- •1.2. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності.
- •1.2.1. Життєдіяльність.
- •1.2.2. Безпека.
- •Потреби в безпеці
- •1.2.3. Небезпека.
- •За джерелом походження:
- •Запитання для самоконтролю
- •2.2. Методи визначення ризику:
- •2.3. Види ризиків.
- •2.4. Сутність концепції прийнятного ризику.
- •2.5. Управління ризиком.
- •Запитання для самоконтролю
- •3.1.2. Структура аналізатора.
- •3.1.3. Спільні властивості аналізаторів.
- •3.1.4. Недоліки роботи аналізаторів.
- •3.2. Специфічні властивості зорового аналізатора.
- •3.2.1. Будова та властивості зорового аналізатора.
- •3.2.2. Фізіологічна дія кольорів на людський організм.
- •3.3. Будова та властивості слухового аналізатора.
- •3.4. Роль нюху та смаку для безпеки людини.
- •3.4.1. Нюховий аналізатор.
- •3.4.2. Смаковий аналізатор.
- •3.5. Руховий аналізатор.
- •3.6. Вісцеральний аналізатор.
- •3.7. Тактильний аналізатор.
- •3.8. Температурна чутливість.
- •3.9. Больова чутливість.
- •3.10. Вібраційна чутливість.
- •Запитання для самоконтролю
- •4.1.2. Система „людина – життєве середовище” та її компоненти.
- •4.2. Природне середовище.
- •4.2.1. Атмосфера.
- •4.2.2. Гідросфера.
- •4.2.3. Літосфера.
- •4.2.4. Біосферні зв’язки.
- •4.3. Техногенне середовище.
- •4.4. Соціально-політичне середовище.
- •4.5. Ноосфера.
- •Запитання для самоконтролю
- •5.1.2. Інфразвук.
- •5.1.3. Ультразвук.
- •5.1.4. Вібрація.
- •5.2. Електронебезпека.
- •5.3. Іонізуюче випромінювання.
- •Методи виявлення і вимірювання іонізуючих випромінювань:
- •5.4. Шкідливі речовини.
- •5.5. Біологічні небезпечні фактори.
- •Запитання для самоконтролю
- •1) Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня:
- •2) Надзвичайна ситуація регіонального рівня:
- •3) Надзвичайна ситуація місцевого рівня:
- •4) Надзвичайна ситуація об’єктового рівня:
- •6.2. Надзвичайні ситуації природного характеру.
- •6.2.1. Тектонічні (геофізичні) небезпечні природні явища.
- •6.2.2. Геологічні (топологічні) небезпечні природні явища.
- •6.2.3. Гідрологічні небезпечні природні явища.
- •6.2.4. Метеорологічні небезпечні природні явища.
- •6.2.5. Пожежі в природних екосистемах.
- •6.2.6. Масові інфекційні захворювання людей, тварин і рослин.
- •6.3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру.
- •6.3.1. Радіаційно небезпечні об’єкти.
- •6.3.2. Хімічно небезпечні об’єкти.
- •6.3.3. Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти.
- •6.3.4. Транспортні аварії і катастрофи.
- •6.4. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру
- •Запитання для самоконтролю
- •7.2. Вплив негативних факторів на здоров’я людини.
- •7.3. Здоровий спосіб життя.
- •Запитання для самоконтролю
- •8.1.1. Теорія харчування.
- •8.1.2. Раціональне харчування.
- •8.2. Шляхи надходження шкідливих речовин у харчові продукти.
- •8.3. Екологічно безпечні продукти харчування.
- •8.4. Методи виведення шкідливих речовин з організму людини.
- •8.5. Нітрати.
- •8.6. Пестициди.
- •8.7. Харчування в умовах радіаційного забруднення.
- •Запитання для самоконтролю
- •9.2. Основні вимоги до навчального приміщення.
- •2. Оптимальні вимоги до освітленості та вибору кольорів робочого місця.
- •2.3. Психофізіологічний вплив кольорів.
- •9.3. Вимоги до реалізації безпеки життєдіяльності в умовах комп’ютерного навчання.
- •Питання для самоконтролю:
- •Теми рефератів
- •Питання, що виносяться на семінарські заняття Семінарське заняття № 1 Тема: „Наукові основи безпеки життєдіяльності”
- •Семінарське заняття № 2 Тема: „Роль сприйняття при оцінці небезпек”
- •Семінарське заняття № 3 Тема: „Середовище в система „людина – життєве середовище”
- •Семінарське заняття № 4 Тема: „Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я. Безпека харчування”
- •Список літератури
4.2.3. Літосфера.
Наша планета Земля є стиснутою з полюсів кулею — геоїдом — з поляр-ним радіусом 6356,836 км і екваторіальним радіусом 6378,245 км. Площа по-верхні Землі сягає 510 млн. км2, її об’єм — 1,083·1012 км3, а маса — 5,976·1021 т.
Будова Землі неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок — земної кори, мантії та ядра, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних землетрусами або штучними вибухами.
Земна кора — зовнішній твердий шар Землі. В товщі кори залягають вугілля, нафта, газ, руди заліза та інших металів. Земна кора ділиться на континентальну (де розташована суша) та океанічну (де розташовані океани). Вона складає біля 1 % об’єму та 0,5 % маси Землі. Товща земної кори під ло-жем океану досягає 512 км, у рівнинних регіонах — 3040 км, а під горами — 5070 км.
