Особливості адаптації до європейського освітнього простору

 

Активна, із вигодою для України, участь у світових інтеграційних процесах та побудові інформаційного суспільства можлива лише за умови високого рівня, тобто якісної підготовки та постійного розвитку людських ресурсів, задіяних в економіці.

Зважаючи на масовість вищої освіти в Україні та вимоги сучасного виробництва до спеціалізації працівників, діалектичним виходом із ситуації є об’єднання зусиль університетів та підприємств щодо підготовки кваліфікованих кадрів.

Така співпраця можлива у формі: корпоративних університетів; проходження практики на підприємствах з подальшим працевлаштуванням; подальшого розвитку мережі закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу.

Зважаючи на те, що найбільший торговельний оборот Україна має саме з країнами ЄС, то й підготовка фахівців із урахуванням вимог європейського ринку праці, поряд із збереженням позитивних рис існуючої системи освіти, є стратегічним завданням у підготовці персоналу в Україні.

Аналіз основних сучасних соціально-економічних тенденцій показує, що такими вимогами є:

1)    здатність до навчання упродовж життя;

2)    компетентність у європейських аспектах сфери діяльності;

3)    професійна та географічна мобільність.

У Європі для навчальних курсів, які вивчають європейський досвід відповідних галузей наук, склалась назва “Європейські студії”. Європейські студії включають дисципліни, що вивчають економічні, юридичні, політичні, історичні, соціальні та культурні особливості країн Європи, особливо ЄС, та процес інтеграції, який веде до створення внутрішнього європейського ринку, єдиної валюти та Європи без кордонів.

Вивчення такого комплексу дисциплін запроваджено у кількох європейських університетах:

1.     Міжнародний літній університет на базі університету Мюнхена (Німеччина).

2.     Віденський університет (Австрія).

3.     Німецько-Американський літній університет у Франкфурті на базі університету Йоганна Вольфганга Гете (Німеччина).

4.     Технічний університет Хемніца (Німеччина).

5.     Університет Тампере (Фінляндія).

Зважаючи на внутрішню пов’язаність курсів з європейських студій, доцільне їх викладання у рамках одного структурного підрозділу. У 90-х роках ХХ ст. в Україні почали з’являтись такі підрозділи навчальних закладів з викладання європейських студій. Такі підрозділи функціонують у вищих закладах освіти:

1.                           Київський університет ім. Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин.

2.                           Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, департамент європейських студій.

3.                           Львівський національний університет ім. Івана Франка, центр гуманітарних досліджень.

4.                           Українська академія державного управління при Президентові України, кафедра європейської інтеграції.

5.                           Тернопільський національний економічний університет, центр європейських і міжнародних студій.

 

Участь у Болонському процесі надасть українському ринку освітніх послуг такі переваги:

-      поширення академічної мобільності студентів і викладачів;

-      значне зростання можливостей студентів слухати курси в різних університетах світу;

-      підвищення якості національної вищої освіти на основі впровадження загальноєвропейських вимог до освітніх програм і процедур, критеріїв атестації й акредитації вищих навчальних закладів;

-      розширення можливості експортувати українські освітні послуги та підвищення їх конкурентоздатності у світі на основі визнання дипломів про вищу освіту;

-      стимулювання розвитку національних освітніх ресурсів і ринків праці: виникне необхідність більш активно створювати умови, що перешкоджають “відпливу умів”.

Безперечно, перспективи, що їх надає успішне провадження Болонського процесу Україні, величезні. Та при цьому виникає цілий ряд ризиків, лише уникнувши яких можна отримати бажані результати.

Головною причиною виникнення цих ризиків є значні відмінності освітніх традицій, що сформувалися в Україні, від європейських. Ідеї, втілені у Болонському процесі, спираються на фундаментальні цінності європейських університетських традицій. І з огляду на усталені порядки, традиції та менталітет українців, втілення цих ідей може бути ускладнене.

