- •Розділ і.
- •Розділ іі.
- •Розділ ііі
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 2. Легітимізація концепції про Київську Русь як спільноруську державу в історичній науці срср
- •Розділ іv.
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V.
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми давньоруської народності і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Перелік умовних скорочень
- •Розділ і. Історіографія та джерельна база дослідження
- •1. 1. Стан наукової розробки теми
- •1. 2. Характеристика джерельної бази
- •Розділ iі. Погляди дослідників хix – першої третини хх ст. На проблему походження східнослов’янських народів
- •2. 1. Парадигма „єдиної руської народності” та питання походження східнослов’янських народностей в дореволюційній східнослов’янській історіографії
- •2. 1. 1. Витоки парадигми „єдиної руської народності” та її розвиток
- •2. 1. 2. Етнічні процеси давньоруської доби згідно поглядів м. Костомарова
- •2. 1. 3. Проблема давньоруської етномовної спільності в працях о. Шахматова
- •2. 2. Питання етногенезу східного слов’янства в концепції м. Грушевського та ставлення до неї інших дослідників
- •2. 2. 1. Погляди м. Грушевського на етногенез східних слов’ян
- •2. 2. 2. Корективи щодо візії Київської Русі в концепції м. Грушевського у працях д. Багалія та м. Яворського
- •2. 2. 3. Білоруська історіографія та „схема” м. Грушевського.
- •2. 2. 4. Ставлення до концепції м. Грушевського російських істориків м. Любавського й м. Покровського
- •2. 3. Питання києво-руської спадщини та етногенезу східнослов’янських народів у працях о. Преснякова220
- •2. 3. 1. Оцінка ставлення о. Преснякова до „схеми” м. Грушевського в історіографії
- •2. 3. 2. Дотичність концепції о. Преснякова про утворення „великоруської” держави до „схеми” м. Грушевського
- •2. 3. 3. Теоретичні міркування о. Преснякова в галузі етногенетики
- •2. 3. 4. Київська Русь та етногенез східних слов’ян у лекційному курсі о. Преснякова
- •2. 3. 6. Вплив о. Преснякова на формування радянської концепції історії Київської Русі
- •Розділ ііі. Наукові та політико-ідеологічні передумови виникнення концепції давньоруської народності
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 1. 2. Концепція „спільноруськості” Київської Русі м. Кордуби
- •Розділ IV. Дослідження в срср етногенезу східних слов’ян та початок формування концепції давньоруської народності
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V. Оформлення концепції давньоруської народності та початок її теоретичного обґрунтування
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми „давньоруської народності” і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Висновки.
- •Архівні джерела а) Архіви України цдаво України:
- •Цдаго України:
- •Цдамлм України:
- •Іа нбув:
- •Ір нбув:
- •Ниор ргб:
- •СПбФа ран:
- •На иимк ран:
- •Архив сПбГу:
2. 3. 3. Теоретичні міркування о. Преснякова в галузі етногенетики
У вступній лекції до університетського курсу 1907-1908 рр. (перша редакція)281, вміщеній у першому томі „Лекцій з руської історії”, О. Пресняков робить спробу теоретично визначити поняття „народність”282. Оскільки вчений поділяв концепцію „триєдиноруського народу” у складі білорусів, росіян і українців, то він відштовхується у своїх теоретичних міркуваннях від поняття „єдності руської народності”, як у минулому, так і в сучасному. Ось чому в лекції дослідник звертається до розкриття саме ознак єдності283. Зазначену єдність О. Пресняков ґрунтує на таких ознаках, як культурно-психологічні риси, територія і державна організація284. Він різко виступає проти уявлення про „чистоту раси”, як основи визначення народності. За його словами, „основні антропологічні ознаки... так перемішані в середовищі будь-якого з сучасних європейських народів, що установити спільний, хоча б у найбільш загальних рисах, антропологічний тип для кожного з них зовсім неможливо”285. За О. Пресняковим, не може бути етновизначальною ознакою і мова, оскільки мовні відмінності в рамках даної народності іноді перевершують такі ж відмінності в різних народів; хоча вчений обмовляється, що „мова – досить важлива умова, але не обов’язкова... або не основна... умова вироблення народності в культурно-історичному процесі”286. Таку головну етновизначальну ознаку, як національна самосвідомість або „національна воля”, вчений відносить тільки до нації.
О. Пресняков також намагається аргументовано довести, що абсолютно вірного визначення поняття народу, народності, нації неможливо вивести. Вчений зауважує наступне: „Часто позначається в нашій справі перворідний гріх історичної науки – відсутність чіткого й критично встановленого змісту щодо загальних понять, якими оперує історик. Так і тут: у вживанні термінів народність, народ, нація ми постійно зустрічаємося з коливаннями їх значення, що свідчить про неусталеність цілого ряду понять”287. Російський історик скептично поставився до того, що можна чітко принципово визначити сутність цих дефініцій. Натомість дослідник пропонує розглядати їх як поступові перехідні ланки еволюційного ряду складного історичного розвитку: „Воно (поняття – Н. Ю.), як і багато історичних понять, розгортаються при аналізі в еволюційну ланку – від расового інстинкту через суб’єктивну народність до політично свідомої нації”288. Також і відносно першозначимості факторів, які беруть участь у створенні народності, О. Пресняков не дає категоричних теоретичних відповідей, а лиш підкреслює: „Який із багатьох факторів створення народності є основним, вирішується ходом історії тієї соціальної групи, яка поступово виробляється в народність”289. Вчений визначає народність як „складне і живе явище”, яке виникає, розвивається, будується протягом всього історичного життя народу безперервно, „без кінця, або гине з кінцем історичного життя даної країни”; етнічне ж підґрунтя народності не однорідне290. У визначенні поняття „народність” О. Пресняков все ж таки засадничим вважав культурно-психологічний фактор, який пов’язував з проявом діяльності певних історичних особистостей. Такий теоретико-психологічний підхід був наслідком, як стверджує сучасний дослідник наукової творчості О. Преснякова В. Брачов, притаманної вченому захопленості щодо психологічних пояснень мотивів дій тих чи інших історичних особистостей291. М. Свердлов вважає, що теоретичний підхід О. Преснякова стосовно визначення поняття народності, пов’язаний з психологією, ґрунтується на методології позитивізму292.