Глибше земної кори знаходиться мантія, яка розділяється на два шари: верхню мантію та нижню мантію. Об’єм мантії складає 83 % об’єму Землі, маса — 67 % маси нашої планети. Мантія Землі простягається нижче земної ко-ри до глибини 2950 км від поверхні. Ще глибше до центру Землі (до глибини 6371 км) розташовано земне ядро. Зовнішня частина земного ядра схожа властивостями на рідину. Ядро займає 16 % по об’єму і 31,5 % по масі.
Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що охоплює всю земну кору й частину верхньої мантії; вона складається з осадових, вивержених і ме-таморфічних порід. Товщина літосфери на континентах і під океанами різ-ниться і становить в середньому відповідно 25÷200 і 5÷100 км. Переважна ча-стина земної поверхні — це рівнини континентів і океанічного дна. Основна частина літосфери складається з вивержених магматичних порід (95 %), серед яких на континентах переважають граніти, а в океані — базальти.
Літосфера є джерелом усіх мінеральних ресурсів людства — корисних копалин. З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структурами, пов’язані різні корисні копалини: горючі, металічні, будівельні, а також такі, які є сировиною для хімічної та харчової промисловості.
У межах літосфери періодично відбуваються сучасні фізико-географічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які мають величезне значення для формування екологічних ситуацій у різних регіонах планети.
У верхній частині континентальної земної кори розвинені ґрунти.
Ґрунт — органічно-мінеральний продукт багаторічної (сотні та тисячі років) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла. Він характеризуються родючістю — здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їхньої життєдіяльності. Залежно від кліматич-них і геолого-географічних умов ґрунти мають товщину від 15 см до 3 м.
4.2.4. Біосферні зв’язки.
Біосфера неоднорідна і складається з сукупності екосистем.
Екосистема — основна структурна одиниця біосфери. Екосистеми займають певну частину біосфери. Площа екосистем може бути від декількох квадратних метрів до тисяч квадратних кілометрів, а товщина — від декількох сантиметрів (ґрунт пустель) до десятків кілометрів (океан). Процеси, котрі відбуваються в екосистемах, залежать від кількості енергії, котра надходить до екосистеми та від циркуляції речовин в ній.
Елементарними екосистемами, з яких складається біосфера, є біогеоценози — замкнені екосистеми, здатні до саморегуляції.
Біогеоценозом називають однорідну ділянку земної поверхні з певним скла-дом організмів, що населяють її (бактерій, рослин, тварин, грибів), і комплексом абіотичних компонентів (ґрунтом, повітрям, сонячною енергією та іншими), які пов’язуються обміном речовини й енергії в єдину природну систему. Складові біогеоценозу — це біотоп — однорідний за абіотичними факторами середо-вища простір (сукупність абіотичних факторів і географічних умов, кількості сонячної радіації, параметрів та складу атмосфери, гідросфери, літосфери) — і біоценоз — сукупність усіх представлених у межах даного біотопу тварин-них та рослинних організмів. Функціональні складові біоценозу: сукупність усіх продуцентів даного біотопу (вищі рослини, водорості, автотрофні бакте-рії) — так званий фітоценоз; сукупність тварин-консументів — зооценоз; су-купність редуцентів (бактерій і грибів-сапротрофів) — мікробоценоз.
Межі біогеоценозу визначаються межами фітоценозу, тобто контуру однорідної рослинності, оскільки саме рослини-продуценти є першою ланкою трофічних ланцюгів біогеоценозу.
Сукупність біогеоценозів із відносно схожими характеристиками (передусім — рослинністю), які займають значну територію й розвиваються в схожих кліматичних умовах, називають біомами.
Біосферні зв’язки складалися протягом тривалого часу. Їх суть у біосфері надзвичайно складна і визначена практично тільки у загальних рисах. Неживою частиною біосфери керують продуценти. Продуцентами керують консументи. Діяльність останніх визначають зворотні зв’язки що йдуть від продуцентів. Внаслідок здійснення біотичного кругообігу речовин у біосфері відбуваються такі процеси:
-
продуценти (автотрофи) в межах реалізації механізму фотосинтезу ви-робляють органічну речовину, споживаючи сонячну енергію, воду, вугле-кислий газ і мінеральні солі. До продуцентів належать хлорофіловмісні ро-слини (їх близько 350 тис. видів, за масою становлять 2,4×1012 тон), синьо-зелені водорості та деякі бактерії. Завдяки фотосинтезу рослини продуку-ють кисень. Хемопродуценти виробляють органічну речовину використовуючи енергію хімічних реакцій (окислення сполук заліза або сірки);
-
консументи (гетеротрофи) — організми що живляться органічною масою продуцентів. Консументи другого та третього порядків споживають інших консументів. До консументів першого порядку належать рослиноїдні тварини. До консументів другого і третього порядків належать хижаки і паразити, а також рослини- та гриби-хижаки. Їх близько 1,5 млн., за масою складають близько 2,3×1010 тон;
-
редуценти (деструктори) — мікроорганізми, що розкладають „мертву” органічну речовину продуцентів і консументів (трупи, рослинний опад), виділення тварин та інші залишки до простих хімічних сполук (води, вуглекислого газу та мінеральних речовин), які знову використовуються продуцентами, замикаючи таким чином кругообіг речовин у біосфері. Їх налічується 75 тис. видів, а сумарна маса дорівнює 1,8×108 тон.