- •Частина перша українська мова
- •I. Постання української мови
- •1. Праіндоевропейська доба
- •2. Теорії постання мов
- •3. Поділ мов на групи
- •4. Праслов’янська мова
- •5. Постання української мови
- •6. Українська земля й український народ
- •7. Українські племена
- •8. Територія розселення
- •9. Постання мов білоруської й російської
- •10. Спільної "руської" мови ніколи не було
- •11. Відмінність української мови й раси
- •12. Політика в обороні "ісконного єдінства русскіх нарєчій"
- •13. Необґрунтованість теорій учених російської школи
- •14. Українська мова, а не наріччя
- •II. Наші назви: русь — україна — малоросія
- •III. Мова народна й літературна
- •1. Народна мова
- •2. Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській
- •3. Народна мова в своїй цілості — це основа мови літературної
- •4. Народна мова в своїй цілості — це не селянський примітив
- •5. Вплив говірок на мову літературну
- •6. Вплив літературної мови на народну
- •Частина друга розвій української літературної мови
- •IV. Початок української літературної мови. Княжа доба IX-XIV віків
- •V. Литовська доба XIV-XVI віків
- •V. Литовська доба XIV-XVI віків
- •VI. Польська доба 1569-1654 років
- •VII. Московська доба 1654-1798 років
- •VIII. Винародовлення україни в XVIII віці
- •IX. Доба відродження. Котляревський
- •X. Шевченко як творець української літературної мови
- •XI. Куліш як ідеолог і творець української літературної мови
- •XII. Скорпіони на українське слово
- •XIII. Каменярі української літературної мови
- •XIV. Розвій національної свідомости й літературної мови в галичині
- •1. Національний занепад галичини
- •2. Полонізація галичини
- •3. Мур між україною й галичиною
- •4. Національне відродження галичини
- •5. Цензурні скорпіони на рідне слово
- •6. Москвофільство в галичині
- •7. Вплив україни на галичину
- •8. Роль івана франка в розвої літературної мови
- •9. Каменярі літературної мови в галичині, буковині й закарпатті
- •XV. Чудо над чудами: українська мова стала мовою державною й соборною!
- •XVI. Українська літературна мова під совєтами
- •1. Доба русифікації
- •2. Доба українізації
- •3. Доба комунізації
- •XVII. Головні ознаки соборної української літературної мови
- •Частина третя стан української літературної мови
- •XVIII. Історія українського правопису
- •1. Доісторичне "руське" письмо
- •2. Давній болгарський правопис
- •3. Євфиміїв правопис XIV віку
- •4. Північноукраїнські ознаки в правопису XV-xviі віків
- •5. Правопис м. Смотрицького 1619 року
- •6. Запровадження гражданки 1708 року
- •7. Правопис за і. Котляревського
- •8. Правопис о. Павловського 1818 року
- •9. Правопис м. Максимовича 1827 року
- •10. Правопис "русалки дністрової" 1837 року
- •11. Кулішівка 1856 року
- •12. Правопис київський 1873 року
- •13. Заборона українського правопису 1876 року
- •14. Драгоманівка 1877 року
- •15. Правописна боротьба в галичині
- •16. Желехівка 1886 року
- •17. Запровадження фонетичного правопису в галичині 1893 року
- •18. Грінченківка, київський правопис 1908 року
- •19. Правописна система проф. Ів. Опєнка 1918-1919 років
- •20. Академічний правопис 1920-1921 років
- •21. Академічна система українського правопису 1928 року
- •22. Новий академічний правопис 1945 року
- •23. Правопис на еміграції
- •XIX. Українське словництво
- •XX. Інститут української наукової мови в києві
- •1. Термінологічні словники
- •XXI. Історичний словник української мови
- •XXII. Словничок правничої мови
- •XXIII. Як навчатися української літературної мови
- •1. Граматика
- •2. Правопис
- •3. Словники
- •4. Літературна мова
- •5. Читання
- •6. Історія української мови
- •7. Термінологічні словники
- •8. Бібліографія
- •XXV. Праця "рідної мови"
- •XXV. Післямова
20. Академічний правопис 1920-1921 років
Пізніше, 20 лютого 1920 року, Всеукраїнська Академія наук знову переглянула ці "Правила" й ухвалила їх до загального вжитку з деякими малими доповненнями. Так повстав перший авторитетний правописний кодекс в Україні, т. зв. академічний правопис, повстав шляхом, якому з наукового боку не можна нічого закинути. Народний комісаріят освіти затвердив його в 1921 році для вжитку в Україні. Звичайно, до цього кодексу мусило пристосуватися й письменство в Галичині, бо щоденна преса тут відразу перейшла власне на правопис Великої України, а тому й тут в 1922 році Наукове Товариство ім. Шевченка випустило нові "Правописні правила, прийняті Науковим Товариством імени Шевченка в Львові", в яких воно зробило великий крок до об’єднання двох наших правописів, східно- та західноукраїнського.
