10. Правопис "русалки дністрової" 1837 року

В історії розвитку українського правопису незабутню прислугу зробила "Русалка ДнЂстровая" — збірник 1837 р., випущений у Будапешті; редакторами "Русалки" була "Руська трійця" — отці Шашкевич, Головацький і Вагилевич.

Правопис цього збірника рішуче порвав з старовиною і автори його першими вжили вповні того правопису, який де в чому панує в українській письменності й тепер; в цім велика заслуга тих трьох патріотів галичан. Так, вони остаточно викинули непотрібний нам ъ, що вже з найдавнішого часу втратив у нас своє звукове значення (правда, перед ними вже в Граматиці М. Лучкая 1830 р. викинено ъ); вигнали вони й ы, мало потрібне в нас, а замість нього взяли и (почасти, але не послідовно, це з найдавнішого часу було й до них); давні е та о, як і Павловський, передавали через і: віз, сокіл, стіл; вони перші давнє церковне є запровадили й до гражданки, і вживали його послідовно: моє, маєш, волосє; тут вперше вжито йо, ьо, як і в нашім теперішнім правопису: ройом, зьобали, всьо, кухльом. Нерішуче спинилися новатори тільки перед буквою Ђ: вони не тільки не зайняли її, але навіть, за прикладом Павловського, стали вживати Ђ замість теперішнього і, ї, напр.: тЂло, Ђде, золотіЂ; це сталося тільки тому, що Ђ в Україні з найдавнішого часу постійно вимовлявся як і чи ї, а тому заміняти Ђ на і, особливо в Галичині, де давня вимова Ђ ніколи не спинялася, конечної потреби не було.

Правопис збірника "Русалка Днестровая" спочатку мало защепився в себе на батьківщині, в Галичині, але приніс добрі наслідки в Україні Великій — тут почали вже рішучіше викидати ъ, ы та заводити букву є; першим ступив на цей шлях Боровиковський, що з 1852 р. писав уже без ъ та ы, і вживав послідовно є, йо.

11. Кулішівка 1856 року

Популяризатором цього нового правопису був у нас славний письменник П. Куліш (1819-1897). На початку вживав він правопису етимологічного, і взагалі не писав однаково, часто міняючи свій правопис. Але починаючи з року 1856-го, коли видав він відомі "Записки о Южной Руси" (пор. ще також його "Граматку" 1857 р.), Куліш остаточно стає прихильником правопису фонетичного й популяризує його в своїх численних виданнях.

Куліша сильно шанували в Галичині, і його правопис знаходив відгук і тут, а це викликало лють серед москвофілів. Так наприклад, їхній "Боян" (1867 р., ч. 10 і 13) закидає Кулішеві "політичний сепаратизм", його правопис — це "знамя руської розні", а "польськія деньги дЂйствительно кокетничаютъ съ кулишивкой" і т. ін.

Але треба завважити, що в порівнянні з тим, що було до Куліша, він, власне, не вніс до правопису нічого нового, — він тільки зібрав і широко спопуляризував усе те найкраще з правопису, що було вже до нього. Ось через це, коли в нас так часто наш сучасний правопис — вислід спільної праці письменників усього XIX віку — називають кулішівкою, то це не відповідає історичній правді.

12. Правопис київський 1873 року

В історії розвитку правопису треба згадати ще працю редакторів ученого видання "Записки Юго-Западнаго отдела Географическаго Общества", якого І том вийшов був 1873 року. В числі співробітників цього журналу були такі славні вчені, як наприклад, В. Антонович, М. Драгоманів, П. Житецький, М. Лисенко, К. Михальчук, П. Чубинський і ін.; ось у цьому журналі знаходимо вже, власне кажучи, цілком сучасний фонетичний правопис, фонетичніший, як правопис Куліша. Між іншим, у цім виданні вперше бачимо вживання ї в нашому значенні, наприклад, мої, їсти. Від цього часу вживання ї стає послідовним. Вплив правопису цих "Записок" на правопис український безперечний і вплив цей був дуже корисний.