6. Основні писемні пам’ятки давньоукраїнської доби

* * * Майже всі тогочасні тексти писалися церковнослов’янською мовою болгарської (якщо тут немає інших вказівок) редакції, що зазнавала змін, про які йшлося в 14.5. До них належать такі пам’ятки, укласифіковані за жанрами ¹⁴:

1. Євангелії, здебільшого Євангелії-апракос і деякі Євангелії-тетр: Арх. Єв. ¹⁵ (щонайпізніше 1092 р.), ймовірно, київська; кирилична частина Реймс. Єв. (кінець XI ст. або початок XII ст.), порівняно невеликий уривок, що має (через свій яскраво виражений сербський характер) невелику вартість; Мст. Єв. (щонайпізніше 1117 р.), писана для новгородського князя, але, можливо, в Києві; Юр. Єв. (між 1117 і 1128 рр.), писана, судячи з усього, в Києві, але для Святоюріївського монастиря в Новгороді; Єв. Гал., писана, можливо, в Галичі (1144 р. — але останні аркуші 229-260 дописано десь на століття пізніше); Добр. Єв. 1164, писана в Києві; Тип. 7, Єв. № 6 Московської Синодальної друкарні, XII ст., писана, можливо, в Києві; Ґр. ур. — уривок з Євангелії-апракос XII ст.;

 ¹⁴ Цей перелік не є повний. Деякі пам’ятки ще й досі не оприлюднено і взагалі не досліджено. Їх ми не включали до списку. До нього ввійшли вже досліджені тексти, які ми розглядаємо в книзі. Проте всі позиції, важливі для досліджуваної проблематики знайшли, слід сподіватися, своє місце в цьому переліку.

 ¹⁵ Щодо пояснення скорочень — див. список джерел за абеткою («Давньоукраїнські пам’ятки») у вибраній бібліографії наприкінці цього розділу.

Город Єв. XIII ст., писана, ймовірно, на півдні Волині; Лавр. Єв. (I-II) — два уривки з Євангелії, писаної, можливо, в Галичині у XIII ст.; Гал. Єв. 1288 (щонайраніше 1266 р., щонайпізніше 1301 р.), писана в Галичині; Єв. Євс. 1283, писана, можливо, в Перемишлі або Холмі; Тип. 6, Єв.№ 5 Московської Синодальної друкарні, XIII ст., писана, можливо, в Києві; Холм. Єв. XIII або XIV ст., писана, можливо, у Холмі; Путн. Єв. XIII ст., писана, ймовірно, на Буковині; Єв. Полік. 1307, писана, можливо, на Волині; Лавриш. Єв., писана до 1329 р., можливо, у київсько-поліській діалектній зоні; Єв. Верк. (перша половина XIV ст.), писана, судячи з усього, в Києві; Луц. Єв. XIV ст., писана на Волині.

2. Інші тексти Святого Письма: Пс. Бичк. XI ст. — фраґмент Псалтиря, писаного, можливо, в Києві; Хр. Ап. XII ст. — Апостол, писаний, можливо, в Галичині; Ур. Ап. XIII ст. — уривок з Апостола, писаний, імовірно, в Києві; Библ. Ап. XIV ст. — 36 аркушів з Апостола, писаного, найімовірніше, в Галичині; Фл. Пс. 1384, писаний у Луцьку.

