Класифікація пристроїв зовнішньої пам’яті. Принципи зберігання інформації на накопичувачах.

Для зберігання інформації застосовують різні пристрої, що належать до зовнішньої пам’яті ПК. Зовнішня пам’ять як правило є довготривалою. Якщо в ОП дані зберігаються лише під час роботи програми, то в зовнішній пам’яті інформація може зберігатися протягом тривалого часу(рік, місяць). Тому пристрої ЗП ще називаються накопичувачами. Ще однією відмінністю ЗП від ОП є її енергонезалежність, тобто дані у ній зберігають навіть при відключені живлення.

Накопичувач – це пристрій, що складається з носія інформації та приводу. Привід є сукупністю механічних та електронних компонентів: корпусу, двигуна, зчитувальної головки, електронної схеми (контролера).

Пристрої ЗП розрізняють передусім за типом носія інформації, а саме:

• жорсткі магнітні диски;

• гнучкі магнітні диски;

• опричні компакт-диски(CD-ROM, CD-RW, DVD-ROM, DVD-RW);

• магнітні стрічки.

Характеристиками пристроїв ЗП є їхня ємність та час доступу до інформації. (Час доступу пояснюється на магнітній стрічці). Накопичувачі, у яких час доступу до інформації залежить від її розташування на носії, називають пристроями з послідовним доступом. Якщо час доступу не залежить від розташування інформації, то накопичувач є пристроєм з прямим доступом. (на прикладі програвача з грампластинками). Всі диски є пристроями з прямим доступом. Картридж – касета з магнітною стрічкою, що схожа на касету для магнітофона.

Принципи запису інформації на магнітні диски.

Магнітні диски мають таку назву завдяки наявності тонкого магнітного шару на своїй поверхні. Запис інформації на диск відбувається по концентричних колах – доріжках. Всі доріжки розбиваються на дуги, які називаються секторами. Чим більше секторів та доріжок, тим більшу кількість інформації можна розмістити на диску. Розмічання магнітного диска на доріжки і сектори називається форматуванням. Внаслідок форматування доріжкам і секторам надаються номера. Якщо на поверхні з’явиться пошкоджене місце, то на ньому ставиться мітка, яка забороняє запис.

Вінчестер

Перший жорсткий диск або вінчестер був розроблений фірмою IBM у 1973р. Він міг зберігати лише 16 Кбайтів інформації, мав 30 доріжок і 30 секторів. Сучасні ж диски мають ємність 40 Гбайтів і більше.

Будова вінчестера. Звичайно вінчестер має від одного до п’яти а то і більше оброблених з великою точністю керамічних чи алюмінієвих пластин, на які нанесений спеціальний магнітний шар. До них підведені головки читання-запису. Ці головки тримаються на опозиціонері, який нагадує важіль звукозйомника у програвачі. Диски вінчестера закріплені на одній осі, яку обертає двигун. Швидкість обертання дуже висока – від 60 до 200 об/с.

На жорсткому диску розміщується операційна система, яка завантажується до пам’яті одразу після ввімкнення комп’ютера.

Диск на якому розміщена ОП, називається системним, і йому надається ім’я, позначене літерою С. Якщо в комп’ютері встановлено ще один жорсткий диск, йому буде надане наступна літера – D. Кожен диск може розбиватися для зручності на кілька розділів. Утворені розділи називаються логічними дисками. Позначаються літерами – D, E, F,…