Тема 6. Міжнародні інтеграційні стратегії

6.1. Методичні поради до вивчення теми

Міжнародна економічна інтеграція означає взаємопристосування національних економік, підключення їх до єдиного процесу відтворення. Це передбачає певну територіальну, економічну, структурну, технологічну спорідненість країн-учасниць міжнародної інтеграції і пояснює її регіональний характер.

Сукупність нижчезазначених чинників:

участь в міжнародному поділі праці;

спорідненість економічних структур;

технологічна подібність країн-партнерів;

близькість споживчих переваг формується, як правило, в регіональному масштабі і просуває світогосподарські зв’язки до інтеграційного типу розвитку. Регіональний характер міжнародної економічної інтеграції пов’язується також з тим, що інтернаціоналізація виробництва здійснюється нерівномірно і передумови для інтеграції складаються в першу чергу в тих регіонах, де найбільш тісні економічні зв’язки.  Ознаками інтеграції є:

1) взаємопроникнення і переплетіння національних виробничих процесів;

2) широкий розвиток міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці, техніці на основі найбільш прогресивних їх форм;

3) глибокі структурні зрушення в економічних системах країн-учасниць;

4) необхідність цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробка скоординованої економічної стратегії та політики;

5) регіональність територіальних масштабів.  Інтеграційний процес охоплює такі ланки економічної системи: виробництво; сферу обігу; сферу прийняття рішень .

Вищеназвані ланки відтворювальної системи характеризуються неоднаковою здатністю брати участь в інтеграційному процесі. Найлегше вони відбуваються в сфері обігу, складніше – у сфері виробництва, дуже складно – у валютній сфері. Міжнародна економічна інтеграція функціонує на наступних рівнях: 1) приватнокорпораційному (інтеграція на міжфірмовому, мікроекономічному рівні).

2) державному, державно-корпораційному (інтеграція на макроекономічному рівні).

Ці рівні існують поряд, тісно переплітаючись та взаємодоповнюючи один одного. Перевага однієї з форм не виключає іншу, а навпаки, передбачає її підтримку. При цьому чітко проявляється дія тенденції до посилення державного регулювання взаємних економічних зв’язків.

Види торгово-економічних союзів Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна інтеграція.

Це – п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.

Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи. При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику. Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Відзначимо, що митний союз – більш досконала, порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання. Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків :

1) якщо зовнішній тариф на певний товар встановлюється вище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, то країнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;

2) якщо зовнішній тариф встановлюється нижче існуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-членів об’єднання на ринки третіх країн.

Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї-двох крупних держав. 

Відзначимо, що функціонування митного союзу потребує наявності певних регулюючих інститутів, оскільки:

а) перехід до спільних митних тарифів потребує перегляду підходів щодо розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні;

б) виникає потреба в координації розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні;

в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодження не тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніх ринків до зміни економічної ситуації;

Відзначимо, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі.

Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).

До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:

• розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство та транспорт);

• формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;

• впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В ЕС це – Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків. 

Єдиний приклад – інтеграційне угруповання країн Західної Європи – Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення. Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)

в) спільних правил техніки безпеки;

г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);

е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;

є) антимонопольного;

ж) правил створення і реєстрації нових фірм;

з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);

и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференцій щодо національних суб’єктів господарювання.

Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних союзів Приєднання будь-якої країни до торгово-економічного союзу, безумовно, здійснює певний вплив на параметри її економічного функціонування. Виділяють два основних напрямки, за якими здійснюється дослідження наслідків входження держав до інтеграційних угруповань:

• статичний;

• динамічний аналіз.

У межах статичного аналізу можна прослідкувати два варіанти наслідків вступу до торгово-економічних союзів:

• потокоутворюючий ефект,

• потоковідхиляючий ефект.

Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, її попиту і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (мова йде про витрати на виробництво, а транспортні витрати та витрати трансакцій вважаються рівними 0).

З точки зору динамічного аналізу можна виділити наступні переваги приєднання країни до інтеграційного об’єднання:

1) збільшення розміру ринку дозволить вітчизняним фірмам одержувати ефект від збільшення масштабів виробництва (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія. Мова йде про те, що розширення міжнародної торгівлі спричиняє вдосконалення інфраструктури країн-учасників союзу, що, в свою чергу, скорочує витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об’єднань. Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;

4) більша конкуренція між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних угруповань сприяє швидкому розповсюдженню інформації та передової технології.