3. Казання, коментарі до церковних текстів, релігійні пісні тощо: Гр. Бог. XI ст., можливо, сер. XI ст. — судячи з усього, найдавніший текст, що містить 13 слів св. Григорія Назіянзина, написаний, імовірно, в Галичині писарем, який погано розумівся на тексті, а тому припустився багатьох помилок і перекручень; Кир. Єрус. XI ст. — повчання Кирила Єрусалимського, написані, можливо, в Києві; Панд. XI ст. — пандекти Антіоха, писані, ймовірно, в Києві; Бес. Гр. Вел. XII ст. — коментар Григорія Великого до Євангелії, моравської редакції, переписаний, можливо, в Галичині; Златостр. XII ст. — слова Йоана Златоуста, писані, можливо, в Києві; Острожн. ур. середини XII ст. — фраґменти з Канонів св. Димитрієві та Пресвятій Діві, писані, можливо, в Києві; Hank. XII або XIII ст., що має також назву «Октоїх Віденський», — фактично антологія, що містить переважно церковні гімни з домішкою уривків з Євангелії, Апостола й Канонів (сюди слід додати Бер. Hank., пізніший, XIV ст., текст того самого змісту, але зі Служебником, дописаним на берегах, що походить, можливо, з північно-західної частини українського Полісся); Тріодь Мойсея Грішного, киянина, XII-XIII ст., написана (за винятком аркушів 222-257), імовірно, київським писарем, який мешкав у Новгороді; Ірм. Григ. кін. XIІ-поч. XIII ст. — церковні гімни, писані десь в Україні, але, мабуть, не в Києві і не в Галичині; Хіл. — інший ірмологій, написаний, можливо, на Волині у XIII ст.; Лавр. XIII ст. (III) — невеликий уривок із Тріоді, написаної, можливо, в Галичині; Мукач. Тр. XIII ст. — невеликі уривки з Тріоді, писаної, можливо, в Галичині; Іп. сказ. (до 1212 р.) — коментар Іполіта Римського до книги Даниїла, писаний, імовірно, в Києві; Сл. Єфр. Сир. бл. 1284 р. — слова Єфрема Сирина, написані, можливо, в Києві (у цей текст входить повчальне "послання" Георгія Зарубського); Хут. Служ. — Служебник із Хутинського монастиря поблизу Новгорода, можливо, копія давнішого київського тексту, зроблена в XIII-XIV ст.; Арх. ЛЂств. XIII-XIV ст. — Ліствиця до Раю, трактат Йоана Ліствичника про духовне вдосконалення, писаний десь в Україні, можливо, на Волині; Панд. 1307 — пізніший текст Антіоха, написаний в Києві або на Волині (у Володимирі?); Єфр. Сир. 1300 — 1325 — фраґменти зі слів Єфрема Сирина, написаних у Києві або на Волині й пізніше скопійованих, можливо, в Перемишлі.

4. Житія святих або уривки з них: Син. Патер. XI ст. — розповіді (Йоана Мосха) про Сирина та інших чорноризців, написані в Києві; Passio Condr. — cep. XI ст., уривок, архаїчний за мовою та правописом, написаний, можливо, в Києві; Acta РТ — початок XII ст., уривок з Acta Pauli et Theclae, архаїчний за мовою та правописом, місце написання визначити важко; до Усп. зб. XII ст., що містить серед іншого житія Бориса, Гліба та св. Феодосія і був написаний у Києві, увійшли й численні казання, складені, ймовірно, там-таки; Виґолекс. кін. XII ст., житія св. Нифонта та Феодора Студита, написані в Україні, можливо, в Києві; Жит. Сави XIII ст. — житіє Сави Освященного, складене, можливо, в Києві; Любл. Прол. сер. XIV ст. — фраґмент із Пролога (київського або північноукраїнського походження).

5. Церковні статути тощо: Студ. XII ст. (1179?) — монастирський статут, можливо, новгородська копія з київського ориґіналу XI ст.; Ряз. Корм. 1284 — Фотієві правила з доповненнями, копія, ретельно зроблена в Рязані з київського первопису.

6. Збірники різноманітних текстів, переважно повчального спрямування: Ізб. 1073 — копія з церковнослов’янського (болгарського) ориґіналу, зроблена для князя Святослава Київського; Ізб. 1076 — складений і написаний у Києві.

7. Хроніки та літописи: Йос. Фл., можливо, сер. XI ст. (копія XVI ст.) — переклад (як гадають, київського походження) повісті «ω полонєніи ІЄроусалима» — з місцевими правописними особливостями, який, щоправда, має обмежену вартість для давньоукраїнської доби через пізніші зміни; Георг. Ам. XIV ст. — переклад візантійської хроніки Георгія Амартола, зроблений, можливо, в Болгарії (або, менш імовірно, болгарином у Києві), привезений до Києва в XI ст. і приступний у списку XIV ст., в якому проміжні київські риси вже майже непомітні; Іп. літоп. — зроблена бл. 1425 р. російська копія давньоукраїнського ориґіналу (знайдена в Костромі), що містить Найдавніший (Початковий) Київський літопис, Київський літопис (1117-1200) і пізніші Галицький та Волинський літописи (1200 -1292); після усунення деяких північноросійських ознак, наприклад, написання Ђ на місці сильного ь, ця пам’ятка виявляє, нехай нерегулярно, чимало давньоукраїнських особливостей. За своєю мовою Іп. літоп. хитається між місцевою редакцією церковнослов’янської мови та говірною давньоукраїнською мовою, причому вибір мовних засобів обумовлюється стилістичними чинниками.

8. Грамоти: Гр. бл. 1130 може бути київською або новгородською — її видали київський князь Мстислав і новгородський князь Всеволод, а стосується вона маєтків у Новгородському князівстві; на підставі доволі консеквентного позначення пом’якшеного п’ (за одним-єдиним винятком) і, можливо, кількох синтаксичних грецизмів її можна вважати витвором київського писаря з канцелярії князя Мстислава ¹⁶; Гр. після 1349

 ¹⁶ На підставі форми изоостанєть з подвоєним о О. Соболевський вважав її "безсумнівно південноруською", тобто українською.

