21. Об,єднання українських земель після закінчення другої світов.Війни.

Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об'єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях глав держав антигітлерівської коаліції: СРСР, США і Великобританії. Радянське керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, рішуче домагалося закріплення кордону на так званій "лінії Керзона", що гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі у 1939-41рр.

У зв'язку з цим було підписано цілий ряд договорів із сусідніми з Україною державами про врегулювання післявоєнних кордонів: 29 червня 1945 - з Чехословаччиною про злиття Закарпаття з Радянською Україною; 10 лютого 1947 р. - радянсько-румунський договір, який юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940. 16 серпня 1945 р. було зафіксовано польсько-український кордон у договорі між СРСР і Польською Республікою, який мав проходити в основному по "лінії Керзона" з невеликими відхиленнями. Внаслідок цього на польській території опинилися українці - корінні мешканці Підляшшя, Холмщини, Лемківщини і Посяння, а на території західних областей УРСР (переважно у містах) - значна кількість поляків.Уряди СРСР і Польщі домовилися про взаємний обмін цим населенням, що й було здійснено впродовж 1944-1946 pp. Таким чином до Польщі з УРСР перебралися близько 800 тис. осіб - не лише етнічних поляків, але й євреїв та українців, які назвали себе поляками. Проте уточнення цього кордону відбувалося в наступні роки. Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін майже однаковими прикордонними ділянками: до Польщі відійшла територія довкола Нижніх Устриків тодішньої Дрогобицької області, до УРСР - землі в районі м. Кристонополя (тепер Червоноград).

29 березня 1947 р. було прийнято рішення про примусове переселення українців з Підляшшя, Холмщини, Лемківщини і Посяння до північних і західних земель Польщі (Ольштинське, Гданське, Кошалінське, Щецінське й Вроцлавське воєводства).

Ця акція, під назвою операція "Вісла", здійснювалася з квітня 1947 p. до кінця 1948 р. Приводом для її проведення послужило вбивство вояками УПА заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського. Відповідальність за підтримку УПА була покладена на всіх українців .

Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР.

22.Радянізація західних областей України. Ліквідація повстанського руху.

Політика беззастережної примусової колективізації надто гостро далася взнаки в Західній Україні. Радикальні аграрні реформи тут здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситуації в областях

-Відновлення радянської влади а західних областях України після закінчення війни;

-Продовження політики радянізації в цьому регіоні:

• проведення індустріалізації (відбудова, реконструкція та вдосконалення традиційних галузей – нафтогазової та лісозаготівельної; розвиток нових галузей – машинобудівної, металообробної, приладобудівної та ін.; великі капіталовкладення та швидкі темпи розвитку промисловості, повільний розвиток харчової та легкої промисловості, націоналізація промисловості та транспорту галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, а навпаки, існували як частина загальносоюзної системи, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об'єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування під-приємств. Було докорінно модернізовано економічний потенціал регіону, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і споруджено 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п'ять років (1946-1950 pp.) збільшився в 3,2 раза);

• колективізація (конфіскація великих маєтків, передача цих земель безземельним та малоземельним селянам; суцільна колективізація, під час якої було колективізовано 93% господарств; організація політвідділів МТС; застосування примусових методів – шантаж, залякування; неврахування місцевої специфіки тощо);

• заходи в культурно-освітній сфері (ліквідація не письменності, створення мережі освітніх закладів різних рівнів, посилення русифікації, заідеологізованість навчально-виховного процесу, введення безкоштовної освіти, безкоштовне медичне обслуговування);

• направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних функціонерів;

• депортація західноукр. населення до віддалених районів СРСР ;здійснювалося так зване розкуркулювання - виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім'ями, а також тих, хто їх підтримував. нова влада своїми діями загострювала невдоволення місцевого населення.;

• ліквідація Укр. греко-католицької церкви (1 листопада 1944 р. – смерть митрополита А.Шептицького, обрання його наступником Й.Сліпого; 8-10 березня 1946 р. – Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і проголосив возз’єднання греко-католицької церкви з російською православною; репресії щодо священників, які не приєдналися до нової церкви; УГКЦ змушена була піти в підпілля).

Роки післявоєнної відбудови економіки України були дуже важкими, виснажливими, зокрема, і через те, що система концентрації коштів для відбудови промисловості й військово-промислового комплексу ставала на заваді підвищенню життєвого рівня народу. Всупереч голоду, нестачі найнеобхіднішого та репресіям, що їх чинив тоталітарний режим, народ героїчними зусиллями з вірою у краще майбутнє підіймав з руїн міста й села, відроджував промисловість і сільське господарство.

Отже, суть повоєнних суспільних перетворень у західних областях України полягала в продовженні та завершенні соціалістичної перебудови «возз'єднаних» земель. Шляхом активної «радянізації» планувалося відтіснити «старе» (звичаї, релігію, організацію праці, суспільні структури, лідерів та ін.) і ствердити «нове» з метою «органічного» приєднання цього регіону до складу СРСР.