Наприклад, процес підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах Європи значно демократичніший, ніж у вітчизняних. Основою стосунків між викладачами і студентами європейських ВНЗ є співпраця, а не відносини “керівник – підлеглий”. Сучасній українській школі бракує саме таких відносин, такої співпраці викладачів зі студентами, яка є у більшості демократичних країн світу.

Будь-які новації будуть неможливими без якісної професійної діяльності викладачів. Тільки за умови досягнення викладачами ВНЗ високого професійного рівня, оволодіння ними педагогічною майстерністю можна буде змінити сучасну вищу школу України.

Поряд з можливими ускладненнями запровадження в українську освіту деяких європейських принципів постає ризик втрати тих унікальних традицій нашої системи освіти, які виховали багато видатних вчених і сприяли багатьом корисним винаходам. Вітчизняна сфера освіти дуже своєрідна і необдумане впровадження європейських підходів може зламати найцінніші риси системи, що створювалася століттями. Водночас, накопилося багато проблем, що ведуть до нереалізованості інтелектуального потенціалу держави, і впровадження Болонського процесу може стати вирішенням цього питання шляхом залучення досвіду європейських освітян.

І тут виникає інший, не менш важливий ризик – поверхневе запровадження засад Болонського процесу в Україні. У такому випадку виникає небезпека залишитися з існуючими проблемами в освіті, які не можуть бути компенсовані навіть тими перевагами, що передбачає входження до європейського освітнього простору.

Джерелом ризику може стати впровадження єдиних схем у всіх навчальних закладах, нехтування усталеними в них успішними методиками навчального та позанавчального процесу. І тому впровадження Болонського процесу в кожному окремо взятому навчальному закладі повинне реалізовуватися по-різному, враховуючи сформовані традиції та ті позитивні елементи, що існують у навчальному процесі, які забезпечують високий рівень навчання та сприяють підвищенню мотивації студентів до подальшого розвитку, ведуть до збільшення престижу навчального закладу та конкурентоспроможності його випускників на ринку праці, тобто ті, що підвищують привабливість навчання у цьому закладі для студентів.

Пріоритетним напрямком розвитку освіти є дослідницька діяльність. На конференції міністрів освіти країн Європи (м. Берген, 19-20 травня      2005 р.) було підкреслено важливість вищої освіти у подальшому розвитку дослідницьких робіт і значущість дослідницької діяльності як фундаменту вищої освіти для забезпечення економічного і культурного розвитку держав і соціальної єдності. Було зазначено, що введення структурних змін та поліпшення якості навчання повинно доповнюватися посиленням дослідницької та інноваційної діяльності. Відповідно, учасники конференції наголосили на важливості дослідницької діяльності і навчання в цій сфері щодо підтримки та підвищення якісного рівня Загальноєвропейського простору вищої освіти і посилення його конкурентоспроможності і привабливості. Але в Україні існує ризик унеможливлення інноваційної через брак необхідних ресурсів. Крім того, відсутність необхідних для навчання ресурсів ставить під сумнів якість освіти, що декларується як один з найважливіших принципів європейської системи освіти.

Варто розглянути ще один ризик, що може виникнути при становленні Болонського процесу у державі. Часто як студенти, так і викладачі з недовірою ставляться до впровадження європейських стандартів в освіту. Частково це консервативні за характером люди, що звикли вчитися та працювати за існуючими нормами і не мають бажання щось змінювати. У даному випадку проблема опору змінам має психологічне підгрунтя. Але є й такі люди, що завжди відкриті для позитивних змін, але негативно ставляться до Болонського процесу через недостатню обізнаність у цьому питанні, коли в умовах браку інформації висновки робляться на основі тих, часто невірних, даних, що спираються на емоції, а не на факти, які вони одержують від свого оточення. Насправді інформації з цього питання дуже багато, потрібно лише мати бажання отримати до неї доступ.

