5.6 Гетьман Петро Конашевич- Сагайдачний

Видатний козацький ватажок, охоронець православ'я на опитуванні у квітні 2008 р. «Великі українці» посів 28 місце серед 100 найвідоміших українців. Петро Сагайдачний (бл. 1570 - 1622) народився у с. Кульчиці поблизу м. Самбора на Львівщині у сім'ї українського православного шляхтича. Здобув гарну освіту у славетній Острозькій школі на Волині, він став людиною освіченою, розумною, відданою православній вірі і хо­робрим воєначальником. Польський історик Яків Собеський, батько поль­ського короля Яна Собеського, у своїй «Історії Хотинського походу» пи­сав, що Сагайдачний - «муж рідкісної мудрості й зрілого судження в ді­лах, дотепний у словах і вчинках», «людина смілива розумом, яка шукала небезпек, зневажала життя, перша в нападі, а у відступові.остання...»

Після навчання в Острозькій школі Сагайдачний пішов на Запорож­жя. Його вражаючі успіхи в боротьбі з турками й татарами дозволили за­йняти почесне місце в антитурецькій «Лізі християнської міліції», що ви­никла в Західній Європі. За безприкладну відвагу в боях, за великий розум і дипломатичний хист, патріотизм і розсудливість козаки обрали його спочатку кошовим отаманом, а згодом і гетьманом Війська Запорозького (1614 - 1616, 1620 1622). Під керівництвом П. Сагайдачного козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були рефо­рмовані з козацьких ватаг на регулярне військс. Під проводом П. Сагайда­чного відбулися походи козаків на Кримське ханство і: Туреччину, здобу­то Варну (1606р.) Очаків і Перекоп (1607) Синоп і Кафу (1616). У 1618 р. взяв участь у поході польського королевича Владислава який втрутився у боротьбу за московську корону й опинився у скрутному становищі. Са­гайдачний з 20 тне козацьким військом вирушив у похід до Москви, здо­бувши по дорозі Путивль, Єлень. Ліани й визволив королевича із скрутно­го становища. Існує точка зору щодо того, чому козаки не взяли Москву. «Православні козаки та їх "благочестивий" гетьман коли почули передзвін церковних дзвонів у Москві на честь свята Покрови не наважилися підня­ти руку на одновірців і відійшли від міста» Участь Сагайдачного з козаць­ким військом у поході сприяла тому що московський уряд погодився на деякі домагання поляків.

1 грудня 1618р. у селі Деуліно (під Москвою) Польща і Московщина підписали перемир'я на 14.5 року згідно з я ким за Польщею залишалася

Смоленська земля й Чернігове - Сіверечщнна.

Однак, незважаючи на неощнену послугу польський уряд наказав

козакам скоротній реєстр з 10 до 3 тис. чоловік і заборонив їм виходиш в море.

У політичній діяльності П. Сагайдачний виходив з реалій тодішніх українсько - польських відносин і діяв насамперед дипломатичними засо­бами, уникаючи відкритого протистояння з Річчю Посполитою, але в той же час постійно працюючи над закладенням фундаменту майбутньої укра­їнської держави.

Так, вміло використовуючи потребу поляків у козацькій допомозі, він попри встановленні кідькаггнеячш реєстри, довів численність Війська Запорозького до кільканадцяти а згодом і 40 - 50 тис. осіб.

Головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати ін­тереси трьох найактивніших частин українського суспільства - козацтва, культурно - освітньої верстви та духовенства.) не тільки поєднати! Геть­ман демонстративно засвідчив, що готовий силою зброї захищати україн­ську інтелігенцію та православну церкву від будь - яких утисків і переслі­дувань.

У 1620р. він разом з усім Військом Запорозьким відкрито вступив до Київського Братства, взявши під протекторат цей культурний і духовний цещр України та його школу, що згодом перетворилась на Києво - Мот­ляна» ку академію.

Того ж року завдяки П. Сагайдачному було відновлено втрачену піс­ля Берестейської унії православну ієрархію: запрошений ним до Києва та взятий під захист єрусалимський патріарх Феофан висвятив на сан київсь­кого митрополита 1. Борецького та п'ятьох єпископів. Поєднавши зусилля трьох провідних верств українського суспільства П. Сагайдачний спричи­нився до активізації як козацтва, котре поступово виходить за межі своїх вузько станових інтересів та включається в загальнонаціональні справи, так і міщансько - духовної інтелігенції, яка відчувши підтримку Війська Запорізького почала сміливіше та енергійніше реалізувати свої плани.