6.4. Інформаційні джерела

1. Козак Ю.Г., Єхануров Ю.І., Ковалевський В.В. ті ін. Міжнародні стратегії економічного розвитку. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 353 с.

2. Лортикян Э.Л.История экономических реформ. — Харьков, Консум, 1999. – 274 с.

3. Пахомов Ю. Н. и др. Международные стратегии экономического развития, ДНУ, Киев— Донецк. — 2001. – 124 с.

Тема 7. Глобалізація і стратегії розвитку

7.1. Методичні поради до вивчення теми

Головною особливістю розвитку світової економіки кінця ХХ - початку ХХІ століття став процес швидкої глобалізації і глобальної інтеграції, який посилив міжнародний потік товарів, послуг і фінансів. Цьому сприяв такий вагомий чинник, як діяльність урядів у напрямі лібералізації торгівлі й ринків капіталу, приватизації і дерегуляції економічної активності. Друга важлива підвалина глобалізації, яка істотно збільшила фінансові потоки, ( швидкий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій, їх всеохоплююче загальносвітове використання.

Усе це призвело до того, що перша половина 90-х років ознаменувалася суттєвим економічним зростанням, принаймні для більшості країн світу. Особливо відзначається економіка США, яка характеризувалася в той період рекордним темпами росту, що дало поштовх динамічному розвитку світової економіки загалом. Дещо меншими темпами зростала економіка європейських країн. Японія ж у ці роки не змогла вийти зі стану рецесії.

Світова економіка в 90-ті роки пережила менше турбулентностей, аніж у 80-ті. За даними ООН, у зазначений період ВВП країн, що розвиваються, зростав у середньому за рік на 4,3%, тоді як у 80-ті ( на 2,7%. Темпи середньорічного зростання розвинених країн у 90-ті рр. становили 2,3%, а у 80-ті ( 3%.

Водночас у країнах з перехідною економікою відбувалося падіння ВВП: у 90-ті роки воно становило 2,5% на рік порівняно із 1,8% ( у 80-ті. У першій половині 90-х рр. падіння національного виробництва тут досягало критичної цифри ( 50% протягом трьох років.

Як зазначається в документах ООН, у багатьох країнах з перехідною економікою, і в Україні також, відбулося значне збільшення бідності й безробіття, погіршився стан освіти, охорони здоров'я, виплат заробітної плати, пенсій, надання послуг, громадського транспорту й інших соціальних служб. Деяке покращення ситуації спостерігалося в другій половині 90-х років, проте ряд країн, особливо Центральної Азії, продовжували переживати значні труднощі.

У 90-ті роки суттєво збільшилися обсяги світової зовнішньої торгівлі. За даними ООН, щорічні темпи зростання глобального експорту становили 6,4%, сягнувши $6,3 трлн. у 2000 р. Країни, що розвиваються, стали важливими гравцями у світовій торгівлі. Їх експорт зростав на 9,6% щорічно. Певних успіхів у другій половині 90-х років досягло чимало країн Східної Європи і Балтії, яким вдалося переорієнтувати свій експорт на Західну Європу. У країнах Африки справи виглядають значно гірше. У цілому ж можна стверджувати, що досі ані країни з перехідною економікою, ані країни Африки не одержали ніяких позитивних результатів від глобалізації.

Після періоду піднесення 2001 рік ознаменувався ризикованим сповільненням, а то й рецесію світової економіки. Уперше за 20 останніх років у трьох основних двигунах глобальної економіки - США, Японія і Західна Європа ( одночасно і паралельно почався спад. Наразі невідомо, як довго він триватиме, і це не додає оптимізму. Деякі експерти й аналітики висловлюють обережні прогнози про можливе відродження темпів у середині 2002 року, проте більшість дослідників скептично ставляться до такої перспективи.

І хоч наслідки глобальних терористичних нападів у США для соціально-економічної ситуації оцінити повністю ще зарано, однак очевидно, що вони розв'язали такі нові й непередбачувані сили, які можуть негативно вплинути на світову ділову активність. За даними Світового банку, глобальна економіка зростатиме в 2002 році лише на 1,6%, а країни з високим рівнем доходу ( на 1,1%.

