5.5 Козацько - селянські повстання у II половині XVI- I половині XVII ст.

У другій половині XVI ст. польська й литовська шляхта посилила наступ на українські землі, особливо ті, які почали колонізувати у так зва­ному Дикому полі «уходники» і запорожці. Але тут їхні інтереси зіткну­лися з інтересами як маси козацтва, так і вільних поселенців, добре озбро­єних, загартованих у безперервних сутичках з нападниками й завжди го­тових захищати свої землі й права зброєю. Навіть реєстрові козаки, пок­ликані душити народне незадоволення й ті включилися в боротьбу україн­ського народу проти надмірних податків, експлуатації й свавілля поміщи­ків. У 1582 р. реєстровці скаржилися польському королю за те що місцеві воєводи й старости стягувати великі податки, захоплювали майно помер-них, без видимих причин заарештовували й кидали до в'язниць багатьох козаків. У березні 1586 р. загін з кількох сотень козаків під проводом Лук'яна Чернинського напав на м. Кодж та сосідні маєтки й захопили у них багато панського майна, коштів та коней. Неодноразово козаки разом із селянами нападали на володіння подільської шляхти у 1587 р.

Козацько - селянські повстання 1591 - 1593 рр. під проводом К. Косинського

Перше велике козацьке повстання, спрямоване проти існуючих польсько - шляхетських порядків в Україні було пов'язане з іменем дріб­ного шляхтича з Підлягти я Криштофа Косинського. Тривалий час він пе­ребував на Запорозькій Січі, займав важливі військові посади, був обра­ний гетьманом.

У 1591 р. білоцерківський староста Януш Острозький відібрав у Ко­синського маєток Рокитне, наданий йому за сеймовою ухвалою 1590 р.

Особиста кривда завдана Косинському, наклалася па глибокі соціа­льно - економічні суперечності тодішнього життя та непослідовну політи­ку польського уряду, щодо козацтва, яка неодноразово змінювалася від репресій у спокійні часи, до заохочень до служби під час небезпеки.

Наприкінці 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К. Косинського прийшли під Білу Церкву - резиденцію і замок Я. Остро­зького і захопили й. Повстанців підтримали міщани та селяни навколиш­ніх міст і сіл - всього до 5 тис. осіб.

Ці події започаткували півстолітню козацьку війну проти Речі Пос­политої, яка в середині XVII ст. переросла у національно - визвольну ре­волюцію під проводом Б. Хмельницького. Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київ­ське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Козацькі загони оволоділи Трипіллям, Богуславом, Переяславом, захопили Київсь­кий замок, У кінці 1592 - поч. 1593 р. велике повстанське військо на чолі з К. Косинським діяло на Волині. Польська шляхта для боротьби з повстан­цями у м. Костянтинові зібрала значне військо під командуванням київсь­кого воєводи Костянтина Острозького. У вирішальний битві 23.1 (2.2) 1593 р. під П'яткою (тепер село Чуднівського р-ну Житомирська обл.) ко­зацькі війська зазнали поразки і були змушені відступити на Запорожжя.

Проте козаки не склали зброю. В травні 1593 р. двохтисячний козацький загін під командуванням К. Косинського виступив із Запорозької Січі. Не­забаром козацьке військо підійщло.^о Черкас і взяло в облогу замок міс­цевого старости князя О. Вишневецького. Він запросив до себе на перего­вори Косинського й наказав його вбити. За народним переказом тіло геть­мана замурували в стінах католицького монастиря. Водночас Вишневець-кий мусив піти ца поступки повстанцям і підписати з ними договір. За ним реєстровцям дозволявся вільний вихід на Запорожжя й волость, поверта­лися захоплені шляхтою угіддя й визнавалося право передачі земель у спадщину. Отже, повстання під проводом К. Косинського показало украї­нському народові можливість поліпшити своє становище тільки через ви­зволення України від польсько - шляхетського панування. Одночасно ви­явилась й соціальна сила, здатна вирішити цю проблему. Нею стало ви­знане й невизнане властями козацтво, яке мало всенародну підтримку.

