Тема 7. Споживання домогосподарств

Мета теми полягає в формуванні у студентів знань щодо аналізу питань і факторів споживання, а також вмінь та навичок з визначення коефіцієнтів та складових доходу домогосподарств.

7.1. Споживання

Сектор домашніх господарств національної економіки включає усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. В сучасній економічній літературі домогосподарства розглядають як економічні одиниці, що виявляють певні види економічної активності, і, одночасно, як поєднання індивідів, що спільно займаються господарською діяльністю і мають спільний бюджет.

До головних ознак домогосподарств відносять: спільне (повне або часткове) використання бюджету його членами, постійне спільне споживання та харчування. Невід’ємною ознакою як сім’ї, так і домогосподарства є спільне сімейне господарство. Принциповою відмінністю домогосподарства є те, що, на відміну від сім’ї, воно може складатися із однієї особи.

В національній економіці домогосподарства виконують низку важливих функцій, а саме: відтворення людського капіталу, володіння виробничими ресурсами та їх пропозиція на відповідних ринках; виробництво благ, формування споживчого попиту; споживання, заощадження, інвестування тощо. Поруч із іншими секторами економіки, домогосподарства беруть участь у всіх стадіях розширеного відтворення. Саме в результаті взаємодії із іншими секторами у домогосподарств формуються доходи.

Домогосподарства, порівняно із іншими секторами економіки, виробляють відносно невелику частину ВВП. Водночас вони є власниками значної частини економічних ресурсів, отримують на них вагому частку первинних доходів у вигляді заробітної плати та змішаного доходу. До того ж, у процесі перерозподілу доходів домогосподарства отримують додаткові засоби, тож їх скоригований наявний дохід помітно перевищує відповідний показник інших секторів. За статистикою, саме на домогосподарства припадає основна частка споживчих витрат у вітчизняній економіці, тоді як частка заощаджень поки що не є значною, хоча останнім часом і демонструє тенденцію до зростання.

Загальновизнано, що головною функцією домогосподарств є споживання приватних, які купуються на ринку, та суспільних, що надаються державою, благ. Для придбання приватних благ домогосподарства мають отримувати доходи, найвагомішу частину яких становлять доходи від надання діловому сектору факторів виробництва, що перебувають у власності домогосподарств, зокрема праці. Отже, споживання домогосподарств – це їхні витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їхніх доходів.

Але як формуються ці доходи, і, зокрема, та їх частина, що спрямовується на споживання? Відповісти на це питання можна за допомогою спрощеної моделі економічного кругообігу, яка в умовах приватної закритої економіки пояснює взаємодію лише двох суб’єктів економічної системи: домогосподарств та фірм, і не відображає державного втручання та будь-яких зв’язків із зовнішнім світом. Взаємодія домогосподарств із фірмами в моделі здійснюється через ринки ресурсів і продуктів (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Спрощена модель економічного кругообігу

приватної закритої економіки

Як відомо, діяльність домогосподарств спрямована на задоволення особистих потреб. Тому свої доходи вони спрямовують переважно на купівлю споживчих товарів та послуг. У нижній частині рис. 7.1. показано ринок товарів та послуг, на якому фірми продають споживчі товари і послуги, а домогосподарства купують їх за рахунок своїх доходів. Сума витрат домогосподарств на цьому ринку визначає величину їхнього споживання, яке можна назвати приватним споживанням.

Угорі на рис. 7.1. розміщено ринок ресурсів. На ньому домогосподарства, що володіють усіма економічними ресурсами безпосередньо або опосередковано (через власність на капітал), здійснюють їх пропозицію, а фірми купують у них ці ресурси для здійснення виробництва. З одного боку, витрати фірм на ресурси виступають як потоки заробітної плати, ренти та інших доходів для домогосподарств. З іншого - потік споживчих витрат утворює виручку (або дохід) фірм від реалізації готової продукції. Потоки «доходи-витрати» та «ресурси-продукція» здійснюються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються. Це означає, що для закритої приватної економіки без державного втручання величина загального обсягу виробництва у грошовому виразі дорівнює сумарним доходам домогосподарств, тобто їх особистим доходам.

