зауважила і дочка маркіза Матильда. Незабаром вона закохалася в Жульєна.]