В економіці країн, що розвиваються, картина виглядатиме досить неоднозначно і строкато. У 2002 р. зростання цих країн в цілому передбачається на 3,7% проти 2,9% у 2001 р. Динамізм подій передусім помітний у Китаї та Індії, меншою мірою - у Бразилії і Мексиці. Лідером, схоже, буде Південна Азія (з темпом росту 5,5%) і Східна Азія (4,9%).

Як зазначалося вище, глобалізація виражається у швидкому зростанні міжнародних фінансових потоків, особливо прямих іноземних інвестицій. Протягом 90-х років значні грошові ресурси спрямовувалися здебільшого до США, оскільки їх економіка характеризувалася високим динамізмом і розвитком інноваційних фінансових продуктів. Разом із тим у першій половині 90-х ряд країн, що розвиваються, також зуміли домогтися суттєвих приватних фінансових потоків. Однак офіційна допомога країнам з низькими доходами в цілому значно послабла. Водночас продовжувала загострюватися ситуація із зовнішньою заборгованістю.

Процес глобального розвитку безпосередньо пов'язаний із змінами, які відбувалися і в демографічній сфері. Населення світу в 2000 р. досягло 6 млрд., що на 2,5 млрд. більше, ніж у 1950 р., і на 4,4 млрд. більше, ніж у 1930 р. Передбачається, що цей ріст триватиме й далі, досягнувши 8 млрд. у 2025 р., 9,3 млрд. в 2050 р. і потім більш-менш стабілізується на рівні 10,5(11 млрд. У деяких європейських країнах і Японії основну занепокоєність викликає швидке старіння населення, низький рівень народжуваності. Через це чисельність населення розвинених країн, яка досягне піку приблизно в 2025 р., почне зменшуватися. Отже, подальший ріст відбуватиметься за рахунок країн, що розвиваються. Однак слід враховувати, що на країни з високим рівнем доходу (15% населення світу) припадає 56% загального споживання, тоді як на країни з низькими доходами (40%) ( тільки 11%. Витрати на споживання середньої африканської сім'ї сьогодні на 20% менше, ніж 25 років тому.

Згідно з останніми прогнозами ФАО, глобальна мета скоротити голод на 50% до 2015 р. не здійсниться, якщо буде продовжуватися нинішня тенденція. Глобальна продовольча проблема загострюється.

Перед людством накопичилося багато інших доленосних проблем, які свідчать про багатогранність і складність сучасного світу. Серед них погіршення стану довкілля, природні катастрофи, хвороби, від яких страждають і гинуть люди. Деякі проблеми виникли в наші дні, зокрема і в результаті глобалізації. На наше переконання, їх вирішення потребує підвищення ступеня цілісності політики, яка має сприяти економічному зростанню, зміцненню міжнародної фінансової архітектури, активізації багатосторонньої торгівлі та ін.

Генеральний Секретар ООН у своїй доповіді на Йоганнесбурзькому саміті-2002 запропонував досить широку програму світового розвитку, яка містить такі важливі завдання: зниження рівня бідності і підвищення життєвого рівня, збільшення енергоефективності в чотири рази протягом найближчих 2(3 десятиліть, поліпшення охорони здоров'я за рахунок доступу до свіжої питної води і скорочення викидів газів, посилення енергозбереження, охоронної діяльності щодо екосистем і біорізноманіття, забезпечення якості ресурсних і екологічних технологій та ін. Але на чільне місце Генеральний Секретар поставив головну проблему: як сучасна глобалізація має сприяти процесу сталого розвитку, який набуває у світі дедалі більшого динамізму. Широка громадськість, уряди, бізнес вбачають у сталому розвитку реальний шанс розв'язання нагальних численних світових і національних проблем.

