42.Об'єктивні та суб'єктивні причини руйнації господарського механізму після проголошення державної незалежності України

Деформована структура господарського комплексу, що дісталася в спадок від колишнього СРСР у поєднанні з недосконалою організацією державної влади в Україні, незавершеністю розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками суттєво ускладнила державотворчий процес на початковому етапі. Республіка цього періоду, за влучним висловом фахівців, була, з одного боку, Гуллівером з потужними м'язами — значним промисловим потенціалом, що працював колись на весь СРСР, з іншого — Хлопчиком-мізинчиком з мініатюрним кістяком, без досвіду самостійного і самодостатнього існування, без чіткої концепції державотворення. Нежиттєздатність цього потворного монстра була цілком очевидною. Тому специфічною рисою початкового етапу державотворення в Україні була нагальна необхідність радикальних, нестандартних рішень і дій.

На перших порах керівництво України покладало значні надії на допомогу західних держав, але після формального визнання її незалежності відбулося певне дистанціювання Заходу.

Отже, на початковому етапі державотворення в Україні перебіг цього процесу значною мірою визначали такі чинники: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу після формального визнання незалежності України.

43.Тенденції трансформаційних змін економіки України за президентство Л. Кучми : від здобутків до прорахунків.

Ще на початку свого президентства Леонід Кучма окреслив основні напрямки розвитку України в доповіді «Курсом ринкових реформ» і з того часу не відступав від них ані словом, ані ділом. Він прагне виходу українського народу на шлях світового цивілізованого розвитку і протистоїть спробам повернення країни до часів тоталітарного минулого. Президент переконаний: «Добром, порядністю і рішучістю дій на обраному шляху ми збудуємо кращу Україну».

Знаковим є 1994 рік, коли новообраний Президент Л.Кучма проголосив „курс радикальних економічних реформ”, який завдяки наявному кредиту народної довіри до новообраного Президента був із великим піднесенням сприйнятий населенням і ознаками якого стали:

гіперінфляція;

шахрайська сертифікатна приватизація;

фінансова піраміда облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП);

створення і розгул кримінальних трастів;

зняття перешкод на шляху створення монополій;

формування економічних механізмів відтоку капіталів з України в „офшорні зони” тощо.

Наслідки:

чисельність українців неухильно зменшується. За останні 10 років нас стало на 4 мільйона менше;

економіка України, за об′єктивними даними, зазнала більшого руйнування, аніж за часів Другої світової війни;

ганебне явище масового безробіття, штучно створеного в Україні, призвело до появи 7-мільйонної маси наймитів-українців, які працюють за межами своєї Батьківщини на Заході та Сході;

всі економічні та політичні важелі державного управління перейшли до антиукраїнських сил;

українська економіка після небувалого для мирного часу руйнування, почала поступово відроджуватися, але як власність кількох невеликих космополітичних груп. У відродженій економіці України українця–власника не передбачено.

Це далеко не повний перелік „видатних здобутків” українських посадовців, які своєю практичною діяльністю за рецептами М.Фрідмана вщент зруйнували українську економіку і створили фінансову основу для утворення і розквіту олігархії в Україні, найтіснішим чином пов′язаної з іноземними космополітичними центрами впливу, в основному – американськими і російськими.

Криза такого масштабу та глибини в Україні стала можливою через відсутність загальнонаціональної єднальної ідеї та внаслідок збігу інтересів міжнародних та вітчизняних космополітичних олігархічних угруповань та представників денаціоналізованої державної й партійної бюрократії вищого рівня − політичних космополітів.

Варто зазначити, що Л.Кучма не сам здійснював ці реформи. Він був їхнім політичним „дахом”.

44. Проблеми економічного та соціального розвитку сучасної України: перспективи та шляхи розв'язання.

Сучасна економічна політика України: проблеми та стратегія розвитку

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Eкoнoмiчнa політика України на початку XXI ст. має своєю головною метою перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Риси сучасного економічного становища України:

· величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;

· відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;

· паливно-енергетична залежність від Росії;

Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

▪ реформування електроенергетичного сектора;

▪ надання людям економічної свободи;

▪ зміцнення інституційних структур національної економіки;

▪ стабілізація національної валюти;

▪ створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його конкурентноспроможності;

▪ розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

▪ утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості економічних процесів;

▪ входження України у світовий економічний простір;

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:

▪ регулювання і планування пропорцій;

▪ державні замовлення;

▪ цільові програми;

▪ політика доходів;

▪ вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.

Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати).

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

▪ подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

▪ побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

▪ формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

45. Формування інститутів державної влади України після проголошення незалежності.

Становлення нової української держави відповідно до Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. відбувалося в умовах розпаду СРСР. Перед молодою державою постало головне питання - формування трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої і судової. Невідкладними для вирішення були і залишаються питання демократизації суспільного життя, перехід від планової до ринкової економіки, розбудова і реформування Збройних Сил України, забезпечення міжнаціонального і соціального миру у суспільстві.

Особливістю формування законодавчої гілки влади було те, що до 1994 р. продовжувала діяти «стара» Верховна Рада, обрана ще за існування СРСР у 1990 p., коли в інших державах, які виникли після розпаду Радянського Союзу, були проведені вибори до нових парламентів. Переборюючи протистояння між комуністичною більшістю і демократичною опозицією, ВР України прийняла близько 400 законів.

В складних умовах відбувалося становлення виконавчої влади. В Україні було запроваджено пост Президента. Першим президентом України 1 грудня 1991 р. обраний Л. Кравчук. У 1994 р. відбулися позачергові вибори Президента - на цей пост обрано Л. Кучму. Не виправдало себе запровадження поста представника Президента України в областях, районах, містах Києві і Севастополі (1992 - 1994). На сьогодні органами виконавчої влади на місцях є державні адміністрації. Основним недоліком державного будівництва в Україні є протистояння між законодавчою і виконавчою гілками влади, що дещо пом'якшилося з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року.

Було удосконалено судову систему, створено Конституційний Суд України.

До сьогодні Україна являє собою поєднання змішаної (парламентсько-президентської) республіки і радянської влади. Складним виявився процес формування автономії Криму. В 1990 р. Кримський півострів отримав статус Автономної республіки, що і закріплено у Конституції України. На першому етапі там навіть було обрано свого президента (перший і останній президент - К. Мешков), щоправда пізніше ВР Автономної Республіки Крим скасувала цей пост. 1998 р. прийнято нову конституцію Криму. Сьогодні кримсько-татарське населення Криму вимагає встановлення у Криму національної автономії.

При вирішенні соціально-економічних проблем не вдалося запобігти таких негативних явищ, як інфляція, падіння життєвого рівня основної частини населення.

У жовтні 1991 p. BP України затвердила концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Відповідно до неї Україна проголошувалася нейтральною, без'ядерною та позаблоковою державою. 6 грудня 1991 р. прийнято закон «про Збройні Сили України», що заклав правову базу для реформування армії. Розпочалося поетапне скорочення армії та флоту. 1993 р. прийнята воєнна доктрина України. До сьогодні головними проблемами армії є незадовільне матеріальне постачання частин, коли коштів, що виділяються державою, ледь вистачає на виплату зарплат військовослужбовцям, а також остаточна невирішеність проблем Чорноморського флоту.