21. Академічна система українського правопису 1928 року
Перша система українського правопису 1918-1921 років робилася наспіх, бо життя вимагало її. Тому була вона коротка й не до кінця розроблена. Настав далі спокійніший час, і тому Академія наук та народний комісаріят освіти незабаром узялися знову за цю працю. Скласти правописа доручили професорам-мовознавцям: А. Кримському, В. Ганцову й О. Синявському. Підготівна праця довго тягнулася, в ній брали участь усі наші мовознавці* й видатніші літературознавці (наприклад, С. Єфремов) та педагоги.
* Для цього й була написана праця: Проф. Іван Огієнко. Нариси з історії української мови: система українського правопису. Варшава, 1927 р., 216 с.
І Академія багато попрацювала, укладаючи тепер уже закінчену систему нового українського правопису. Правопис своїх слів уклала вона старанно й всебічно, над чим працювали всі видатні наші мовознавці. Щодо правопису чужоземних слів, то Академія постановила опертися головно на українську вікову традицію та на панівну в Україні вимову. І коли б власне така засада була проведена в правопис, уся правописна справа в Україні пішла б була спокійною дорогою, корисною для всього українського народу. Але так не сталося.
Перед комісаріятом освіти невідповідальні особи почали твердити, що правопис — справа не самої Академії наук, але всього громадянства, і що для нового перегляду його треба скликати ще широку Правописну комісію з участю й Львівського Наукового товариства. Народний комісар освіти Микола Скрипник прихилився до цієї думки, й у травні 1927 р. до Харкова скликали конференцію з понад 50 осіб, і вона основне переробила вже складений академічний правопис. На цій конференції були: проф. П. Бузук, проф. Л. Булахівський, О. Вишня, В. Ганцов, М. Гладкий, Г. Голоскевич, проф. Грунський, В. Дем’янчук, проф. М. Йогансен, акад. А. Кримський, К. Німчинов, проф. Плевако, проф. О. Синявський, проф. М. Сулима, Проф. Є. Тимченко, В. Ярошенко й ін. Представниками Наукового товариства ім. Шевченка із Львова прибули: голова його акад. К. Студинський і члени — проф. Іл. Свєнціцкий і проф. В. Сімович.
У цій Харківській Правописній комісії найбільше сперечань було за вимову чужоземних слів, особливо за західноукраїнську, що різко розходиться з вимовою східноукраїнською. Комісія, проти постанови Академії наук, пішла на уступки й багато західноукраїнського з вимови чужих слів таки прийняла. Правила чужоземних слів тут ще раз переробили в напрямі на "галицьку" вимову.
Народний комісар освіти цей правопис, як компромісовий, таки затвердив 6 вересня 1928 р., Українська Академія наук також прийняла його 31 березня 1929 р., Наукове товариство ім. Шевченка у Львові 29 травня того ж року приєдналася до цієї ухвали.
Але ця Харківська Правописна конференція 1927 р. переступила своє завдання: їй доручено було покласти в основу своєї праці академічний правопис, а конференція в багатьох правилах, а головно в правопису чужих слів, відступила від нього; наприклад, конференція прийняла — як компроміс для Галичини — тяжкі й поплутані правила писання г і ґ та л і ль, тоді як Академія наук постановила була писати тільки г і л.
Як і треба було чекати, проти нового правопису зараз таки пішли протести — може, й нацьковані, а головне — виступило українське організоване вчительство, заявляючи, що таких поплутаних правил писання чужоземних слів вони в школи при найбільшій своїй охоті не зможуть запровадити.*
* Наприклад, було постановлено писати г, л головно в словах грецького, а ґ, ль — у словах латинського походження, але велика більшість громадянства, коли не казати сильніш, цих мов не знає. Як же тоді їй виплутатися було з такого правопису? Як навчати дітей у школі?
І це була прикра правда. Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів. Справа набрала непотрібного розголосу. Стали цій Комісії пригадувати, що деякі її члени вимагали завести латинку замість теперішньої гражданки. Справа незабаром набрала політичного характеру й комісар М. Скрипник мусив покинути комісаріят освіти. І правопис знову вернувся до Академії наук.
Школа чекати не могла і О. Ізюмов в імені вчительства ще року 1931-го випустив свого правописного словника, опертого на східноукраїнській традиційній вимові й першій системі Академії наук, і таким чином в Україні фактично повстало два правописи: урядовий і вчительський, що різнилися писанням чужих слів. І Академія наук змушена була латати харківську постанову, і аж 1933 року в нових своїх правилах викинула харківські постанови про ґ та ль і вернулась до попередньої своєї постанови — у чужих словах писати головно г і л.