Якщо особисті доходи домогосподарств пов’язати із джерелами формування, то їхню величину можна визначити за формулою:

Особистий дохід = зарплата найманих працівників + (7.1)

+ змішаний дохід + дохід від активів + соціальні трансферти

Перші дві складові особистого доходу називають доходами від трудової діяльності або трудовими доходами. Доходи від активів – це доходи від власності. До таких доходів відносять також дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють доходи не зароблені, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу суспільства. До них належать: пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо. Здебільшого вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі спрощеної економіки, яка наразі розглядається.

У наведеній моделі економічного кругообігу, як ми з’ясували, величина приватного споживання дорівнює сумі доходів домогосподарств. Проте реально витрати на приватне споживання виявляються меншими за дохід домогосподарств. Це пояснюється тим, що у розпорядження домогосподарств надходить не весь їх дохід.

Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий наявний дохід або дохід у розпорядженні, який дорівнює тій частині сукупного доходу, що залишається у розпорядженні суб’єктів приватної закритої економіки після сплати податків і може бути використаний для приватного споживання та заощадження. Цілком зрозуміло, що у спрощеній моделі наявний дохід приватної закритої економіки дорівнює ВВП.

Якщо значною часткою ВВП приватної закритої економіки є особистий наявний дохід (який у безподатковій економіці дорівнює особистому доходу), то її іншою частиною є наявний дохід фірм (який складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Тобто з тієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні фірми після виконання нею усіх зобов’язань). Тоді особистий наявний дохід домогосподарств можна визначити як різницю між наявним доходом приватної економіки і наявним доходом фірм за формулою:

Особистий наявний дохід = ВВП – Амортизація – (7.2)

– Нерозподілений прибуток

Споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, який, у свою чергу, є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але у кожному поточному періоді домогосподарства спрямовують на споживання не весь свій наявний дохід – певну його частину вони заощаджують.

Їх рішення про необхідність заощадження зумовлюється різними причинами. Наприклад, бажанням захистити себе від непередбачуваних обставин (хвороби, нещасного випадку, безробіття тощо) або для фінансування запланованих майбутніх витрат, які потребують значних коштів. Крім того, окремі домогосподарства мають бажання спрямовувати частину свого поточного доходу на здійснення інвестиційних операцій (купівля акцій, облігацій) тощо.

Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку, заощадження використовуються домогосподар-ствами для переміщення доходів із одного періоду в інший з метою регулювання у часі своїх витрат на споживання. При цьому береться до уваги, що вартість заощаджуваних грошей із часом змінюється, а тому слід враховувати їх теперішню і майбутню вартість.

Отже, особистий наявний дохід домогосподарств розподіляється на дві частини: споживання та заощадження.

Економісти визначають споживання як ту частину доходу після сплати податків, яка витрачається на задоволення потреб (або як загальну кількість товарів та послуг, придбаних та спожитих на протязі певного часу), а заощадження ─ як ту частину доходу після сплати податків, яка не витрачається, а заощаджується.

Факторами, що визначають динаміку споживання, є:

• дохід домогосподарств після сплати податків. Чим він більше, тим більше і споживання;

• накопичене багатство, що мають у своєму розпорядженні домогосподарства. Чим воно більше, тим вищі споживчі витрати, і тим менші заощадження домогосподарств, оскільки слабшає стимул до подальшого накопичення багатства;

• зміна рівня цін обернено впливає на споживання, але прямо – на заощадження, тому що підвищення цін знижує купівельну спроможність фінансових засобів, а їх падіння, навпаки, підвищує;

• очікування домогосподарств відносно майбутніх цін, грошових доходів і наявності товарів та послуг. Очікування зростання цін, збільшення доходів і товарного дефіциту здатні збільшити споживання та зменшити заощадження. Навпаки, очікування зниження цін і доходів, а також надлишку благ у майбутньому, викликає, за інших незмінних умов, зниження поточного споживання та зростання заощаджень;

• рівень оподаткування однаково впливає як на споживання, так і на заощадження, тому що односпрямовано змінює джерело того і другого, тобто дохід після сплати податків, зростання яких знижує споживання та заощадження, а скорочення – підвищує споживання та заощадження;

• традиції тощо.

На практиці усі перелічені фактори, що визначають споживання та заощадження, діють одночасно. Тому так важко передбачити їхню динаміку.

