- •Розділ і.
- •Розділ іі.
- •Розділ ііі
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 2. Легітимізація концепції про Київську Русь як спільноруську державу в історичній науці срср
- •Розділ іv.
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V.
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми давньоруської народності і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Перелік умовних скорочень
- •Розділ і. Історіографія та джерельна база дослідження
- •1. 1. Стан наукової розробки теми
- •1. 2. Характеристика джерельної бази
- •Розділ iі. Погляди дослідників хix – першої третини хх ст. На проблему походження східнослов’янських народів
- •2. 1. Парадигма „єдиної руської народності” та питання походження східнослов’янських народностей в дореволюційній східнослов’янській історіографії
- •2. 1. 1. Витоки парадигми „єдиної руської народності” та її розвиток
- •2. 1. 2. Етнічні процеси давньоруської доби згідно поглядів м. Костомарова
- •2. 1. 3. Проблема давньоруської етномовної спільності в працях о. Шахматова
- •2. 2. Питання етногенезу східного слов’янства в концепції м. Грушевського та ставлення до неї інших дослідників
- •2. 2. 1. Погляди м. Грушевського на етногенез східних слов’ян
- •2. 2. 2. Корективи щодо візії Київської Русі в концепції м. Грушевського у працях д. Багалія та м. Яворського
- •2. 2. 3. Білоруська історіографія та „схема” м. Грушевського.
- •2. 2. 4. Ставлення до концепції м. Грушевського російських істориків м. Любавського й м. Покровського
- •2. 3. Питання києво-руської спадщини та етногенезу східнослов’янських народів у працях о. Преснякова220
- •2. 3. 1. Оцінка ставлення о. Преснякова до „схеми” м. Грушевського в історіографії
- •2. 3. 2. Дотичність концепції о. Преснякова про утворення „великоруської” держави до „схеми” м. Грушевського
- •2. 3. 3. Теоретичні міркування о. Преснякова в галузі етногенетики
- •2. 3. 4. Київська Русь та етногенез східних слов’ян у лекційному курсі о. Преснякова
- •2. 3. 6. Вплив о. Преснякова на формування радянської концепції історії Київської Русі
- •Розділ ііі. Наукові та політико-ідеологічні передумови виникнення концепції давньоруської народності
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 1. 2. Концепція „спільноруськості” Київської Русі м. Кордуби
- •Розділ IV. Дослідження в срср етногенезу східних слов’ян та початок формування концепції давньоруської народності
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V. Оформлення концепції давньоруської народності та початок її теоретичного обґрунтування
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми „давньоруської народності” і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Висновки.
- •Архівні джерела а) Архіви України цдаво України:
- •Цдаго України:
- •Цдамлм України:
- •Іа нбув:
- •Ір нбув:
- •Ниор ргб:
- •СПбФа ран:
- •На иимк ран:
- •Архив сПбГу:
Розділ IV. Дослідження в срср етногенезу східних слов’ян та початок формування концепції давньоруської народності
(друга половина 1930-х – початок 1940-х рр.)
Провідним напрямком історичних досліджень для академічних науково-дослідних закладів, після виходу партійно-державних документів 1934 – 1936 рр., визнавалося вивчення історії СРСР як історії народів СРСР731. Це пояснювалося надзавданням, що ставило перед істориками партійне керівництво – обґрунтування історичної обумовленості виникнення багатонаціонального СРСР732. З одного боку, це (зовні – інтернаціоналістське завдання) мало сприяти ідеологічному зміцненню („дружба народів”) союзної держави, а з іншої слугувати зовнішньо-експансіоністській пропаганді в сенсі обґрунтування можливого приєднання до СРСР нових союзних республік з числа навколишніх держав733.
Концепція про Київську Русь як спільну державу або як спільний період історії східних слов’янських народів (або їх предків) створювала підстави для обґрунтування споконвічної спільності історичного процесу у східних слов’ян, а, отже, це як найкраще відповідало обґрунтуванню історичної обумовленості виникнення багатонаціонального СРСР. Актуалізація і впровадження даної концепції не випадково співпали з актуалізацією та початком досліджень у галузі східнослов’янського етногенезу, оскільки однаковою мірою задовольняло справі вирішення вказаного вище політичного надзавдання. Втім, етногенетичні дослідження відродилися в СРСР наприкінці 1930-х рр., насамперед, як реакція на зовнішньополітичні виклики – пропаганду расових доктрин пангерманізму в нацистській інтерпретації. Для боротьби з даними доктринами якнайкраще підходила досить сумнівна в науковому сенсі, зате зовні ефектна, так звана глотогонічна теорія (що її розробив радянський академік-мовознавець М. Марр та його послідовники) з її акцентуванням на автохтонності та соціальних причинах утворення етносу. Вона лягла в основу методології етногенетичних досліджень. В контексті останніх частково відбувався генезис концепції давньоруської народності.
У зв’язку з зовнішньою загрозою сталінське керівництво зробило ставку на відродження великодержавницької парадигми. Остання з необхідністю мусила базуватися на ідеології російського патріотизму-націоналізму. Ця ідеологія потребувала свого онтологічного зміцнення, що його мали надати дослідження східнослов’янського етногенезу, під яким тоді здебільшого розумівся етногенез „руського” народу. Однак повне повернення до концепцій імперської історіографії „єдиного руського народу”(у складі білорусів, росіян та українців) суперечило інтернаціоналістичній складовій більшовицької ідеології та реаліям національної політики більшовиків. Тому дослідницька думка радянських істориків-етногенетиків розвивалася у напрямку визнання етнокультурної спільності східних слов’ян давньоруської доби в сенсі трактування її як – спільного предка українців, білорусів і росіян, що визнавалися окремими народами. В принципі, дана концепція, що почала формуватися в кінці 1930-х рр., не суперечила кінцевій меті більшовицької національної теорії – злиттю націй в майбутньому (в усякому разі, східнослов’янських). Це вірно підмітив відомий український емігрантський історик М. Чубатий, коли, пояснюючи політичні причини виникнення концепції давньоруської народності, зазначив, що радянські історики змушені були „придумати історично-політичну основу під творення єдиного совєтського народу”734.
Отже, генезис концепції про давньоруську етноспільноту мав безпосередній зв’язок, як з радянським концептом Київської Русі – спільного періоду історії східнослов’янських народів, так і з дослідженнями в галузі їх етногенезу.