Отже, Болонський процес відкриває перед Україною багато перспектив, та, разом з тим, його впровадження несе у собі цілу низку ризиків. Орієнтація на його засади не повинна призвести до докорінної перебудови вітчизняної системи освіти, що закреслить усталені традиції українського освітнього простору, або ж, навпаки, лише до поверхневих перетворень, що не матимуть практичного значення. Ця перебудова має бути глибокою, але послідовною, впроваджуватися мають ті елементи європейської системи освіти, що мають практичне значення для України та сприяють інтеграції національної системи освіти до європейського простору. При цьому важливо зберегти ті традиції навчального процесу вітчизняних навчальних закладів, що довели свою корисність і необхідність.

Для реалізації в Україні концептуальних засад Болонського процесу необхідно:

-      удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;

-      прийняти прозорі та зрозумілі градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;

-      впровадити єдину систему кредитних одиниць і додатків до диплома;

-      врахувати європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти;

-      підтримувати й розвивати європейські стандарти якості;

-      ліквідувати перепони для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників;

-      запровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти та науки у справі підготовки магістрів;

-      забезпечити подальший розвиток автономності та самоврядування у вищій школі.

Правова база участі українських закладів освіти у Болонському процесі досить розвинена. Затверджено Програму дій щодо реалізації положень Болонської декларації (Наказ Міністра науки і освіти України № 49 від 23.01.2004 року), яка передбачає:

-      перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці;

-      формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини і держави в цілому;

-      підвищення освітнього й культурного рівня суспільства, створення умов для навчання упродовж всього життя;

-      впровадження у системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство;

-      пошук рівноваги між масовою фундаментальною та елітарною освітою, з одного боку, та вузькою спеціалізацією і професіональною досконалістю – з іншого.

За останній час Міністерство освіти й науки України реалізувало чимало організаційних заходів, зокрема, створило робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті України та міжвідомчу робочу групу щодо впровадження Болонського процесу, Національну групу промоутерівБолонського процесу в Україні. Здійснено певні кроки в реалізації кредитно-трансферної системи у вищій освіті, яка у 2006/2007 н.р. була введена у всіх вищих навчальних закладах України ІІІ-ІV рівнів акредитації. Підготовлено проект пакету інноваційних нормативних документів, які необхідно впровадити у навчальний процес вищих навчальних закладів щодо застосування кредитно-трансферної системи.

Розробляються рекомендації та здійснюються організаційні заходи щодо введення Додатку до диплома європейського зразка. Проводиться робота з науково-методичного забезпечення і супроводу щодо впровадження положень Болонського процесу. Кроком до інтеграції вищої освіти є і те, що Всеукраїнська студентська рада стала кандидатом у члени Асоціації національних студентських спілок Європи.

Важливим етапом у розв’язанні проблем вищої освіти має стати введення трициклової системи підготовки фахівців з вищою освітою: бакалавра, магістра, доктора філософії. У зв’язку з цим необхідно чітко визначити місце бакалавра у системі підготовки фахівців з вищою освітою. Так, насамперед, бакалавр повинен бути затребуваним на ринку праці, як це є в багатьох європейських країнах. Необхідно сформувати громадську думку в кадрових службах про достатній рівень компетентності бакалавра, який може якісно виконувати свої функціональні обов’язки відповідно до сучасних вимог виробництва або соціальної сфери послуг. Тільки успішний бакалавр може продовжувати навчання на наступному циклі – в магістратурі. Тому необхідно розробити механізми (перехідні програми) щодо зарахування бакалаврів на магістерські програми. Бакалаври, які набули прогресивного практичного досвіду на виробництві або в соціальній сфері послуг, через кілька років повинні мати можливість вступати на магістерські програми за умови подолання відповідних бар’єрів доступу до цих програм. Такий механізм можна використовувати і при зарахуванні на докторські програми.

Щодо програм другого циклу, вже сьогодні вивчається питання диверсифікації програм за критеріями академічності та професійності. Нині в Україні пропонується післябакалаврська програма підготовки магістра наук і програма, яка більше зорієнтована на практичну діяльність (ОКР “спеціаліст”).

Сьогодні вищі навчальні заклади і роботодавці обговорюють питання еволюції різних варіантів магістерських програм, зокрема: 1) залишити на другому циклі тільки програму підготовки магістра; 2) реалізувати два варіанти магістерських програм – магістра академічного і професійного спрямування.

Непростою проблемою для України є організація навчання на третьому освітньо-науковому циклі – доктор філософії. Так, в Україні існує два наукових ступеня – кандидат наук і доктор наук. Остаточний варіант адаптації підготовки фахівців до вимог Болонського процесу в даному напрямку ще не визначено.

Також назріла потреба запровадження поєднаних ступенів, тобто присвоєння студентам одночасно 2-3 ступенів при навчанні в кількох вищих навчальних закладах-партнерах європейського простору вищої освіти. Багато українських вищих навчальних закладів працюють з європейськими університетами-партнерами і мають можливість присвоювати ступені в такий спосіб.

Важливим та відповідальним інструментом щодо проектування змісту підготовки є стандарти освіти. Нині проводиться робота над створенням вимог та рекомендацій щодо структури та змісту нових стандартів вищої освіти, сформованих на основі компетентнісного підходу до визначення змісту підготовки та системи кредитів ECTS.

Стосовно змісту надзвичайно важливим є те, що перелік нормативних навчальних дисциплін при підготовці фахівців за відповідною програмою бакалаврів повинен бути однаковим і обов’язковим. Ці дисципліни повинні вивчатися у всіх університетах України, що здійснюють підготовку за однаковим фахом, навіть в один і той самий семестр. Це найважливіший момент для сприяння мобільності студентів у межах держави. За таких умов для встигаючих студентів такий процес, як здача академічної різниці при переході з одного вищого навчального закладу до іншого, повинен залишитись в минулому.

Складним є і залишається питання гуманітаризації вищої освіти, особливо за напрямами підготовки фахівців для виробничих галузей. З одного боку, можна вважати абсолютним досягненням вітчизняної освіти збереження гуманітарного блоку дисциплін, що є визначальним фактором не тільки формування фахівця як професіонала в певному напрямі суспільної діяльності, а й як культурної, інтелектуально і духовно розвиненої особистості. Відмовитись від цього було б абсолютною помилкою. З іншого боку, займаючи мало не третину часу підготовки бакалавра, гуманітарний блок є серйозною перешкодою на шляху до реалізації програми підготовки бакалавра як фахівця з певною кваліфікацією.

Існує і проблема мовної підготовки, особливо у непрофільних вищих навчальних закладах. У вітчизняній вищій школі незначна увага приділяється вивченню іноземних мов і викладається мало навчальних дисциплін іноземною мовою, як це прийнято у провідних університетах Європи.

Не меншу турботу викликає і рівень фундаментальної підготовки, особливо студентів технічних спеціальностей. Тому розглядається питання введення державних іспитів на старших курсах як з мовної, так і з окремих дисциплін фундаментальної підготовки.

Тільки створивши стандарти нового покоління, можна приступати до формування інноваційних програм, навчальних планів підготовки бакалаврів, магістрів, докторів. Навчальні дисципліни, в основному, не повинні бути малокредитними; необхідно наближатися до європейського підходу, коли в семестрі вивчається лише 4-6 багатокредитних навчальних дисциплін.

Важливим завданням є конвергенція освітніх програм з метою їх відповідності європейським стандартам. Саме його розв’язання забезпечить доступ до студентів до здобуття освіти та практичної підготовки, а також до супутніх послуг освіти; викладачам, дослідникам та адміністративному персоналу має бути забезпечене зарахування періодів часу, витраченого на проведення досліджень, викладання і стажування в європейському регіоні, без нанесення шкоди їхнім правам, установленим законом.

Загалом участь в інтеграційному процесі на ринку освітніх послуг полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці й техніці України, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків в ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на зростання в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського освітнього та науково-технічного простору.

Питання 6.