Сталий розвиток - не нова ідея. Її елементи мали місце давно. Світові цивілізації протягом довгої історії визнавали необхідність гармонії, взаємодії між навколишнім середовищем, суспільством і економікою, які є складовими єдиної планети Земля. Оскільки вона є системою з досить обмеженими ресурсами, то від суті й характеру відносин між людиною і навколишнім середовищем залежить добробут, безпека, а зрештою, і виживання людства. Ресурси не можуть вилучатися раніше від їх відновлення і накопичення. Глобальне потепління, озонові дірки, природні катаклізми виникають великою мірою через те, що ми намагаємося використати відповідні ресурси скоріше й повніше, ніж природа в змозі їх надати й абсорбувати. Не варто забувати, що до земних ресурсів належать також й інтелектуальні ресурси, хоч вони й не мають жорстких обмежень.

Основна ідея сталого розвитку була започаткована в кінці 80-х років. Значну роль в її розвитку відіграла Комісія ООН, яку очолювала прем'єр-міністр Норвегії пані Брундтланд. В її доповіді "Наше спільне майбутнє" (1987 р.) сказано: "Сталим є такий розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління, не перешкоджаючи можливостям прийдешніх поколінь задовольняти свої власні потреби". Отже, сталий розвиток базується на благородній гуманній ідеї поліпшення якості життя нинішнього й майбутнього поколінь. Брундтланд виступила як борець за взаємозалежність природи, суспільства, економіки. Світовий саміт - Конференція ООН з питань екології і розвитку, що мала місце в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., використовуючи напрацювання Комісії Брундтланд, розробила і схвалила широку стратегію дій - "Порядок денний на ХХІ століття". Вказана програма означала міжнародне визнання того факту, що захист навколишнього середовища і природних ресурсів має бути інтегрованим із соціально-економічними компонентами, включаючи проблематику бідності і слаборозвиненості. Форум у Ріо показав необхідність того, щоб соціальні, екологічні й економічні проблеми вирішувались у взаємозв'язку, інтегрованості, балансі одна з одною, з огляду на перспективу сталого розвитку. Цей світовий саміт ідентифікував критичні елементи змін, продемонструвавши, що успіх в одній сфері вимагає конструктивних дій в інших. Якщо народ бідує, економіка переживає кризу, то тоді страждає й навколишнє середовище. Програма "Порядок денний ХХІ" виходить з того, що бездіяльність має негативні наслідки, а відтак ми мусимо знаходити інноваційні шляхи, які б дали змогу трансформувати інституційні структури і впливати на поведінку всіх учасників процесу розвитку. Ідеться передусім про кардинальні зміни в політиці і практиці на всіх рівнях - від індивідуального до міжнародного.

Рішення Ріо передбачали перехід до такої концепції розвитку, де основним є баланс та інтеграція між економічними, екологічними й соціальними потребами людства, з одного боку, і здатністю земних ресурсів і екосистеми задовольняти нинішні й майбутні нужди ( з другого. Обидві складові концепції є обов'язковими й нагальними для подальшого успішного розвитку людства, продовження життя на нашій планеті. Такий інтегрований підхід можливий у разі наявності необхідної політичної волі, рішучості, об'єднаних дій.

Концепція сталого розвитку виявилася справді новаторською і як всі оригінальні ідеї стала предметом жвавих дебатів на рівні урядів, неурядових і академічних кіл, широкої громадськості. Потрібно зазначити, що намагання точно й однозначно визначити власне зміст поняття "сталий розвиток" поки що не увінчались успіхом. Консенсусу тут не досягнуто. І все ж таки ми ризикнемо і спробуємо дати своє визначення вказаного поняття, враховуючи при цьому деякі формули, які пропонувалися західними науковцями, міжнародними організаціями, зокрема ООН і ОЕСР. Отже: "Сталий розвиток означає інтегрування і баланс економічних, соціальних, екологічних, інституційних і інноваційно-технологічних компонентів з тим, щоб максимізувати благополуччя людини в нашому сьогоденні без ускладнення можливостей для майбутніх поколінь задовольняти свої потреби".

Наведене формулювання враховує, зокрема, ідеї Комісії Брундтланд і Ріо. Принцип І Декларації цього форуму проголошує: "Людські особистості перебувають у центрі занепокоєностей щодо сталого розвитку. Людина має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою". Успішний сталий розвиток вимагає збереження й посилення ресурсної бази, ліквідації бідності. Йдеться, звичайно, не тільки про економічний ріст, а й про соціальний і культурний розвиток, зміцнення громадянського суспільства, демократії, повернення людських прав і свобод.

