XXIX. Перше підвищення

[Незабаром суворий абат Пірар підвищив Жульєна, призначивши репетитором з Нового і Старого Заповіту. На свій подив, Жу­льєн зауважив, що семінаристи тепер менше ненавидять його.] Через кілька тижнів Жульєн одержав листа і весь затрепетав на конверті був штемпель Парижа. "Нарешті,— подумав він, і пані де Реналь згадала свою обіцянку". Якийсь пан, що підписався Поль Сорель і назвався його родичем, посилав йому чек на п'ятсот франків. У листі було написано, що, коли Жульєн буде й далі так успішно вивчати добрих латинських авторів, він щороку отримуватиме таку саму суму.

"Це вона, це її добрість! — зворушено подумав Жульєн.— Вона хоче втішити мене; але чому немає жодного дружнього слова?"

Він помилявся щодо цього листа. Пані де Реналь, піддавшись впливові своєї подруги, пані Дервіль, цілком поринула в глибоке каяття. Мимоволі вона часто думала про дивного юнака, зустріч з яким збурила все її життя, але нізащо не наважилася би написати Жульєнові.

Якби ми висловлювались семінарською мовою, то, напевне назвали б чудом одержання 500 франків і сказали б, що небо обрало саме пана де Фрілера для того щоб зробити Жульєнові цей подарунок.

Двадцять років тому пан абат де Фрілер прибув до Безансона з єдиною убогою валізою у якій, як кажуть люди. І містилося все його майно. Тепер він був одним з найбагатших власників округи. За час свого поступового збагачення абат де Філер купив половину одного маєтку, другу половину якого дістав у спадщину пан де Ла Моль. На цьому ґрунті між двома високими особами виник великий судовий процес.

Незважаючи на своє блискуче становище у Парижі й свої придворні посади, маркіз де Ла Моль, пересвідчившись, що боротись у Безансоні проти старшого вікарія , про якого казали що він призначає і звільняє префектів, - небезпечно. Але, замість того, щоб виклопотати собі субсидію на п’ятдесят тисяч франків під якоюсь пристойною назвою, передбаченою бюджетом, і поступитися абатові де Фрілеру в цьому дрібному позові заради п’ятдесяти тисяч, - маркіз затявся. Непохитний доказ – право!

Але дозволимо собі спитати – чи є на світі такий суддя, у якого нема сина чи хоч принаймні якогось родича якого треба вивести в люди?

Щоб справа стала ясною навіть сліпому, скажемо, що через тиждень після першого судового вироку пан абат де Філер з’явився у колясці монсеньйора єпископа до свого адвоката, щоб власноручно передати йому орден Почесного легіону. Пан де Ла Моль, трохи розгубившись від таких рішучих дій ворожої сторони і почуваючи, що його адвокати ось-ось здадуться, звернувся за порадою до абата Шелана, а той зв’язав його з паном Піраром.

На той час, про якій іде мова, їхній зв'язок тривав уже кілька років. Абат Пірар взявся до діла з властивим йому запалом. Він постійно зустрічався з адвокатами маркіза, вивчив його справу, переконався, що справедливість на боці маркіза, а тому став одвертим прибічником Ла Моля проти всемогутнього старшого вікарія. Останній був страшенно обурений такою зухвалістю, та ще й з боку якогось жалюгідного янсеніста!

— Гляньте лишень на цю придворну аристократію, що так зано­ситься! — казав своїм близьким друзям абат де Фрілер.— Пан де Ла-Моль навіть не послав ніякого хрестика своєму агентові в Безансоні, і не подумає втрутитись, коли його усунуть з посади. А проте, як мені пишуть, цей благородний пер щотижня пишається своєю блакитною стрічкою в салоні міністра юстиції, хто б той не був.

Незважаючи на всі старання абата Пірара, панові де Ла Молю, хоч і він був завжди в прекрасних стосунках з міністром юстиції і особливо з його канцелярією, вдалось домогтися після шестирічного клопо­тання тільки того, що його процес не був програний остаточно.

Постійно листуючись з абатом Піраром з приводу цієї справи, до якої вони обоє ставились ревно, маркіз оцінив своєрідний розум абата. Поступово, незважаючи на величезну різницю в суспільному становищі, їхнє листування набрало дружнього тону. Абат Пірар писав маркізові, що шляхом різних переслідувань його хочуть примусити подати у відставку. Обурений підлою махінацією, вчиненою, як він гадав, навмисно проти Жульєна, він розповів усю цю історію маркізові.

Цей вельможа був дуже багатий, а проте не скупий. Він ніякі не міг умовити абата Пірара, щоб той щось прийняв від нього хоча б на поштові витрати, зв'язані з процесом. І тут йому спало на думку послати п'ятсот франків улюбленому учневі абата.

Пан де Ла Моль завдав собі клопоту власноручно написати листа Жульєнові. Це примусило його подумати і про абата.

Незабаром абат Пірар одержав записку, в якій його просили негайно прийти у невідкладній справі у готель на околиці Безансона. Там він знайшов управителя пана де Ла-Моля.

— Пан маркіз доручив мені віддати у ваше розпорядження йога екіпаж,— сказав йому управитель.— Він сподівається, що, прочитавши цього листа, ви не відмовитесь вирушити через чотири-п'ять днів у Париж. А за той час, який ви зволите мені призначити! я огляну землі пана маркіза в Франш-Конте.. Після цього, коли ви побажаєте, ми виїдемо до Парижа. Лист був короткий:

"Розв'яжіться, любий абате, з усіма провінційними чварами і приїздіть подихати нашим спокійним паризьким повітрям. Посилаю вам свою карету; я наказав чекати вашого рішення чотири дні. Я сам ждатиму вас у Парижі до вівторка. Від вас, пане, чека­ють тільки одного слова згоди, щоб залишити за вами одну з най­кращих парафій в околицях Парижа. Найбагатший з ваших май­бутніх парафіян ніколи вас не бачив, але відданий вам більше, ніж ви можете собі уявити; це не хто інший, як

маркіз де Ла Моль".