(Казимир), писана галицьким писарем (Розов 2); Гр. 1352, Волинь (Розов 3); Гр. 1359, Перемишль (Розов 5); Гр. з Лаврова (поблизу Луцька) до 1363, з церковнослов’янськими рисами (Розов 4); Гр. 1366, Перемишль (Розов 6); Гр. 1366, можливо, з Луцька (Розов 7); Гр. після 1366, Волинь (Розов 1); Гр. 1368, Львів (Розов 8); Гр. 1370, Львів (Розов 9); Гр. зі Смотрича на Поділлі, 1375 (Розов 10); Гр. 1376-1450, Холм (Розов 11); Гр. з Бохура (поблизу Перемишля), 1377 (Розов 12); Гр. 1378, Перемишль (Розов 13); Гр. з Бродова (поблизу Острога), 1385 (Розов 14); Гр. бл. 1386, невідомого походження (Розов 15); Гр. 1386, Львів (Розов 16). Три грамоти пізнішого списку віднаходяться в Іп. літоп.: дві — князя Володимира Васильковича (до 1287), одна — князя Мстислава Даниловича (до 1289). Грамоти галицького князя Лева (1264-1301) — пізніші підробки, окрім, можливо, однієї (в копіях 1445, 1557 і 1564 рр.). Мова грамот майже не містить церковнослов’янських елементів (якщо не подано застережень) ¹⁷. З реґіонального погляду, найкраще репрезентована Західна Україна, а також Волинь.

 ¹⁷ Канцелярська мова Галичини та Луцька могла розвинутися безпосередньо з місцевої говірки під відчутним впливом чеської канцелярської мови, але без будь-якого церковнослов’янського. Втім, перевірити це припущення неможливо, оскільки всі ці грамоти належать до пізньої давньоукраїнської доби і немає жодних свідчень про давніші особливості канцелярської мови в Галичині та на Волині.

9. Написи: ґрафіті в Київському Софійському соборі, починаючи приблизно з 1042 р.; ім’я та титул королеви Франції Анни на французько-латинській грамоті (1063); чернігівська гривьна (XI ст.) з написом благального змісту; київський напис-ґрафіто XII ст. (у печері на Панкратіївському узвозі поруч із Печерським монастирем); напис на келисі чернігівського князя Володимира Давидовича (до 1151); напис київського майстра на хресті полоцької княгині Євфросинії (1161); знак на литві київського майстра (бл. 1240).

Спеціально слід виокремити написи на монетах та печатках. Монети карбувалися князями Володимиром після Хрещення (бл. 990-1015) і Святополком (1015-1019), а також Болеславом І, королем Польщі, у зв’язку з його виправою на Київ (1018-1019). Тексти на монетах, обмежені трьома фразами на зразок Владимиръ на столЂ (~столє), а сє єго срєбро, Иисусъ Христосъ з варіюваннями, а також ім’ям Болєславь, часто спотворювалися через примітивну техніку карбування і брак майстерності. Тексти Володимира — церковнослов’янські, тексти Святополка допускали деякі місцеві риси. Печатки, особливо вищого духівництва, мали написи грецькою мовою; печатки, оформлені по-слов’янському, що найраніші з них датуються кінцем X ст., містили коротенькі тексти, зазвичай благального та/або антропонімічного характеру і мало чим можуть прислужитися фонології давньоукраїнської мови. Чимало текстів стерлося, спотворилося або ж, бувши карбованими, зазнали перекручення через скорочення чи недосконалість вироблення; багато які з них не піддаються розшифруванню.

На сьогодні не знайдено давньоукраїнських текстів, у яких би місцева говірка мала свідоме й послідовне відбиття. У церковних текстах, що складають основну частину того корпусу, що його ми маємо тепер, її цілком свідомо уникали, літописи дійшли до нас у пізніших списках, а грамоти, які рясніють специфічними зворотами, притаманними цьому жанрові, насичені своєрідною лексикою. Навіть графіті, монети та печатки, які, зрештою, дають обмаль текстового матеріалу, були скорше церковнослов’янськими за мовою, ніж власне давньоукраїнськими. Однак, урахувавши зміни у ставленні до запровадженої в Україні церковнослов’янської мови, а також розвиток правопису, тогочасні пам’ятки можна використовувати як доконечний і вартісний матеріал для історичної фонології української мови.

Щодо чужомовних джерел — див. 29.6 і 13.