2. Потреби в безпеці

(відчувати себе захищеним, відчувати свою соціальну

і фізіологічну безпеку)

3. Потреба в приналежності і любові

(належати до суспільства, мати тих, хто любить

та любити самому)

4. Потреба в повазі, признанні

(компетентність, досягнення успіхів, признання, авторитет)

5. Пізнавальні потреби

(знати, вміти, розуміти, досліджувати)

6. Естетичні потреби

(гармонія, порядок, краса)

7. Потреби в самоактуалізації

(реалізація своїй цілей, здатностей,

активного їх використання,

розвиток своєї особистості)

Рис. 1.1.

Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людського жит-тя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини — невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як „сталий людський розвиток” (Sustainable Human Development) — такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурно-го, духовного зростання, що сприяє гуманізації національного менталітету і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Основною ознакою, що відрізняє сталий розвиток від усіх інших форм соціального руху і видозміни, є відновлення природного і культурного дов-кілля, коли не тільки не знищується життєвий потенціал, а й підвищується соціальна відповідальність людей, гуманізуються взаємини, ставлення, реак-ції. Тому сталий розвиток — це розвиток для людей і природи, для збіль-шення робочих місць і досягання нових рубежів безпеки у побуті, вироб-ництві і наодинці самого індивіда з собою.

Парадигма людського розвитку — це не підхід до людини тільки як до людського капіталу. Хоч парадигма й визнає стрижневу роль цього капіталу щодо зростання продуктивності праці, все ж за мету визначає створення такого економічного і соціального середовища, яке б забезпечувало примноження можливостей кожного громадянина. Концепція людського розвитку передбачає розкриття духовних потенцій особи, які виходять за межі економічного добробуту чи матеріального достатку. Тоді метою буде високий життєвий тонус культурної особистості. Сталий розвиток — це також моральне зобов’язання одного покоління перед прийдешніми. Звідси неприпустиме зростання економічних боргів, зменшення дотацій на освіту та охорону здоров’я, виснаження природних ресурсів. Загалом борги (економічні, соціальні, екологічні) — це кредит під заставу сталості, порушення її законів. Тому стратегія сталого гуманітарного розвитку зорієнтована на збільшення різноманітного капіталу — фізичного, людського, природного, а не накопичення боргів чи кредитів.

1.2.3. Небезпека.

Невід’ємним чинником життєвого середовища людини також є небезпека:

1. це сукупність факторів, що діють постійно або виникають внаслідок певної ініціюючої події чи певного збігу обставин, які створюють загрозу для життя або благополуччя людей, об’єктів господарства чи навколишнього природного середовища;

2. це негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії (людям, природному середовищу, матеріальним цінностям);

3. це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, речовини або інформації, що може спричинити шкоду;

4. це потенційне джерело шкоди;

5. це явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому;

6. фактор ризику для людини.

7. це така ситуація, при якій основні норми і параметри життєдіяльності будуть нижче визначеного рівня безпеки. В цій ситуації можуть бути порушені основні принципи та засоби забезпечення життєдіяльності і виникає надзвичайна ситуація.

Небезпеки не діють вибірково, а виникнувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об’єкти не страждають від

певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об’єктів.

Джерелами небезпек є природні процеси та явища, елементи техноген-ного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Квантифікацією небезпек називають введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Ідентифікація небезпек — це знаходження типу небезпеки та встанов-лення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків (створення моделей безпеки).

Номенклатура небезпек — перелік назв небезпек або термінів, система-тизованих за відповідними ознаками (наприклад, за алфавітом). В окремих випадках складаються номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше). Номенклатура небезпек налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизування явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоди людині.

Основні системи класифікації небезпек: