3. Глобалізація потребує всебічного підвищення дієздатності соціальної служби вищої освіти.

У зв’язку з безперервним зростанням інтелектуальної економіки закріплюється соціальна функція вищої освіти. Орієнтація на ринок, інтенсифікація соціальної служби, прояв державної волі стали новою місією і ознакою епохи вищої освіти. Інтернаціоналізація вищої освіти вимагає від сучасних студентів ВНЗ міцних знань і соціальної відповідальності, що зміцнюють міжнародне співробітництво в галузі наукових досліджень, сприяють обміну спеціалістами, використанню знань, спільному створенню навчальних закладів, організації обміну знаннями, інформацією та ресурсами, розширенню масштабів соціальної служби. Сучасні ВНЗ починають брати участь у регіональному соціально-економічному розвитку, а також встановлювати відносини партнерства, перетворюватися у головну силу інноваційної системи в регіонах, надають інтелектуальну та технічну підтримку, інноваційні ресурси для розвитку регіонів. Вони повинні увійти в розбудову економіки, стати важливою частиною інноваційної системи держави і брати активну участь у глобальному створенні та поширенні знань, розв’язанні глобальних проблем, пов’язаних з ресурсами, екологією, демографією та у дослідженнях перспективного розвитку людства, а також стати важливою точкою інтелектуально-інноваційної системи всього світу.

4. Глобалізація потребує підвищення здатності до проведення міжнародних діалогів.

Глобалізація поєднала різні частини світу. Останнім часом спостерігається тенденція інтеграції у всесвітній економіці, політиці, науці, культурі та освіті. У цьому єдиному світі спілкування між різними культурами стало необхідним елементом для досягнення успіху кожної людини і держави. Ми повинні сміливо реформувати концептуальні підходи, особливо концепцію освіти, закріпити міжнародні зв’язки, зрозуміти міжнародні норми оцінювання освіти й оволодіти ними, виховати відкритість до світу, дух участі в питаннях всесвітнього соціально-економічного розвитку, підвищити здатність до проведення міжнародних діалогів.

Відповідно до нових тенденцій глобалізації інтернаціоналізація вищої освіти стане необхідною потребою. Вища освіта будь-якої держави входитиме до системи інтеграції та відіграватиме важливу роль. У зв’язку з цим необхідно розробляти механізми глобальної і водночас національної вищої освіти, підготувати через якісну вищу освіту спеціалістів, які будуть здатні до інновації, творчості, міжнародного спілкування, постійного навчання та використання знань.

Питання 2.

Історія інтеграції європейського ринку освітніх послуг

 

Історію “європеїзації” вищої освіти можна розділити на такі етапи:

-         1950-1975 рр. – початок політики “відкритих дверей” для іноземних студентів, особливо з країн, що розвиваються. У резолюції міністрів освіти ЄЕС (1974 р.) передбачалося посилення зв’язку між європейськими ВНЗ, розширення можливості визнання дипломів, заохочення можливостей щодо пересування студентів, викладачів і вчених;

-         1976-1985 рр. – лібералізація курсу “відкритих дверей”. Були отримані важливі результати в інтеграції вищої освіти:

  налагоджено європейську систему документації й інформації в галузі освіти;

  знято деякі фінансові, адміністративні й інші перешкоди для вступу до ВНЗ іноземців;

  профінансовано й реалізовано близько 400 міжуніверситетських проектів за участю понад 500 західноєвропейських ВНЗ, у результаті чого розроблено спільні навчальні курси, програми, посібники;

-         1986-1991 рр. – реалізація перших європрограм з вищої освіти. ЄС виробляє загальну стратегію програм, спрямованих на зміну структур вищої освіти. Об’єднана Європа повернулася до таких інновацій, як відкрите навчання, дистанційне навчання, комунікаційні технології та ін. Ініціативи ЄС стимулюють і збагачують інтернаціоналізацію вищої освіти;

-         1992-1999 рр. – створення структур, що координують обмін викладачами й студентами з урахуванням потреб ринку освітніх послуг. Початок Болонського процесу. Комісія ЄС приймає рішення про створення сприятливих умов для мобільності студентів і викладачів ВНЗ у своїх країнах, у країнах СНД університети намагаються виходити на світовий освітній ринок. Підвищується активність закордонних приватних і державних фондів, що надають студентам і викладачам із країн СНД можливості для навчання, стажувань, проведення наукових досліджень за кордоном;

-         кінець 90-х років – дотепер – розширення процесу “європеїзації” вищої освіти: глобалізація академічної освіти шляхом зміни програм і формування визначених знань. Досягнення технологічної революції вносять у концепцію інтернаціоналізації вищої освіти принципово новий зміст. Реальна мобільність, тобто взаємні обміни, поїздки студентів і викладачів, доповнюються чи заміняються “мобільністю віртуальною” з використанням новітніх технічних засобів, що дозволяє зробити міжнародне співробітництво університетів набагато більш тісним та інтенсивним.

 

 

Питання 3.