5.8 Народні повстання у 20-30рр. XVII ст.

Після закінчення Хотинської війни польські магнати, старости й воє­води, католицькі ксьондзи й уніати посилили гноблення, намагалися за­кріпачити вільних селян і нереєстрових козаків, утискували вони й реєст­рових, захоплювали православні церкви й монастирі. Невдоволені наслід­ками Хотинського миру козаки, ігнорували всілякі урядові заборони та

кожну козацьку голову нагороду в 50 злотих (річна плата реєстрових ко­заків була 10 злотих).

Майже цілий вересень велися кровопролитні бої поблизу Хотина, але турки, втративши близько 80 тис. чоловік так і не змогли взяти форте­ці. 29. вересня почалися переговори про укладення миру, котрий було під-писано 9 жовтня 1621р.

За цією угодою:

1) Кордон між Польщею і Туреччиною встановлювався по р. Дніс­тер

2) Турки й татари зобов'язувалися не чинити грабіжницьких похо­дів на Річ Посполиту

3) Польський уряд погодився заборонити козакам походи на Крим

і Туреччину

Як бачимо, умови миру були несправедливими для українського ко­зацтва, яке своїм героїзмом, мужністю і самопожертвою не тільки вряту­вало від розгрому Річ Посполиту, а й розвіяло міф про непереможність Туреччини. Ця перемога значно послабила Османську імперію, примусила її відмовитися від планів завоювання Європи, а козацтво, на жаль, не отримало від неї жодних здобутків. Польща не виконала навіть скромних козацьких вимог, щодо виплати сталої платні, забезпечення воєнних інва­лідів, виведення польського війська з Київського воєводства тощо, не ка­жучи вже про заборону виходити в Чорне море.

Підступність польського уряду, а також отримане на початку ві поранення прискорили смерть П. Сагайдачного, який помер 10 квіт 1622р., заповівши перед тим усе своє майно українським братствам Києва і Львова.

Але справа Сагайдачного не померла. Зміцнене ним козацьке військо продовжувало здійснювати походи на Туреччину та Крим. Тепер козацтво вже не обмежувалося лише захистом від турецько - татарської агресії, а й цілеспрямовано боролося за соціальні та національні права свого народу демонстрували свою незалежність, активно пустошили володіння Криму та Туреччини, втручались у внутрішні справи цих країн. Коли запорожців запитали чому вони порушують мирну угоду з Туреччиною вони відпові­ли: «Мир підписував король, а не ми!»

Така поведінка козаків викликала занепокоєння польської влади й короля, який зазначав з цього поводу: «По містах і містечках королівства уся влада в руках козаків: захоплюють собі судівницгво, закони видають».

Занепокоєний створенням «козацької республіки» уряд Речі Поспо­литої почав готувати влітку 1625р. черговий каральний похід проти коза­ків. Очолив каральну експедицію проти козаків коронний гетьман Польщі С. Конецпольський.

Повстання під проводом Марка Жмайла (1625р.) У вересні 1625р. ЗО тис. польське військо вирушило з Бара на Подні­пров'я. Проти нього виступили об'єднані сили місцевих повстанців та за­порожців у складі близько 20 тис. чол.. яких очолив гетьма Марко Жмай-ло. Запеклий бій між козаками та поляками відбувся 25 жовтня 1625р. під містечком Криловим, але він не дав переваги жодній стороні. Наступної дня М. Жмайло намагаючись уникнути штурму, відвів своє військо до К] рукового озера (неподалік Кременчука). Вдало відбиваючись від ворога, повстанці завдали полякам відчутних втрат. Це змусило Конещюльськогс піти на мирні переговори з повстанцями.

На жаль, знову дали знати про себе суперечності між старшиною та рядовим козацтвом. Поміркована частина козацької старшини скинула з посади М. Жмайла, який виступав за продовження воєнних дій, і обрала замість нього Михайла Дорошенко.

Почалися переговори з поляками. 27 жовтня 1625р. була підписана Куруківська угода, яка передбачала:

1) Всі учасники повстання підлягали амністії

2) Козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тис. чол..

3) Реєстровим козакам встановлювалась річна плата за службу 60 тис. злотих

4) За реєстровими козаками зберігалось право обирати старшого, якого мав затверджувати король або коронний гетьман

5) Реєстрові козаки виселялися з маєтків шляхти і духовенства і могли користуватися привілеями лише на державних землях

6) Реєстровцям заборонялося робити походи проти турок і татар, а також вступати в зносини з іноземними державами

7) Старшина зобов'язувався всіх виключених з козацького війська

повернути під владу панів

8) Поставити на Запорожжі залогу в 1 тис. чол.. для боротьби з

нереєстровими козаками

Куруківська угода задовольнила інтереси тієї частини козацтва, яка потрапила до реєстру, але зовсім не влаштовувала десятки тисяч нереєст­рових козаків, які за її умовами мали повертатися в підданство до панів.