У межах динамічного аналізу досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. До них можна віднести:

1) певний збіг обставин може спричинити відтік ресурсів з менш розвинутих країн до більш розвинутих в економічному відношенні членів союзу;

2) може відбутися розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об’єднання;

3) може виникнути ефект втрат від збільшення масштабів виробництва, пов’язаний з виникненням занадто великих компаній, що стають занадто забюрократизованими і тому неефективними;

4) країнам-членам інтеграційного об’єднання необхідно частину своїх бюджетів витрачати на функціонування інтеграційного об’єднання.

Міжнародні економічні відносини будь-якого суспільства визначаються ментально-ціннісно-мотиваційними засадами, які визначають діяльність людей і органічно пов’язані з традиціями і особливостями культури певної цивілізації. М.Вебер довів визначну роль виникнення і поширення протестантської етики у справі утвердження ранньобуржуазних відносин у Західній Европі. Значення ментально-цінносних факторів ( соціальні, політичні, економічні) виділяєся при формуванні міжнародних економічних стратегій. Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють особливу увагу таким аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, її конкурентноздатність, стабільність та здатність до виживання у екстремальних умовах внутрішньої та зовнішньої середи. Відмінності в стані економіки різних регіонів світу , їх соціальному становищі, екологічній ситуації визначили необхідність розробки моделі сталого розвитку для кожної країни. Ключові моменти нової стратегії-поліпшення умов життя людей в країнах, скорочення розриву між багатими й бідними країнами, 2. Міжнародні економічні інтереси полягають в інтернаціоналізації та інтенсифікації світогосподарських зв’язків. В світі все потужніше діють економічні інтереси невеликої кількості найпотужніших держав і національних корпорацій . За таких умов країни другого та третього ешелонів скоріше підстроюються до їх вимог ніж самостійно діють в напрямку переслідування власних інтересів. Головний економічний інтерес України - політичне виживання і курс на інтеграцію до європейського цивілізаційного простору - відповідає цьому статусу і цій ролі, і це добре розуміють на Заході. Територіальна цілісність і незалежність України (в тому числі незалежність воєнна) вже сьогодні стали одним із центральних компонентів перспективного бачення майбутнього Європи і Атлантичного співтовариства в цілому. Пошук можливостей для формування міжнародних стратегій передбачають використання переваг централізованого планування та вільного ринку. 3. Від рівнів економічного розвитку країн залежить формування міжнародних економічних стратегій розвитку. Від видів діяльності ( галузевого розвитку) характерних для розвитку країни залежить формування міжнародних економічних стратегій розвитку. В міжнародних економічних стратегіях суб’єктами міжнародних економічних стратегій виступають країни чи ТНК. Об’єктами – процеси розвитку, процеси трансформації. Без формування соціально-екологічних відносин як виду суспільних відносин неможливо проводити розвиток сучасних міжнародних стратегій. Нинішній стан економіки України при реалізації державної зовнішньоекономічної політики обумовлює необхідність здійснювати вибірковий протекціонізм щодо стратегічно важливих галузей і видів виробництв, а також інтенсивне регулювання державою зовнішньоекономічних процесів. Насамперед, це: сприяння формуванню експортного потенціалу в пріоритетних галузях; регулювання зовнішньоторгівельного і платіжного балансів. На формування воєнно-економічної стратегії найбільший вплив мають воєнно-економічні потреби мирного і воєнного часу. 4. Основним напрямком міжнародної економічної стратегії є формування економічного середовища. Створення економічної мотивації та інституційного середовища для широкомасштабного та ефективного використання національних та глобальних знань в усіх секторах економіки, активізації підприємництва, державної підтримки соціального напрямку розвитку. Стратегія усестороннього розвитку суспільства тісно пов’язана з стратегією з питань охорони і захисту навколишнього середовища. 5. Фактором формування міжнародних економічних стратегій є узгодженість національних і міжнародних транснаціональних інтересів макро і мікроекономічного рівня. Їх модифікація під впливом глобальних факторів формує нові сили трансформації і розвитку національних економічних систем. Сенс диверсифікації полягає у під’єднанні своєї економічної системи до альтернативних економічних систем, в отриманні стратегічних геоекономічних і геополітичних переваг. 6. Країни виступають суб’єктами і об’єктами глобальних економічних стратегій домінуючих країн і звідси світових економічних стратегій. Глобальна економічна еволюція привела до положення, що людина є головним суб’єктом суспільних відносин і кінцевою цілью виробництва. Тому у концепціях нових економічних стратегій виживання і розвитку є принцип гармонічного співіснування людини і природи. 7. Прогрес людства здійснюється поступово, шляхом переходу від одного рівня цивілізації до іншого і це зумовлює етапи становлення та основні риси світового господарства.Перший етап кардинальних змін – протестантство, наступний етап -ментальні стратегії, останній етап- стратегія глобалізації. Новий етап інтернаціоналізації економічних відносин. Спостерігаємо інтеграційні процеси у світовій економіці. Виходить на арену поняття світового ринку. Широкий розвиток має міжнародна торгівля. Діють механізми зовнішньої торгівлі. 8. Прикладом державної економічної внутрішньої політики є формування бази для посилення мобілізаційної ролі держави може вважатись викуп структуроутворюючих, стратегічних для вирішення проблеми формування національної конкурентоспроможності, економічних галузей ( наприклад Криворіжсталь).Зовнішня політика направлена на формування інноваційної стратегії довгострокового економічного розвитку. При формуванні міжнародної економічної стратегії економічна політика повинна керуватися системною методологією з опорою на методи програмно-цільового планування і прогнозування; Ринок і держава є регулятори економічних відносин. Економічні і адміністративні методи регулювання держаної внутрішньої політики є основою формування міжнародних економічних стратегій. Економічною функцією держави є прогнозування соціально-економічного розвитку, макроекономічне планування. Фінансово-кредитне регулювання економіки здійснюється центральним банком. Державне регулювання інвестиційної діяльності, регулювання підприємництва, регулювання розвитку науки і освіти впливає на розвиток зовнішньої політики.

