3.1.2. Структура аналізатора.
В принциповому структурному відношенні всі аналізатори однотипні і складаються з трьох частин (периферичної, провідникової і центральної):
1) Рецептор — це специфічне структурне нервове утворення, яке при взаємодії з подразником здатне збуджуватись з подальшим перетворенням енергії дії подразника в нервовий імпульс — складне біоелектричне явище кодування інформаційного сигналу.
Розрізняють такі основні види рецепторів:
а) фоторецептори — налаштовані на сприйняття електромагнітних коливань видимого діапазону (рецептори зорового аналізатора);
б) хеморецептори реагують на вплив хімічних речовин (рецептори нюхового і смакового аналізаторів);
в) терморецептори реагують на зміну температури в середині організму та в навколишньому середовищі (рецептори температурної чутливості);
г) механорецептори сприймають механічні коливання середовища (рецептори слухового аналізатора, вібраційної чутливості);
д) тактильні рецептори реагують на дотик;
е) рецептори вестибулярного апарату реагують на зміну положення тіла відносно вектора гравітації;
є) пропріорецептори м’язів та сухожиль налаштовані на сприйняття змін положень частин тіла одна відносно іншої та тонусу м’язів (рецептори рухового аналізатора);
ж) баро- та осморецептори реагують на зміни гідростатичного та осмотичного тиску крові;
з) рецептори болю, які збуджуються надмірними механічними, хімічними та температурними подразнювачами.
Кожен вид рецепторів сприймає тільки один свій вид подразнень. Це зу-мовлює надзвичайно високу чутливість рецепторів до адекватних подразни-
ків. Дана чутливість близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості рецептора є гранична (порогова) інтенсивність подразника, тобто найменша інтенсивність дії подразника, що призводить до збудження рецептора.
2) Провідні нервові шляхи — послідовності сенсорних нейронів і синапсів (контактів між нервовими клітинами), по яким нервові імпульси переда-ються в задану ділянку кори головного мозку, що відповідає за роботу конк-ретного аналізатора;
3) Мозковий центр (кінець) аналізатора — ділянка (зона) кори вели-ких півкуль головного мозку, в якій нервові імпульси, що надійшли від даного рецептора, в процесі аналізу і синтезу перетворюються в певні суб’єктивні відчуття. До складу мозкового кінця аналізатора входять ядро та розсіяні по корі головного мозку елементи, які забезпечують нервові зв’язки між різними аналізаторами. Між мозковим центром і відповідними рецепторами існує дво-сторонній зв’язок, що забезпечує саморегуляцію аналізатора.
Ушкодження будь-якої з трьох частин аналізатора призводить до втрати здатності розрізняти певні подразнення.
Також підвищують імовірність наразитись на небезпеку порушення зв’язку між сенсорними та руховими центрами вищих відділів нервової сис-теми. Внаслідок таких порушень людина не здатна з необхідною швидкістю та точністю реагувати на зовнішні впливи, що сприймаються її органами чуття.
3.1.3. Спільні властивості аналізаторів.
Виділяють такі основні спільні властивості аналізаторів:
1) Абсолютна межа чутливості, що має верхній та нижній рівні:
а) нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина дії подразника, що викликає відчуття;
б) верхня абсолютна межа чутливості — максимально допустима вели-чина дії подразника, що ще не викликає в людини відчуття болю (грани-чно дозволена інтенсивність сигналу, що близька до больового порогу).
2) Диференційний поріг чутливості — мінімальна величина зміни дії подраз-ника, яку здатний відчути аналізатор. Розрізняють:
а) диференціальну чутливість до зміни інтенсивності сигналу — міні-мальну зміну інтенсивності сигналу, що відчуває людина.
б) диференціальну чутливість до зміни частоти сигналу — мінімальну зміну частоти сигналу, що відчуває людина.
Диференціальний поріг чутливості може бути як абсолютний (І — мі-німальна величина зміни інтенсивності дії подразника, що реєструється) так і відносний DІ=І/І, де І — вихідна (початкова) величина інтенсивності дії подразника.
3) Основний
психофізіологічний закон Вебера-Фехнера:
інтенсивність на-ших відчуттів прямо
пропорційна логарифму інтенсивності
дії подразника. У математичній формі
цей закон має вигляд:
,
де S
—
інтен-сивність (або сила) відчуття; І
—
інтенсивність дії подразника; К
і С
—
константи, що визначаються відповідною
сенсорною системою.
4) Сенсомоторні реакції — це зворотні дії людини на будь-які подразники, що впливають на її органи чуття. Для кожного аналізатора характерна пев-на мінімальна тривалість сигналу, що необхідна для виникнення відчуття. Час, який проходить від початку впливу подразника до появи відповідної дії на сигнал (руху), зветься латентним періодом, а час виконання руху — моторним періодом.
5) Особливою властивістю аналізаторів є їх здатність до просторової та пос-лідовної сумації дії подразників. Просторова сумація здійснюється тоді, коли в один і той же центр надходять сигнали від різних аналізаторів. Пос-лідовна сумація виникає внаслідок повторної дії серії однакових сигналів.
6) Адаптація аналізатора — пристосування рівня чутливості аналізатора до рівня інтенсивності дії подразника. Завдяки здатності до адаптації, при ви-соких рівнях інтенсивності дії подразника чутливість аналізатора знижу-ється, при низьких – підвищується (наприклад, перехід людини з яскраво освітленого приміщення в темне). Сенсибілізація — підвищена чутливість аналізатора. Аналізатори мають здатність не тільки сповільнювати а й по-вністю зупиняти надходження сигналів у центр. Ця особливість зростає при втомі центру внаслідок дії монотонних або дуже сильних сигналів.
7) Аналізаторам притаманна здатність до тренування з відповідним підви-щенням чутливості та прискоренням адаптаційних процесів.
8) Інерція відчуттів — спроможність аналізатора певний час зберігати від-чуття після припинення дії подразника. Це так звана післядія, коли подраз-ника вже немає, а збудження в центрі ще зберігається. Фактично, людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характерис-тику або почуті звукові інтонації. Така інерція відчуттів визначається як наслідок. Тривалість послідовного образу сильно залежить від інтенсивно-сті подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливості аналізатора.
9) Аналізатори за умов нормального функціонування знаходяться у пос-тійній взаємодії між собою. Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбува-ється повне сприйняття людиною об’єктів і явищ зовнішнього і внутріш-нього середовищ. Крім того, за рахунок цієї властивості реалізується така здатність нервової системи як вікарування, коли людина, що позбавлена деяких аналізаторів, може жити повноцінним життям, адекватно сприймаючи оточуючий світ.
10) Парність (багатоелементність) аналізаторів забезпечує високу надій-ність їх роботи за рахунок дублювання сигналу.