Ця угода розділила козацтво на дві групи: заможне реєстрове, яке дотримувалося поміркованої лінії та йшло на компроміс з урядом, і нереє­строве, яке організаційно оформилось на Січі 1628р. та майже завжди за­ймало радикальну позицію. Влітку 1629р. на Запорожжі зосередилися близько 40 тис. чоловік готових в будь-який момент піднятися на бороть­бу проти польського режиму.

Повстання під проводом Тараса Федоровича (Тоясилаї

П630-163ІРР.)

Останньою іскрою, що спричинила початок нового великого селян-

- козацького повстання стала сутичка між реєстровими козаками на >лі з Грицьком Чорним, який добився гетьманської посади після смерті у кримському поході у 1628р. Михайла Дорошенка, і не реєстровцями, ге­тьманом яких тоді був козацький ватажок Тарас Федорович (Трясило).

Чорний зажадав від не реєстровців, щоб вони вийшли на волость з артилерією і підкорились йому, а сам почав переглядати реєстр й випису­вати з нього козаків.

Тарас Федорович у березні ІбЗОр з 10 тис. козаків виступив із Січі. Запорожці підступили до Черкас, оточили там будинок Чорного, схопили його, обвинуватили в зраді й стратили.

Після цього повсталі оволоділи Корсунем, Каневом„Баринеівкою й зупинилися у Переяславі. На придушення повстання з Бара вирушив ко­ронний гетьман Конецпольський. По дорозі поляки вирізали мешканців Іванців, Плесецького, Димера та інших сіл і міст Подніпров'я не зважаючи ні на стать ні на вік.

У травні почалися запеклі бої між 20 тис. польським військом та ЗО тис. повстанським табором лід Переяславом, які тривали 3 тижні. 25 трав­ня 1630р. повстанці влаштували карателям «Тарасову ніч», знищивши Зо­лоту роту, яка охороняла штаб і складалася зі 150 представників найзнач-ніших родів польської шляхти. Сам Конецпольський ледве врятувався. Цю подію описано Т. Шевченком у вірші «Тарасова ніч».

Розгром польських військ змусив Конещтольського почати перего­вори з представниками заможного козацтва яке пішло на компроміс.

Т. Трясило не бажаючи йти на угоду зі шляхтою, разом з 10 тис. сво­їх прихильників відійшов на Запоріжжя.

29 травня 1630р. було укладено Переяславську угоду за якою основні умови Куруківського договору зберігалися, але реєстр збільшувався до 8 тис. чоловік. Гетьманом реєстрових козаків було обрано Т.М. Орендаренка.

Не зважаючи на підписання мирної угоду в Переяславі, в Україні ще тривалий час відбувалися заворушення, відбувалась партизанська війна проти карателів, але в 1631р. повстання поступово згасає.

Після смерті у 1632р. короля Сігізмунда III козацька старшина пос­лала своїх представників на сейм для участі у виборах нового короля, але їх до цієї справи не допустили.

Новообраний король Владислав IV щоб схилити на свій бік козацьку верхівку й православне духовенство і через них залучити козаків до участі у війні з Росією, що почалась в 1632р. видав

«Статті для заспокоєння руського народу», які затвердив сейм у 1633р.. За цими статтями уряд Польщі узаконював існування православної церкви. Тепер вона офіційно дістала право мати свою вищу православну ієрархію на чолі з митрополитом, православні могли вільно відбувати це­рковні обряди, споруджувати церкви, відкривати школи, друкарні, братст­ва, обіймати посади.

У 1634р. після закінчення війни Польщі з Росією, польський уряд ви­рішив збільшити кількість військ на Подніпров'ї для посилення гноблення українського народу. Крім того, щоб повністю ізолювати Запорозьку Січ від України, поляки вирішили побудувати на Дніпрі міцну фортецю. Під ерівництвом французького інженера Боплана вже в липні 1635р вона була побудована біля першого Кодацького порога на правому березі Дніпра. Си­льний гарнізон, який складався з 200 німецькії;; найманців на чолі з фран­цузьким офіцером Ж. Маріоном не пропускав по Дніпру човнів на Січ. По­рушників заарештовували й відправляли на важкі роботи або в тюрми.

