- •Частина перша українська мова
- •I. Постання української мови
- •1. Праіндоевропейська доба
- •2. Теорії постання мов
- •3. Поділ мов на групи
- •4. Праслов’янська мова
- •5. Постання української мови
- •6. Українська земля й український народ
- •7. Українські племена
- •8. Територія розселення
- •9. Постання мов білоруської й російської
- •10. Спільної "руської" мови ніколи не було
- •11. Відмінність української мови й раси
- •12. Політика в обороні "ісконного єдінства русскіх нарєчій"
- •13. Необґрунтованість теорій учених російської школи
- •14. Українська мова, а не наріччя
- •II. Наші назви: русь — україна — малоросія
- •III. Мова народна й літературна
- •1. Народна мова
- •2. Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській
- •3. Народна мова в своїй цілості — це основа мови літературної
- •4. Народна мова в своїй цілості — це не селянський примітив
- •5. Вплив говірок на мову літературну
- •6. Вплив літературної мови на народну
- •Частина друга розвій української літературної мови
- •IV. Початок української літературної мови. Княжа доба IX-XIV віків
- •V. Литовська доба XIV-XVI віків
- •V. Литовська доба XIV-XVI віків
- •VI. Польська доба 1569-1654 років
- •VII. Московська доба 1654-1798 років
- •VIII. Винародовлення україни в XVIII віці
- •IX. Доба відродження. Котляревський
- •X. Шевченко як творець української літературної мови
- •XI. Куліш як ідеолог і творець української літературної мови
- •XII. Скорпіони на українське слово
- •XIII. Каменярі української літературної мови
- •XIV. Розвій національної свідомости й літературної мови в галичині
- •1. Національний занепад галичини
- •2. Полонізація галичини
- •3. Мур між україною й галичиною
- •4. Національне відродження галичини
- •5. Цензурні скорпіони на рідне слово
- •6. Москвофільство в галичині
- •7. Вплив україни на галичину
- •8. Роль івана франка в розвої літературної мови
- •9. Каменярі літературної мови в галичині, буковині й закарпатті
- •XV. Чудо над чудами: українська мова стала мовою державною й соборною!
- •XVI. Українська літературна мова під совєтами
- •1. Доба русифікації
- •2. Доба українізації
- •3. Доба комунізації
- •XVII. Головні ознаки соборної української літературної мови
- •Частина третя стан української літературної мови
- •XVIII. Історія українського правопису
- •1. Доісторичне "руське" письмо
- •2. Давній болгарський правопис
- •3. Євфиміїв правопис XIV віку
- •4. Північноукраїнські ознаки в правопису XV-xviі віків
- •5. Правопис м. Смотрицького 1619 року
- •6. Запровадження гражданки 1708 року
- •7. Правопис за і. Котляревського
- •8. Правопис о. Павловського 1818 року
- •9. Правопис м. Максимовича 1827 року
- •10. Правопис "русалки дністрової" 1837 року
- •11. Кулішівка 1856 року
- •12. Правопис київський 1873 року
- •13. Заборона українського правопису 1876 року
- •14. Драгоманівка 1877 року
- •15. Правописна боротьба в галичині
- •16. Желехівка 1886 року
- •17. Запровадження фонетичного правопису в галичині 1893 року
- •18. Грінченківка, київський правопис 1908 року
- •19. Правописна система проф. Ів. Опєнка 1918-1919 років
- •20. Академічний правопис 1920-1921 років
- •21. Академічна система українського правопису 1928 року
- •22. Новий академічний правопис 1945 року
- •23. Правопис на еміграції
- •XIX. Українське словництво
- •XX. Інститут української наукової мови в києві
- •1. Термінологічні словники
- •XXI. Історичний словник української мови
- •XXII. Словничок правничої мови
- •XXIII. Як навчатися української літературної мови
- •1. Граматика
- •2. Правопис
- •3. Словники
- •4. Літературна мова
- •5. Читання
- •6. Історія української мови
- •7. Термінологічні словники
- •8. Бібліографія
- •XXV. Праця "рідної мови"
- •XXV. Післямова
22. Новий академічний правопис 1945 року
Таким чином, правопис був розхитаний, і весь час назрівала конечна потреба нового його перегляду. І ось тому на початку 1942 року совєтський уряд в Україні доручив Академії наук поновити свою роботу над упорядкуванням українського правопису. Цього часу Академія була вже евакуйована до Уфи й вона доручила своєму членові, відомому українському вченому-мовознавцеві Л. А. Булаховському всю правописну працю. Академік Булаховський склав відповідну наукову Правописну комісію і притягнув до праці ще й Інститут мови й літератури, що працює при Академії, й на основі всіх попередніх праць Академії склав правописні правила. Того ж 1942 року 2 жовтня Академія наук схвалила складений правопис і передала його на затвердження совєтському урядові. Уряд не поспішав і доручив перегляд складеного правопису ще й новій Комісії, в яку ввійшли академіки: Л. А. Булаховський, П. Г. Тичина й M. T. Рильський та письменник Ю. І. Яновський, головував у Комісії заступник Голови народних комісарів М. П. Бажан. І вкінці народній комісар освіти П. Г. Тичина прийняв новий правопис і вніс його на затвердження й Раді народних комісарів, яка остаточно затвердила його 8 травня 1945 року. Так на евакуації повстав новий правопис.
