14. Перехід (I) від протоукраїнської до давньоукраїнської доби

1. Хронологія

2. Головні напрями розвитку фонологічної системи під протоукраїнську добу

3. Формування української мови як єдності

4. Писемна мова давньоукраїнської доби як свідчення фонологічного розвитку української мови

5. Відмежування давньоукраїнських пам’яток

6. Основні писемні пам’ятки давньоукраїнської доби

7. Завваги щодо використання давньоукраїнських текстів як фактичного матеріалу для історичної фонології української мови

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ

1. Хронологія

Періодизація історії постання й розвитку звукової та фонемної систем української мови ґрунтується в цій книзі на цілковито зовнішньому чиннику — характері писемних свідчень. Зміни в їхньому характері не визначали фонологічного розвитку й не визначалися цим останнім. Проте вони мають чималу вагу для вченого, який мусить пристосовувати власну методику до матеріалу, що зазнає змін; засяг відомостей, що їх ми маємо для різних періодів, залежить від ґатунку самих наявних свідчень та від способу їх використання. (Щодо спроби періодизації, побудованої на внутрішніх закономірностях фонологічної еволюції, — див. 62.1).

Одначе позамовну природу чинника, покладеного в підмурок такої періодизації, не варто переоцінювати. За змінами в характері пам’яток стоять зміни в типі літературної мови (якщо така є) й у ставленні людей до цієї мови, що спричиняються подіями суспільного життя й культурно-політичними реаліями. Усе це може й собі впливати (зазвичай, опосередковано) на саму природу мовної еволюції, наприклад, сприяючи діалектному дрібненню або національному об’єднанню, спричиняючи міґрації людності, полегшуючи або утруднюючи спілкування, активізуючи або вповільнюючи контакти з носіями іншої мови (мов) тощо. Отже, навіть фонологічний розвиток підлягає, врешті, впливові цих умов та чинників.

Перехід від доісторичної до давньоукраїнської доби уреальнюється внаслідок появи писемних текстів, а відтак і запровадження першої літературної мови. Це сталося наприкінці X ст., дарма що в Україні з тих часів не збереглося жодної пам’ятки. Найдавніший відомий текст (якщо не брати до уваги кількох незначних ґрафіті, що з’являються десь із 1042 р., а також монет, викарбуваних князем Володимиром після його навернення у християнство приблизно між 990 і 1015 рр., з їхнім рудиментарним текстом) датується наступним сторіччям — Ізб. 1073 ¹. Деякі недатовані пам’ятки (особливо Гр. Бог. XI ст.), якщо судити з їхнього правопису, передують йому в часі. Отже, історичний період у розвитку української мови починається, у ґрунті речі, з середини XI ст.

 ¹ Щодо найдавнішого датованого кириличного тексту (Остр. Єв. 1056-1057) — див. 14.5.

Колискою першої літературної мови в Україні був Київ з його церковними та політичними установами. Літературна мова не могла не зазнати докорінних змін із занепадом Києва, що намітився в середині XII ст. і вочевиднився в ході захоплення та зруйнування міста спочатку князем Андрієм Боголюбським (1169 р.), згодом половцями, що їх провадив князь-вигнанець Рюрик (1203 р.), і нарешті татарами під проводом хана Батия (1240 р.). Традиція писемної мови, однак, збереглася і навіть розквітла на коротший час (XII-XIII ст.) на Волині та в Галичині. Її остаточний занепад збігся в часі з недовгим пануванням угрів, а потім і тривалішим пануванням ляхів у Галичині внаслідок троїстих — польсько-угорсько-литовських — воєн у 1340—1387 рр., захоплення литовцями Києва (бл. 1362 р.), Поділля (бл. 1363 р.) і скасування ними в період з 1387 по 1393 р. майже всіх місцевих спадкових князівств. За кінцеву дату давньоукраїнського періоду, нехай дуже умовну, може правити 1387 р., коли почалося довготривале панування Польщі над Львовом і Галичем, а центр Волині Луцьк підпав під владу литовського правителя — князя Витовта. За цього підходу, давньоукраїнська доба тривала від трьох до чотирьох століть, як і протоукраїнська доба (від VII до XI ст.).