Можна виділити три визначальних передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відвертість економіки. Головним в цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляціонізму до відвертості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямах: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України грає створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відвертості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси.

З розвитком міжнародних інтеграційних процесів усе більшого значення набувають стратегії, що розробляються й здійснюються на макрорегіональному рівні, в міжнародних регіональних об'єднаннях. Нагадаємо, Ідо на сьогоднішній день існує п'ять рів­нів регіональної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона ві­льної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валю­тний союз. Ступінь впливу стратегій макрорегіональних об'єднань на світове співтовариство залежить переважно від рівня інтегрова­ності об'єднання: чим глибший процес інтеграції, тим більший вплив. Іншим чинником впливу стратегій на світові економічні процеси є склад учасників регіонального угруповання; якщо воно складається з економічно потужних держав, то стратегічна політи­ка такого об'єднання може істотно вплинути не тільки на економі­ку країн регіону, а й на розвиток світової економіки в цілому.

У світі нараховуються десятки макрорегіональних об'єднань різного рівня інтеграції. Стратегії більшості з них мають вузько локальний характер або слабко виражений вплив на економічний розвиток регіону, не говорячи вже про світову економіку. Серед найвпливовіших та найцікавіших за складом учасників є такі ор­ганізації: Європейський Союз; Північно-Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Південний спільний ринок (МЕРКОСУР); Латино-Американська асоціація інтеграції (ЛААІ); Співдружність Не­залежних Держав (СНД). Для України найбільшу зацікавленість становлять стратегії Європейського Союзу, до якого вона прагне вступити, а також СНД, Організації Чорноморського економічно­го співробітництва (ОЧЕС) і ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекис­тан, Азербайджан, Молдова), членами яких вона є.

Кожне макрорегіональне інтеграційне об'єднання має свою стратегічну мету, заради здійснення якої об'єднання утворюють­ся. З поглибленням інтеграційних процесів в об'єднанні, з вихо­дом на наступний рівень інтеграції, а також з огляду на зміни економічної й політичної ситуації стратегічна мета може допов­нюватися, уточнюватися або змінюватися.

