5.2 Запорозька Січ - козацька республіка

Кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликало активну протидію польських магнатів та шляхти. Вони не могли змиритися з формуванням окремого незалежного від них соціального стану та прагнули заволодіти освоєними козаками зе­млями.

З просуванням на південь козаки поділялися на низових і городових. Козаків, які на зиму повертались до замків, стали називати городовими. Козаків, які не поверталися з дніпровського низу у міста, стали називати низовими. Для захисту від панів, турок і татар козаки стали тікати за дніп­ровські пороги. В ті часи нижню течію Дніпра перегороджували 9 порогів. Кожний дніпровський поріг мав назву: Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонець, Ненаситець, Вовничи, Будило, Лишній та Вільний. Ці пороги пе­ретинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Тут за дніпровськими порогами козаки будували «городці» та засіки чи «січі» з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Згодом на місці дрібних звели одну головну - Запорозьку Січ, яку М. Грушевський назвав «огнищем козацької сили, солідарності, організованості». Першу велику Січ на початку 50-х років XVI ст. заснував на острові Мала Хор­тиця Дмитро Вишневенький («Байда»), український князь зі старовинного волинського роду, власник земельних, маєтків у Кременецькому повіті, обіймав високу посаду черкаського, канівського старости. Запорозька Січ займала територію близько 500 га її захищали вали та редути, висота яких навіть через 400 років дорівнювала 12 метрів. Саме Д. Вишневенький, за­клавши на Хортиці перший укріплений замок, поводячи себе незалежно від намагань польсько - литовського уряду тримати Січ у повному підпо­рядкуванні, почав відособлювати запорозьке козацтво в автономну, а зго­дом в самостійну від польсько - литовської держави організацію.

Запорозька Січ займала значну територію сучасної Дніпропетровсь­кої і Запорозької областей частково Кіровоградської, Вінницької, Одесь­кої. Черкаської, Миколаївської, Херсонської, Донецької, Луганської та Харківських областей. За розмірами площі у XVIII ст. Запорозька Січ на­ближалася до острівної Англії. У різні часи вона розташовувалася у різ­них, але завжди добре захищених природою місцях. Всього відомо вісім січей. Перша Хортицька Січ існувала в 1552 - 1557 рр. Після татарського погрому у 1557 рр. на Хортиці Січ по черзі знаходилася на острові Тома-ківці (1560 - 1593), на острові Базавлук (1593 - 1638), Микитиному Розі (1638 - 1652), Чортомлицька Січ (1652 - 1709), на р. Кам'янці (1709 1711), в Олешках (1711 - 1734) на р. Підпільній (1734 - 1775).

Кожна Січ була розташована на хорошо укріплених самою приро­дою місцях - на річкових островах, які навіть важко було знайти серед безлічі їм подібним у прибрежній лісовій гущавині, серед плавнів. Сама Січ мала гарні укріплення: оточена ровом і десятиметровим валом, а на ньому стояв дерев'яний частокіл із загострених і просмолених паль, а та­кож сторожеві башті з бійницями для гармат. Тут вартували козаки, які в разі небезпеки піднімали по тривозі весь січовий гарнізон.

Посередині Січі знаходився майдан, де відбувалися військові ради, а навколо майдану півколом стояли різні будівлі - військова канцелярія, пушкарня, майстерні, курені - довгасті низькі приміщення, в яких жили козаки і які були зроблені з лози, а згодом - із дерев'яних колод, вкриті очеретом, або шкурами тварин. Слово курінь означало і хату, де мешкали козаки і військову, а пізніше й територіальну одиницю. Всього налічува­лося 38 куренів. Курені мали назви українських міст, наприклад: Батурин-ський, Браїлівський, Канівський, Корсунський, Полтавський, Переяслав­ський та ін.

У центрі Січі знаходилася церква на честь святої Покрови. На май­дані стояли військові литаври (ударний інструмент), котрі служили для скликання на козацькі ради, і «ганебний стовп» біля якого карали винних. На підступах до Січі вартували козаки, які попереджали про наближення ворога. Чисельність козаків на Січі не була сталою і залежала від пори ро­ку і ходу воєнних дій, але рідко на острові перевищувала 15 - 20 тис. У мирний час козаки займалися промислами й скотарством, а в паланках (адміністративно - територіальних одиницях) яких було 10 (Бугогардівсь-ка, Кодацька, Самарська, Орельська, Протовчанська, Кальміуська, Інгуль-ська, Прогноїнська, Баренківська, Личківська) землеробством, що базува­лося на фермерських засадах. Але головним обов'язком козаків був захист рідної землі від турецько - татарських загарбників.