1. Принцип раціонального розміщення виробництва.

Суть цього принципу полягає в тому, щоб під час розміщення об’єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

• наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, енергії і води;

• наближення трудомістких галузей до регіонів з високим рівнем забезпеченості трудовими ресурсами;

• наближення виробництв товарів масового споживання (малотранспортабельної продукції) до районів високої концентрації населення;

• ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

• обмеження надмірної концентрації промисловості великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;

• охорона природи і забезпечення комфортних умов проживання населення.

2. Принцип комплексного розміщення виробництва (випливає з однойменної закономірності). Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачає:

• комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки;

• раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої та жіночої статі;

• встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами;

• створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів.

3. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва, передбачає:

• дотримання збалансованості між виробничими потужностями і обсягом виробництва з одного боку і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів з другого;

• дотримання пропорційності між галузями спеціалізації (між добувною і обробною галузями промисловості, між допоміжними і основними, між соціальною та виробничою сферами)

4. Принцип внутрішньодержавного та міжнародного поділу праці (тобто розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови: найнижчі затрати праці, мінімальна шкода навколишньому середовищу, і при цьому вироблена продукція є конкурентоспроможною і значить користується попитом на міжнародному і внутрішньому ринках).

5. Принцип обмеженого централізму - органічне поєднання інтересів країни і інтересів регіону. При цьому створюються умови для розвитку регіону, але даний розвиток не повинен вступати у суперечність з державною політикою.

6. Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей.

7. Принцип забезпечення екологічної рівноваги.

Суть: під час вибору можливих варіантів розміщення виробництва переваги надавати тим, які не створюють екологічної напруженості регіону. Адже господарство регіону може бути збалансоване за більшістю показників, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може бути ефективним.

3. Фактори сталого розвитку

Стійкий розвиток – це такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Головна мета стійкого розвитку – це безкінечне існування людської цивілізації (збереження умов існування людини, збереження біосфери в цілому).

Досягнення даної мети можливе при збереженні рівноваги у системі “природа – суспільство”. А сьогодні ця система розбалансована, і причинами цього є:

- постійне зростання населення: збільшення природного приросту і тривалості життя (збільшується навантаження на всю біосферу планети);

Якщо за часів Стародавньої Греції цей показник не перевищував 18 років, за часів за часів Стародавнього Риму – 22 роки, в епоху Відродження до 35 років, у середині ХІХ ст. становив 40 років, то в середині ХХ ст. досяг 70 років

• швидка зміна антропогенних факторів впливу (види порушення природних систем змінюються такими темпами, що компоненти екосистем не встигають пристосуватися);

• збільшення темпів міграції населення планети в результаті зростання транспортної діяльності (приклад: перенесення баластними водами суден біологічних організмів у водні системи, де вони раніше не зустрічалися);

• суттєве збільшення кількісного виробництва енергії на планеті (кінець ХХ початок ХХІ ст. явно демонструють загрозу порушення енергетичної системи планети).

Методи забезпечення сталого розвитку:

- консервативні методи (створення заказників, заповідників, тобто територій, де зменшено антропогенний вплив, заборона промислу на певні види);

- обмежувальні методи – ліцензії на використання природних ресурсів; квоти промислу; стандарти на вміст шкідливих речовин в продуктах харчування; ліміти на викиди та скиди;

- методи заборони – заборони на певні види діяльності (клонування); заборони на застосування певних речовин (фреонів, пестицидів);

- регламентуючі методи – певний порядок обробки землі; порядок транспортування екологічно небезпечних вантажів;

- стимулюючі методи – економічні санкції; штрафи; підвищені ціни; мита.

Складові досягнення сталого розвитку:

1. Економічна сфера (досягнення середньо статичного доходу на одного жителя, економічне зростання, досягнення економічної ефективності, досягнення стабільності економічних систем)

2. Соціальна сфера (матеріальна забезпеченість населення, підвищення рівня освіти, покращення стану здоров’я, підвищення рівня розвитку мистецтва, культури, спорту).

3. Екологічна сфера (підтримка асиміляційного потенціалу, підтримка рівноваги екосистем, повне і комплексне використання природних ресурсів; зменшення негативного антропогенного впливу на довкілля).