Європейський Союз — макрорегіональне об'єднання з най­вищим рівнем міжнародної економічної інтеграції. Він пройшов усі стадії інтеграційної еволюції, тому докладний розгляд страте­гій регіональних об'єднань доцільно буде почати саме з нього. Спочатку розглянемо загальний рух інтеграції в Європі.

Початок інтеграційних процесів у Європі припадає на перше повоєнне десятиліття. У 1949р. соціалістичні країни заснували Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка проіснувала до 1990р. Але РЕВ являла собою, насамперед політичну організа­цію. Економічна інтеграція розглядалася як підпорядкований процес, що має сприяти досягненню політичних цілей. Крім того, в умовах жорсткого централізованого планування інтеграційний процес набував неприродного характеру і, по суті, гальмувався. З розпадом соціалістичної системи як політичної сили припинила існування і РЕВ, що підтвердило її штучний характер.

Інакше розвивалися інтеграційні процеси в Західній Європі. Щоправда, на перших порах, відразу ж по закінченні другої сві­тової війни, панувала ідея утворення політичного союзу західно­європейських країн; він мав бути протидією поширення комуніз­му на Захід. У 1946р. прем'єр-міністр Великої Британії У. Черчілль виступив за створення Сполучених Штатів Європи, які являли б собою єдиний монолітний блок західноєвропейських держав. Його промова дала початок рухові «за єдину Європу». У різних західноєвропейських країнах почали утворюватися коор­динаційні комітети, що сприяли б втіленню в життя ідеї британ­ського прем'єра. Наприкінці 1948 р. було сформовано «Європей­ський рух». У тому ж році міністрами закордонних справ Великої Британії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу підписали Брюссельський пакт про утворення Західного Союзу. Його призначенням було забезпечення співробітництва країн-членів в економічній, соціальній і культурній сферах. Він був доповнений Європейською радою (1949), до якої увійшли ще деякі західноєвропейські країни. В 1955 р. Захі­дний союз було перейменовано на Західноєвропейський Союз, який об'єднував десять країн.

Проте дійсної економічної інтеграції в Західній Європі певний час не відбувалося, оскільки згадані організації мали відверто по­літичний характер, а між провідними європейськими державами тих часів мали місце політичні протиріччя (особливо між Фран­цією й Великою Британією). Навіть утворена в 1948 р. Організа­ція європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) для ре­алізації американської допомоги за «планом Маршалла» мало що змінила, оскільки й у неї були насамперед, політичні цілі. Необ­хідним був інший підхід до європейської інтеграції. Політичні цілі, як виявилося, не тільки не сприяли, а й заважали природно­му рухові процесу економічної інтеграції. Прийшлося відкласти завдання політичної інтеграції аж до 90-х років. Політичній інте­грації мусила передувати інтеграція економічна, а не навпаки.

Реальний процес економічної інтеграції в Західній Європі розпочався майже водночас із спробами здійснити політичну ін­теграцію. Розроблювачами проекту економічного об'єднання Єв­ропи були Жан Монне, голова Комісаріату з планування й адмі­ністрації в уряді Франції, і Робер Шуман, французький прем'єр-міністр. В основі проекту була ідея утворення Європейського об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС), і Р. Шуман втілив його в життя.

Післявоєнна Європа відчувала неабиякі економічні труднощі. Крім фізичного зруйнування війною об'єктів народного госпо­дарства, економічне становище погіршувалося нестачею капіта­лу, конкуренцією з боку США, які вийшли з війни ще більш по­тужною державою. У цих умовах конкурування ще й між собою У найважливіших галузях виробництва для європейських країн утрудняло вихід з економічної кризи. Такими галузями тоді були енергетика (насамперед вугільна промисловість) та чорна мета­лургія. Саме з них розпочалася координація економічної діяльно­сті західноєвропейських країн.

У 1951 р. шість країн (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерла­нди й Люксембург) підписали угоду про заснування ЄОВС. Це об'єднання стало «першою ластівкою» інтеграційного процесу.

