3. Поняття та стадії застосування п

Застосування – спрямована на реалізацію норм П і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність держ органів і уповноваж д-вою гром органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.(умови: законність і обґрунтованість)

Процес застосування завершується прийняття правозастосовчого акта, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи. Ініціатива може належати: самому правозастосовувачу, вказівка вищестоящого органу, заяви зацікавлених суб’єктів.

Стадії:

1. Встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення. Це збирання, перевірка та оцінка відповідних доказів по справі та їх джерел. Обставини: фактичні, характеристика особистості причетних суб’єктів, обставини, що спонукали суб’єкта до певної поведінки.

2. Юридична кваліфікація – на основі змісту якої норми П повинна розглядатися дана ситуація. Це встановлення тотожності ознак конкретної поведінки суб’єкта тим ознакам, які зафіксовані в нормі П.

Тлумачення норм П – переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу мову конкретних понять і висновків (усвідомлення і роз’яснення). Види:

за суб’єктами: офіційне(нормативне і казуальне), неофіційне (доктринальне, компетентне, повсякденне);

з точки зору обсягу і змісту: буквальне, розширене, обмежувальне.

Прийоми і засоби Т: мовне (граматичне), логічне, систематичне, історичне.

3. Прийняття рішення по справі – застосування норм П. Видається індивідуальний акт владного хар-ру, що встановлює П і О конкретних суб’єктів (вирок, наказ, рішення …)

4. здійснення фактичних дій, завдяки яким норма П провадиться в життя.

6. Об'єктивне і суб'єктивне право.

Об’єктивне право - це право , що діє в державі як загальна об’єктивна закономірність необхідності регулювання суспільних відносин людей . Це сукупність чинних у країні норм.

Суб’єктивне право - це закріплені правом певні юридичні можливості особи . Оскільки право в більшості норм так або інакше стосується людей - суб’єктів права ( носіїв прав та обов’язків ) , то можна сказати , що право переважно має суб’єктивні властивості .

Термін "суб’єктивне" вказує на приналежність права певному суб’єкту, на його певні юридично визнані можливості, якими він на свій розсуд може скористатися або не скористатися.

У загальному вигляді зміст будь-якого суб’єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноваженому суб’єкту такі можливості:

а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії);

б) вимагати відповідної поведінки від інших суб’єктів (право на чужі дії);

в) звертатися до держави за захистом свого юридичного права.

Суб’єктивне право — міра можливої поведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізовувати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб’єкта.

12. Теорія держави і права в системі юридичних наук.

У системі юридичних наук теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знння державно-правових явищ. Вони викоистовуються галузевими й іншими юридичними науками як важливі, з методологічного аспекту, вихідні пункти дослідження, що дозволють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем. Тим самим теорія держави і права вносить методологічну єдність у дослідження шалузевих та іеших юридичних наук. Тому вона иступає в системі юидичних наук як наука методологічна за своїм характером. ТдіП виступає фундаментальною, методологічною, інтегруючою наукою.

3. !