Року 1946-го нарешті й вийшов друком цей "Український правопис" у накладі мільйона примірників, 180 с.
Академія наук, укладаючи нового правописа, постановила "без поважних підстав не відходити від того, що вже усталилось, отже, в основному не примушувати культурну масу країни перевчатися". Це була важлива й корисна постанова, і справді, новий правопис мало чим різниться від правопису попереднього й нікому перевчатися не доводиться.
Важлива була й друга засада праці Академії: "Зберегти народні засади правопису, — його близькість до вимови широких мас", а також "орієнтуватись в усьому важливому, що становить специфіку мови, саме на цю специфіку (фонетика, морфологія), як вона відбилась і відбивається в мові найкращих письменників".
Це головні засади нового правопису, й вони відбилися найбільше на правопису чужомовних слів, — правила наказують писати так, як традиційно й писалося в Україні: без ґ в чужих словах, без частого м’якшеня л і т. ін.
У правописних правилах 1929 року правила писання г—ґ та л—ль займали цілі сторінки, а зрозуміти легко не могла й людина з освітою. Тепер же ці правила займають усього кілька рядків: "L у словах іншомовного походження передається непом’якшеним або пом’якшеним л, — залежно від того, як узвичаєне те чи інше слово в українській мові" (с. 101), отже: новела, клас, план, але автомобіль, пілюля, Золя й т. ін. Іще простіше правило про г (с. 101): "g i h звичайно передаються буквою г", напр.: грунт, герцог, Гете, Гюго і т. ін. Академія постановила: "передаються", цебто пишуться, але промовчала про вимову їх, а тому можна написане вимовляти, хто вміє: Ґете, Гюґо й т. ін.
Отже, писання чужоземних слів пішло тепер в Україні "за вимовою широких мас", цебто за своєю багатовіковою традицією, та не в усьому. Але ця вимова сильно розходиться з вимовою Галичини, бо тут за останній вік защепилася т. зв. латинська вимова, перейнята головно від Польщі. Поки Галичина звикне до нової східноукраїнської вимови, буде, певно, те, що бачимо скрізь у світі: інша вимова написаного.
Але на новому правописові 1945 року відбилася вже нова національна політика в совєтах, про яку розказано вище в розділі XVI. Сам упорядчик говорить про це здалека; він пильнував "у тих моментах, які за їх природою є спільні з іншими мовами (розділові знаки, правопис великих і малих літер, написання разом і окремо) забезпечити єдність з правописом братніх народів Радянського Союзу, особливо — російського, орієнтуючись на останній проект Державної Комісії" (с. 4).
Про недостачі нового правопису 1945 р. не тут говорити, але про одну з них треба сказати, — це вигнання букви ґ з нашого правопису, як то було й за царату. Це вигнання рішуче йде проти нашої багатовікової традиції, а також і проти "вимови широких мас" (пор. ґеґати, ґалаґан, ґедзь, ґерґотати, ґуля й т. ін.) та "мови найкращих письменників". Це поспішна "евакуаційна" ухвала, яких у новому правопису є чимало.