Координацію розвитку вугільної промисловості і чорної металур­гії очолював Верховний орган, який надбав певних наднаціона­льних повноважень. Після реалізації «плану Шумана» передбача­лася інтеграція й інших галузей економіки. По суті, ЄОВС стало перши щаблем в еволюції європейської інтеграції — зоною пре­ференційної торгівлі.

ЄОВС швидко продемонструвало свою ефективність, між «шісткою» міцніли економічні стосунки, поступово складався механізм регулювання зовнішніх зв'язків на взаємовигідній ос­нові. Згодом розпочалися переговори про поширення інтеграції на інші товари й послуги. Виникла ідея творити митний союз, а далі — економічний союз.

У березні 1957 р. ті ж самі шість країн підписали в Римі угоду про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом). Тоді ж три організації - ЄОВС, ЄЕС і Євратом об'єдналися в одну спільноту, яка одержала назву «Європейське Економічне Співтовариство». При цьому всі три складові час­тини зберегли своє автономне існування в новій організації.

Утворюючи ЄЕС, його засновники виношували далекосяжні плани. Головна мета ЄЕС була проголошена в статті 2 Договору: «Співтовариство має за свою мету, шляхом створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалі­зації спільної політики та діяльності... сприяти гармонійному та збалансованому розвитку економічної діяльності Співтовариства, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та збли­женню економічних показників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та яко­сті життя, економічній і соціальній інтеграції та солідарності держав-членів».

Договір передбачав відміну митних зборів та кількісних об­межень на імпорт та експорт товарів між державами-членами, спільну торговельну політику, утворення внутрішнього ринку. Як показав час, ці наміри здійснилися.

У перші десять років з початку існування ЄЕС (1957— 1967рр.) активно формувалися зони вільної торгівлі. В 1968р. було утворено митний союз. У 1969р. на конференції в Гаазі було прийнято рішення про подальше поглиблення західноєвропейської інтеграції, а саме — утворення економічного й валютно-союзу зі спільною валютою. Ця пропорція виходила від прем’єр-міністра Бельгії Тіндеманса, і план такого союзу одержав його ім'я. За планом Тіндеманса валютний союз мав бути утворений вже до кінця 1980 р., але цей строк виявився нереаль­ним. Не всі члени ЄЕС були до цього готові; до цього часу відбу­лося розширилася організація, через вступ до неї нових країн і розбіжності між членами ЄЕС у їх економічному розвитку дещо збільшилися, що гальмувало проведення єдиної валютної політи­ки. Проте в 1979 р. було утворено Європейську валютну систему (ЄВС), яка стала кроком до валютного союзу.

і, У 1985 р. було прийнято Шенгенську угоду, згідно з якою громадяни країн-членів могли вільно пересуватися в межах ЄЕС. Важливим заходом щодо утворення економічного й валютно­го союзу стало прийняття в 1987 р. Єдиного європейського акту, який проголосив злиття економічної інтеграції та політичного співробітництва в єдиний процес. Актом передбачалося завер­шення побудови єдиного Спільного ринку до кінця 1992 р. Це означало остаточне усунення перепон у взаємній торгівлі (зокре­ма, різних стандартів е країнах, різного національного законодав­ства щодо ведення бізнесу тощо). Одним з головних завдань ор­ганізації, накреслені Актом, визначалося співробітництво в галузі зовнішньої політики. Отже, майбутній союз міркувався не тільки як економічний, а й як політичний.

До початку 90-х років було завершено формування єдиного внутрішнього ринку. Це означало, що досягнуто четвертого рівня в інтеграційній еволюції — «спільного ринку». Тепер можна бу­ло, нарешті, перейти до утворення економічного і валютного со­юзу. Політична, економічна й валютна інтеграція Західної Євро­пи була зафіксована Маастріхтською угодою про Європейський Союз у грудні 1991 р. Угодою передбачалося: єдине європейське громадянство; політичний союз; економічний і валютний союз. Маастріхтська угода була проголошена як початок нового етапу в процесі створення ще тіснішого союзу народів Європи. Водночас підкреслювалася спадкоємність щодо основних досягнень Євро­пейського Співтовариства: «Союз засновується на базі Європей­ського Співтовариства, доповненого сферами політики і формами співробітництва згідно з даним Договором. Його завдання поля­гає в налагодженні відносин між державами-членами та їх на­родами».