6. Прогнозування та шляхи оптимізації водного балансу

Спеціальні дослідження Р.К. Кліге (1985) показують, що важливою тенденцією зміни сучасного водного балансу Землі є поступове збільшення об’єму води в океані і зменшення її запасів на суші. Встановлено щорічне поповнення вод Світового океану майже на 543 км³ за рахунок скорочення водних ресурсів на континентах. Маса цього поповнення складається: 7% з води озер, 60% - за рахунок зменшення маси льодовиків і 25% - за рахунок скорочення запасів підґрунтових вод. Ці дані свідчать про важливість прогнозу водного балансу і необхідності виявлення всіх причин, які визначають ці зміни. Основними причинами цього явища є контрастність рельєфу та зміни термічних умов на поверхні Землі. В наш час зміни водного балансу значною мірою зумовлені виробничою діяльністю людини. Основна маса води, яку споживає людство, йде на потерби сільського господарства. Більша частина цієї води витрачається на зрошення земель, а в районах зрошуваного землеробства відбувається посилене випаровування її з поверхні суші. Це нераціональні втрати води, які не повертаються на цю територію.

Таким чином, ґрунт є центральною ланкою в антропогенних системах водоспоживання. Тому, вплив на ґрунт як ланку колообігу води в природі, дасть можливість ефективно регулювати загальнопланетарний баланс води.

У той же час відомо, що оптимізація водного балансу є одною з складних проблем. Позитивні ефекти від будь-яких заходів часто поєднуються з небажаними негативними наслідками. В роботах Давидова (1973) та Водогрецького (1979) наведено приклади зміни водного балансу зяблевою оранкою ґрунту. Цей агротехнічний захід значною мірою знижує поверхневий стік, що порушує природний баланс. Зяблева оранка на Поліссі зменшує поверхневий стік в 1,3 -1,5 рази, в Лісостепу – у 1,5-2 рази, в Степу – у 2,5-3 рази.

Наведені факти вказують на те, що ґрунт як ланка колообігу води потребує обережного, дбайливого ставлення. Обробляючи ґрунт потрібно не допускати його руйнування, деградації його властивостей. Це приводить не тільки до втрати його родючості, а й до негативних змін у ландшафтах і біосфери в цілому.

Серед заходів оптимізації водного балансу особливе значення має створення полезахсних лісосмуг та лісових масивів в районах інтенсивного землеробства.

Вирубування лісів на значних площах материків створює загрозу розбалансування біосфери і її основних колообігів, в тому числі і водного.

7. Ґрунт як фактор біопродуктивності водойм

Про необхідність вивчення цієї функції ґрунтів першим вказав Б.Б.Полинов у своїй монографії «Кора вивітріювання» (1934). Процеси вивітрювання первинних порід і мінералів на вододілах переводять деякі з них у водорозчинний стан. У процесі їх міграції через підґрунтові води та гідрографічну мережу вони потраляють у моря і океани. За приблизними підрахунками Б.Б.Полинова, 95% кальцію, 50% магнію і 30% калію засвоюється морськими організмами з розчинів. Активно засвоюються також кремній, фосфор та інші елементи.

Величезні маси морських тварин будують свої скелети, панцирі, черепашки, які після відмирання формують потужні підводні відклади. В місцях контакту морських і річкових вод, які приносять мобілізовані на континентах елементи, формуються зони високої біологічної продуктивності акваторій.

В.А.Ковда з співавторами (1976) також констатували вплив стоку з континентів на біопродуктивність океану. Є підстави вважати, що більша частина речовин, розчинених у річкових водах, пройшла через біологічний колообіг системи «рослини – ґрунти» до того часу, як вони влились у геохімічну міграцію у напрямку до океану або внутріматериковим впадинам.

Наведений приклад показує нам загальнопланетарний вплив ґрунтів на біопродуктивність Світового океану. Залежність біопродуктивності внутрішніх водойм можна розглянути на прикладі ґрунтового покриву Українського Полісся в межах Дніпровського басейну.