5.3 Військово політична організація Запорозької Січі

Більшість вітчизняних дослідників історії запорозького козацтва Д. Яворницький, В. Голобуцький, О. Апанович, М. Петровський, В. Смолій, Щербак, В. Степанков, та інші у своїх працях переконливо доводять, що Запорозька Січ як політичне утворення було фактично зародком укра­їнської національної держави, продовженням національної традиції украї­нського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Га-лицько-Волинського та Київського князівств.

Безперечно Запорозька Січ не була державою в повному розумінні цього слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її не раз ці­лком справедливо називали «козацькою республікою».

Яку мету ставили перед собою засновники Запорозької Січі і який був її адміністративно - політичний устрій?

1) Визнання Польщею особливого статусу козацтва з наданням йому економічних та соціальних привілеїв.

2). Відмова польської шляхти та ополяченої й покатоличеної україн­ської знаті від подальшої полонізації українського народу.

3) Оборона українських земель від турецько - татарських нападників.

4) Захист українського населення від католицької церкви, допомога православним братствам.

Верховна влада на Січі належала Козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Рада обирала Кошового отамана, або ще як його називали гетьмана. Йому на­давалася вся повнота влади. Французький інженер Боплан у І пол. XVII ст. писав про це так: «Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинить без війсь­кової ради. Неласка якої може зазнати гетьман, примушує його бути над­звичайно розважливим у військовому поході, аби не трапилась якась нев­дача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях виявити увесь свій хист і сміливість. Бо коли тралиться йому виявити свою мало­душність, то його вбивають як зрадника і відразу ж обирають іншого ге­тьмана». Козацька рада або коло, як правило, збиралася тричі на рік: 1 сі­чня, на 2 - 3 день після Великодня, та 1 (14) жовтня (на Покрову), а в разі потреби і в інший час. Постанови на раді приймалися голосними вигуками присутніх, інколи доходило й до бійок. Коли пропозиція схвалювалася ко­заки підкидали в гору шапки.

Важливою функцією ради було обрання уряду Січі - військові стар­шини, а також органів місцевої влади - паланкової, або полкової старшини

У різні часи чисельність козацької старшини не була однаковою й школи становила понад 150 осіб.

До цієї групи козацтва входили: військова старпіина - кошовий ота­ман (або гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар.

Суддя - чинив суд над порушниками козацьких законів, відав кош­торисом і міг виконувати обов'язки кошового отамана.

Осавул - стежив за порядком і гідною поведінкою козаків у мирний час на Січі, а у воєнний час у таборі, проводив дізнання з приводу різних суперечок і злочинів, віддав забезпеченням війська розвідкою, організаці­єю прикордонної служби.

Писар - очолював військову канцелярію і письмово оформляв най­головніші січові справи.

До курінної старшини належали курінні отамани, а також військові служителі: хорунжий, бунчужний, булавничий, довбиш, скарбник, перна-чий, гарматник, тлумач.

Курінний отаман обирався простими козаками куреня здійснював керівництво і був посередником між вищою старшиною і козаками.

Хорунжий - прапороносець, керівник військового підрозділу, у мир­ний час зберігав корогви, тобто прапори. Січова корочва (прапор) з одного боку мала зображення святого Архангела Михайла, з другового боку — хрест в оточені небесних світил (частіше всього була малинового кольору) Бунчужний - зберігав Бунчук (символ влади) з яких супроводжував гетьмана під час походів і виконував його доручення які стосувалися су­дових та дипломатичних справ.

Булавничий - зберігав булаву (символ влади) яка складалася з де­рев'яної або металевої ручки завдовжки 50 - 80 см. До неї кріпилася золо­та або срібна з позолотою куля (діаметром 10-15 см.), яка була прикра­шена коштовними камінням.

Перначий - зберігав символ полковницької влади в Україні - пернач це вид булави, мав форму палиці ( срібної, або позолоченої) довжиною 50 см. з литою позолоченою юловкою і шістьма ажурними перснями.

Довбиш - за допомогою литаврів, мідних котлів обтягнутих шкірою, скликав козаків для воєнних походів, на козацькі ради, релігійні свята.

Скарбник або підскарбій - відуав скарбницею товариства.

Гарматник - завідував усією артилерію і боєприпасами.

Тлумач - був перекладачем.

Була в Запорозькій Січі печатка, яка виготовлялась круглої форми зі срібла, із зображенням козака у гостроверхій шапці на голові, в кафтані з ґудзиками на грудях, з шаблею, порохівницею при боці, з самопалом на лівому плечі. Навколо напис: «Печать славного Війська Запорозького». Крім зазначених органів, державного управління в Запорозькій Січі голов­ну роль відігравало звичаєве козацьке право, що являло собою сукупність правових звичаїв, які утвердилися у сфері козацьких суспільних відносин. Система звичаєвого козацького права склалася в XV - середині XVI ст.. Вона закріплювала військово - адміністративну організацію козацтва, окремі правила воєнних дій, діяльність судових органів, порядок землеко­ристування, укладення окремих договорів, види злочинів і покарань. Слід зазначити, що звичаєве козацьке право визнавалося іноземними держава­ми, в тому числі й польським урядом. Козацтво всіляко захищало звичаєве право, вважаючи, що писане право може обмежити козацькі вольності. Визначено, що для козаків не існувало жодного авторитету. Всіх своїх ва­тажків та отаманів вони сприймали крізь призму усталених звичаїв та тра­дицій. Невідповідність лідера козацьким нормам могла стати причиною не тільки усунення з посади, а й навіть смертної кари Так, обряд обрання старшини, свідчив про глибоко укорінений демократизм козацької грома­ди. За звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від бу­лави і лише на третій — погодитися. А щоб він не забував свого місця, не зневажав рядових козаків та пам'ятав звідки вийшов, старі січовики поси­пали його голову піском, або мазали багнюкою. Кошовий при цьому му­сив дякувати за ласку та довір'я і вклонятися на чотири сторони. Водно­час, присягнувши отаманові, козаки в усьому підкорилися йьому і шаноб­ливо до нього ставилися.

Глибока релігійність, ревний захист православної віри - характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Ни­зового понад 60 церков.

Абсолютну більшість запорозьких козаків становили українці, але на Січі були й росіяни, білоруси, поляки, татари й вихідці інших народнос­тей. Козацтво виросло на двох великих протилежних засадах, які органіч­но поєдналися в одне шле - духу свободи і духу релігії. Хоча повної рів­ності серед козацтва не існувало, але для Запорозької Січі протягом усього її існування був характерний загалом демократичний устрій, про що свід­чить козацьке самоврядування, право козаків володіти землею, браги участь у військових рядах і виборах старшини та іп.

Отже, Запорозька Січ була козацькою республікою, своєрідним про­образом Української козацької держави, яка створилася в ході визвольної війни в середині XVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.