Розуміючи, що без припливу свіжих сил Запорозька Січ не може іс­нувати, запоріжці вирішили ліквідувати небезпеку. У ніч з 11 на 12 серпня 1635р. З тис. січовиків на чолі з гетьманом нереєстрового козацтва Іваном Судимою здобули фортецю, зруйнували мури й знищили гарнізон. Однак через деякий час старшина реєстровців підступно схватили Сулиму і його найближчих соратників. їх було відправлено у Варшаву і там страчено че­рез четвертування.

Повстання 1637 - 1638 років

Страта І. Сулими, відзначеного Папою Римським Павлом V золотою медаллю за морські походи проти турків і татар та визволення християнсь ких бранців, очищення реєстру Війська Запорізького від бунтівників та йо­го скорочення до 7 тис. осіб викликали масове обурення та стали приводом до нового повстання, яке очолив П. Бут (Павлюк), Я. Острянин (Остряни-ця), Д. Гуня. На першому його етапі керівником став полковник реєстров­ців Павло Бут - учасник зруйнування Кодацької фортеці. У червні 1637р. він разом із загоном запорожців і реєстровців захопив у Корсуні артилерію реєстрового війська і перевіз її на Січ. Обраний там гетьманом, П. Бут зве­рнувся до українського народу з універсалом, яким закликав усіх вступати до козацтва і в серпні на чолі козацького війська вирушив із Запоріжжя на волость. Невдозі повстанський рух поширився на все Подніпров'я, особли­во на Лівобережжі. Його підтримала частина реєстровців. Відбувалося ма­сове «покозачення» населення, яке почало громити панські маєтки, розпра­влятися з орендарями. Навіть польський гетьман М. Потоцький мусив ви­знати, що в Україні «всі до останнього покозачились... тут кожний хлоп -козак». Перелякана шляхта тікала із своїх маєтків до Польщі.

16 грудня 1637р під Кумейками, поблизу Черкас, зійшлися 15 тис. польське військо під проводом М. Потоцького і повстанці, яких було 10 тис. чоловік. Бій був запеклий. Козаки успішно відбили 3 штурми, вияви­вши неабияку мужність, а ті у кого не було зброї, «бились голоблями та дишлями». Навіть після того, як полякам під час четвертого штурму вда­лося підпалити козацькі вози з порохом, що вибухнули з надзвичайною силою, козаки утримували свої позиції.

Тільки піздаої ночі бій почав згасати, а на світанку повстанці, які за­знали значних втрат, почали відступати. Вони дійшли до м. Боровці, пів­денніше Черкас, де й закріпилися. Почалась облога, безперервні обстріли й штурми містечка. Старшина умовила П. Бута погодитися на переговори з М. Потоцьким, під час яких козацький гетьман був підступно схоплений. Його та ще кількох старшин згодом стратили у Варшаві. Повстанці зали­шилися без керівництва, проте це не зупинило козаків. Весною 1638р. во­ни знову активізували свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Ос-тряниця, потім - Д. Гуня. Та сили були нерівними, коли на допомогу польському війську прийшли жовніри Я. Вишнецького.

Після поразки в бою під с. Жовине (Черкаська обл.) повстанці зму­шені були капітулювати.

Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько - козацьких повстань у січні 1638р прийняв «Ор­динацію Війська Запорозького реєстрового» яка істотно обмежила самов­рядування реєстровців:

1) Скасовувалась виборність старшини

2) Ліквідувався козацький суд

3) 11а чолі війська замість гетьмана було поставлено польського

комісара

4) Посади полковників обіймала шляхта

5) Козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб а всі виключені з

реєстру автоматично ставали кріпаками

Поляки вважали, що цього разу козацтво було зламане остаточно. Вони відбудували Кодак, щоб тримати в шорах січовиків. В Україні запа­нувала реакція. Період козацької активно змінився десятиліттям «золо­того спокою». Проте це був споюй пері • ;ч ю Народ накопичував сили для рішучой боротьби за волю і чекав для цього слушної нагоди.

Отже, посилення польсько і. кого гніту, наступ католицизму та уніатства зумовили в першій воловині XVII ст піднесення антифео­дальної та національно - визвольної йв,

Провідна роль у ціх висгупах належала козацтву, до якого приєдну­валось селянство.

Як і всі народні виступи, ці повстання не мали далекосяжних цілей і не буди ретельно організовані. До того ж селяни часто відмовлялися вою­вати за межами своєї місцевості. Далося взнати і соціальне розшарування

козацтва. Однак кожне нове повстання було могутнішим, організовані пшм ніж попереднє, свідчило про набуття воєнного досвіду, вдосконалення та­ктики, зміцнення союзу козацтва і селянства. Тому ті кілька років спокою, які настали після придушення повстань були затишшям перед бурею.