10. Українська мова в її стосунку до польської

Звукозмін, спільних виключно для української та польської мов, не було. Єдиний можливий виняток — це поява протетичних приголосних: v перед о- (характерна риса південнопольських говірок — див. 34.5) і перед u- (риса, притаманна більшості польських говірок — див. 35.6), а також h перед а- (характерна риса південномалопольських говірок — див. 34.7).

На протоукраїнську та давньоукраїнську добу припадає кілька процесів, що призвели до тотожних результатів в українській і польській мовах: перетворення j на l’ після губних (у польській мові хутко облишене — див. 3.9), збереження ĭ та ў перед j (див. 5.3), двоїста рефлексація сполук типу *_oarC- i *_oalC- з метатезою залежно від тону (див. 6.2), пом’якшення приголосних перед ě та слабким ь (але в польській мові також перед і, е та сильним ь — див. 11.5), перехід ky, gy > ki, gi (але в українській мові так само ху > xi — див. 15.4), утрата слабких єрів (див. 16.10; з подальшими приподібненнями в новопосталих скупченнях приголосних — див. 23.6; 23.10). Однак усі вони мають розглядатися в ширшому слов’янському контексті й не вказують на якусь особливу спільність у фонологічній еволюції української та польської мов. Якщо взяти специфічну еволюцію о та е в новозакритих складах, обидві мови прийшли до схожих результатів, отримавши u (в українській мові цей звук відтак просунувся вперед, перетворившися на ü та і) та і (в польських говірках) відповідно, але різними способами (у польській мові через подовження, в українській через звуження) й у різний час (українські звуки u та i значно давніші від польських), і тому ці процеси в обох мовах напевне не пов’язані один з одним.

Починаючи з XVI ст., увиразнюється безпосередній польський вплив на лемківські говірки: якщо в інших карпатських говірках середньопіднебінні, як правило, зберігали м’якість, то в лемківських (північнолемківських і спиських), як і в польській мові, вона була втрачена (див. 42.2); дещо раніше (в XVI-XVIІ ст.) лемківські говірки втратили вільний наголос, що йому на зміну прийшов наголос на передостанньому складі (див. 7.7). Наражалися на польську експансію також говірки Підляшшя, Холмщини та Посяння. У багатьох селах із плином століть перейшли на польсько-український суржик, і цей процес активно триває серед розпорошених решток української людності, що залишилася в рідних місцях після 1945 р.

У загальноукраїнській мові поза периферійними найзахіднішими говірками польські впливи, оприявнившися з середини XVI ст., особливо посилюються в XVII ст. Польська мова, разом з іншими західними, напевне, сприяла поновленню g в українській мові (див. 48.1), а можливо — й запровадженню дз (див. 48.6). З неї потрапили до української мови деякі слова, що містили f (див. 48.8). Крім того, польська мова могла сприяти переходові е в ’о після зубних (див. 51.6), заміні у на і після j та на початку слова (див. 52.6; 52.10), впровадженню усічених форм у закінченнях прикметників, зокрема закінчення -е в сер. роді одн. (див. 53.6), стягнених дієслівних форм на кшталт pytaš, уживаних у надсянських і карпатських говірках (див. 53.8), та дорсальної палаталізації, що дала ś, ź i ć (див. 55.2). Проте в усіх цих випадках діяли насамперед унутрішні закони та тенденції української мови, тимчасом як польська могла відіграти хіба що роль каталізатора — завдяки наявності в ній тих явищ і правил, які щойно впроваджувалися в українську мову.