Попри всі розбіжності в підходах до сталого розвитку, які сьогодні мають місце в широких державних і громадських колах різних країн, існує певне загальне усвідомлення обов'язковості принаймні трьох його принципових вимірів: економічного росту, соціального прогресу і захисту навколишнього середовища.

Економічний вимір означає, що добробут суспільства та кожного його члена має бути максимізований шляхом оптимального й ефективного використання природних та інтелектуальних ресурсів. Абсолютний пріоритет при цьому надається мінімізації бідності в сучасному світі. Декларація тисячоліття ООН (вересень 2000 р.) висунула перед людством історичне завдання до 2015 року скоротити вдвічі ту частину населення земної кулі, що має прибуток менше 1 дол. на день, страждає від голоду та не має доступу до безпечної питної води.

Соціальний вимір стосується відносин між природою та людиною і передбачає підвищення її добробуту, полегшення доступу до основних соціальних служб у сфері охорони здоров'я, освіти та інших. До цього виміру належать також розвиток громадянського суспільства та різних культур, поважання прав і свобод людини, національної специфіки. Питання справедливості, зокрема щодо розподілу благ і доступу до ресурсів, має залишається невід'ємним суттєвим компонентом як економічного, так і соціального вимірів сталого розвитку.

Екологічний вимір зосереджується на збереженні фізичної і біологічної ресурсної бази й екосистеми.

В основі управління сталим розвитком має бути оцінка, моніторинг і менеджмент складних взаємовідносин між екологічними, соціальними й економічними цілями. Економічне зростання стає можливим завдяки духовній, творчій силі людини, що сприяє такій трансформації природи, коли вона служить на потребу людині. Але буває й так, що ці перетворення спричиняють забруднення повітря, води, лісів, зміну клімату, підрив біорізноманітності. Отже, політик, що опікується сталим розвитком, має приймати непрості рішення, які б встановлювали правильний баланс між економічними, соціальними й екологічними компонентами. Сталим розвиток буде лише тоді, коли використаний природний капітал поновлюватиметься, замінюватиметься таким само новим капіталом. І при цьому необхідно забезпечувати справедливість і рівність відносно прийдешніх поколінь. Очевидно, що сталий розвиток вимагає далекосяжності, витримки й послідовності. Він просто неможливий, коли піклуються про один компонент, забуваючи про інші, або коли працюють на сьогодення, не думаючи про майбутнє.

розглядається в різних аспектах, але тут ми наголошуємо на трьох основних підходах до її визначення:

·  процес зближення споживчих переваг та універсалізація асортименту продукції на світових ринках, що призводить до процесу витіснення продукції місцевого виробництва всесвітніми товарами;

·  процес прийняття рішень про освоєння ринків, незалежно від кордонів, національної приналежності споживачів або місцезнаходження філій та виробництв з урахуванням глобальних категорій споживачів, новітніх технологій, поставок, витрат, стратегічних союзів та міжнародної конкуренції;

·  здатність виконувати трансакції у міжнародному масштабі цілодобово.

Глобалізація зумовлена економічною необхідністю , оскільки підтримка належного рівня конкурентоспроможності коштує дорого (інвестиції у НДПКР, розвиток каналів збуту, підтримки позитивного іміджу торгової марки тощо) і для від­шкодування зростаючих витрат організації опиняються перед необхідністю шукати можливості зростання обсягів продажу там, де це тільки можливо. Глобальна конкуренція викликає потребу розробки стратегії глобалізації, яка торкається всіх підсистем підприємства і знаходить вираз у «стратегічному наборі» певного змісту. Поступово починається використання терміну «глокалізація» — скорочення від «глобальної локалізації». Глокалізація відбиває процес зміни структури організації під впливом стратегії глобалізації у напрямку певної стандартизації параметрів (характеристик) організації, щоб зробити її (організацію) зручною для «глобального клієнта».