Повстання 1594 - 1596 рр. під проводом С. Наливайка У 1594 р. козацько - селянське повстання проти магнатів і шляхти спалахнуло знову. Очолив його Северин Наливайко, виходець з м. Гуся­тина (Поділля), що належало магнатові О. Калиновському. Цей пан зі слу-ами напав на двір батька С. Наливайка побив його так, що той помер. Йо-дружина з дітьми втекла до Острога. Там він отримує гарну освіту і пі­сля навчання тривалий час козакує у Дикому полі. Певний час він служив сотником у війську князя К. Острозького. Навесні 1594 р. за згодою цього князя Наливайко зібрав велике козацьке військо для оборони від татарсь­кого нападу. Того ж року він успішно відбив татарський наскок і погнався за ворогами в Молдову, де взяв навіть тодішню столицю - Яси. Захопив­ши значну кількість зброї та 4 тис. коней Наливайко посилає на Січ своїх послів і 1.5 тис. добірних скакунів з метою одержати допомогу від запо­рожців. Начолі загонів запорожців став обраний гетьманом полковник ре­єстрового козацтва Григорій Лобода. У жовтні 1594 р. Наливайко захоп­лює м. Брацлав проганяє місцеву польську адміністрацію і проголошує його вільним козацьким містом. Це, по суті, стало початком повстанням. Об'єднане військо Наливайка й Лободи налічувало близько 12 тис. чоло­вік. Спочатку це військо зробило кілька походів у Молдавію, де змусило її правителя відмовитися від підданства Туреччини а з весни 1595 р. цілком зосередилося на боротьбі з польсько-шляхетським режимом. Скористав­шись тим, що Річ Посполита в цей час вела війну з Туреччиною, Наливай­ко визволив більшу частину Правобережної України, Полісся, навіть час­тину Білорусі. Але згодом велике польське військо на чолі з гетьманом С. Жолкевським починає переслідувати Наливайка. Розуміючи, що протидія­ти чисельному та озброєному польському війську він не зможе, Наливай­ко з невеликим загоном відступив на Волинь, а звідти до Білої Церкви. У березні 1596 р, повстанські загони козацьких ватажків - С. Наливайко, М. Шаули, Г. Лободи об'єдналися і розгромили під Білою Церквою передові підрозділи шляхетських військ. Згодом в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася одна з вирішальних битв, після якої повстанці почали відступ, маючи намір сховатися за Московським кордоном. Але їх просу­вання гальмував величезний обоз приблизно в 7 - 9 тис. жінок, дітей, ста­рих, який прикривали 3 тис. боєздатних козаків. У травні 1596 р. на р. Со-лониця під Лубнами повстанці потрапили в оточення переважаючих сил польського війська, яке налічувалося 5 тис. жовнірів та декілька тисяч об­слуги. Тут козаки спорудили міцний табір, який оточшш возами в 7 - 10 рядів, окопали ровом і шанцями. На укріплення і вози поставили 20 гар­мат. Майже 2 тижні вони героїчно оборонялися. Декілька великих штур­мів табору не дали полякам успіху. Навпаки, козаки самі робили небезпе­чні вилазки і С. Жолкевський мусив увесь час бути насторожі. Боєздатна частина козацтва у цій ситуації могла спокійно прорватися через ворожі лави, але не хотіла залишати напризволяще жінок, дітей, старих, поране­них. А всі разом вирватись із пастки не могли.

Розуміючи, що козацькій табір неприступний і знаючи, що на вируч­ку обложеним іде допомога із Запорожжя, С. Жолкевський вдався до тако­го засобу, як підступність, демонстративно ведучи переговори лише з Г. Лободою і пошируючи різні чутки. У результаті цього козаки звинуватили Г. Лободу у зраді і стратили. Новим гетьманом було обрано запорозького старшину Крипггофа Кремпського. На початку червня у розташування С. Жолкевського прибули свіжі підкріплення і важкі облогові гармати. Про­тягом кількох днів вони вели безперервний обстріл табору. Загинули сотні людей, ще більше було поранено. Становище ускладнювалося через спе­ку, нестачу води, харчів та фуражу, почалися масові захворювання людей та худоби, бракувало боєприпасів. За таких умов було вирішено задоволь­нити польські умови. Деморалізовані повстанці зв'язали С. Наливайка і його найближчих соратників і видали Жолкевському. Проте їх це не вря­тувало. Поляки поставили нову вимогу, про яку мовчали раніше - повер­нення всіх втікачів до своїх панів. Коли повстанці відмовилися, то рапто­вим нападом беззахисний табір було розгромлено. 3 12 тис. людей тільки 1500 вдалося врятуватися. Наливайка привезли до Варшави і почали до­питувати про його наміри. Розлючені польські пани жорстоко катували козацького гетьмана. Народні оповідання передавали, що Наливайка пек­ли у великому мідному казані. Інші переказували, що його посадили й одягли на голову гарячу залізну корону. Можливо це перебільшення, та тільки відомо^ що Наливайкові цілий рік завдавали нелюдських мук, а по­тім у квітні 1597 р. у присутності шляхетства четвертували, а шматки тіла розвісили на вулицях і майданах Речі Посполитої. Як відомо козацький закон забороняв жінкам знаходитися у таборах і йти разом з військом. То­го хто порушував,цей закон, чекала сурова кара. Запорожці вперше пору­шили козацький закон і були покарані.

Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Після його придушення вони взяли курс на ліквідацію козацьких прав. Тільки гостра потреба у козацтві як військовій силі зму­сила уряд частково задовольнити його вимоги щодо повернення втраче­них привілеїв. І хоча право на власну юрисдикцію було визнано лише за реєстровцями, під козацьким «присудом» оииленилися все нові групи на­селення На початку XVII ст. Польща вступила в період безупинних воєн і раз у раз мусила звертатися по допомогу до козаків. Потреба Речі Поспо­литої у військовій силі змусила польський уряд поставити репресивний гиск на козацтво й повернути йому скасовані раніше права та привілеї.