Слід зауважити, що схильність домогосподарств до заощаджування залежить не лише від їхнього бажання, а й від їхніх можливостей. Останні, як відомо, визначаються рівнем доходу домогосподарств. Якщо їх особистий дохід невеликий, то схильність до заощаджування є невисокою і тому весь або майже весь наявний дохід спрямовується на споживання. У разі високого рівня доходу, схильність до заощаджування зростає. Це означає, що на макрорівні та частка наявного доходу домогосподарств, яка спрямовується на споживання, залежить від рівня диференціації особистих доходів.

Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств та ступеня нерівномірності розподілу доходів у суспільстві застосовують різні методи та показники, але найчастіше – криву Лоренца (рис. 7.2).

процент доходу

процент сімей

Рис. 7.2. Крива Лоренца

На горизонтальній осі рис. 7.2. всю кількість сімей (домогосподарств) поділено на п’ять рівних груп (по 20 %), а на вертикальній осі відкладено п’ять рівних часток (по 20 %) у складі сукупної величини особистих доходів.

Теоретичну можливість існування абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей унаочнює бісектриса. Вона показує, що кожний процент сімей одержує адекватний процент доходу. Це означає, що 20, 40, 60, 80, 100 % сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80, 100 % усієї величини особистих доходів. Але ж реально будь-якому проценту сімей відповідає інший процент сукупного доходу. Цю фактичну ситуацію відображує крива Лоренца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси.

Отже, згідно рис. 7.2. перші 20 % сімей отримують менше 10 % сукупного доходу, 40 % сімей – близько 15 %, 60 % сімей ─ близько 30%, 80 % сімей – менше 60 %. За таких умов, решта 20 % сімей отримують понад 40 % сукупного доходу. Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності в доходах. Тоді, чим більшою є ця площа, тим більшим є рівень диференціації доходів. У разі, якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, крива Лоренца збігалася б із бісектрисою.

Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують також показники:

• децільний коефіцієнт, який відображує співвідношення між середніми доходами 10 % найбільш та 10 % найменш забезпечених громадян держави;

• коефіцієнт Джині, який розраховують діленням площі, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь (рис. 7.2). Його величина може коливатись від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). За визнаною міжнародною класифікацією в інтервалі від 33 до 35 коефіцієнт Джині характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу громадян, а в інтервалі від 24 до 26 – низький.

Основним чинником, що визначає споживання у кожному періоді, є поточний дохід домогосподарств. Тобто споживання знаходиться у прямій залежності від величини доходу. Ця залежність отримала назву кривої споживання або функції споживання. В алгебраїчній формі її можна передати за допомогою формули:

C = a + b(Y – T + TR)_, (7.3)

де С – споживчі витрати; а – автономне споживання, розмір якого не залежить від розміру поточного доходу, що розподіляється; b – гранична схильність до споживання; Y – доход; T – податкове відрахування; TR – трансферти; (Y – T + TR) – дохід, який розподіляється (після внесення податків), має визначення DI.

З урахуванням останнього зауваження формула набуває вигляду:

C = a + bDI (7.4)

Графічна інтерпретація функції споживання приведена на рис. 7.3.

Р ис. 7.3. Графік функції споживання

Як бачимо, крива споживання має позитивний нахил, оскільки між рівнем доходу та обсягом споживання існує позитивний зв’язок. Кут нахилу лінії споживання визначається граничною схильністю до споживання b.

На вертикальній осі зазначені зміни у споживанні, на горизонтальній – зміни у рівні доходу. Лінія споживання не проходить через початок координат, її перетин з вертикальною віссю відбувається на рівні автономного споживання.

Це означає, що певна частина реальних споживчих витрат ніяк не пов’язана з певним рівнем наявного поточного доходу. Зазначена складова реального споживання, графічно обмежена, з одного боку, точкою перетину лінії споживання з вертикальною віссю, а, з іншої, – початком координат, має назву «автономне споживання».

У контексті кейнсіанської моделі термін «автономний» застосовується до будь-якої категорії витрат, які не залежать від рівня доходу. Тобто рівень автономного споживання може становити 100 млн. грн. навіть у випадку, коли загальний дохід у розпорядженні буде дорівнювати нулю. Слід зауважити, що для усієї економічної системи в цілому загальний поточний дохід ніколи не спадає до нуля.

Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу. Існування автономного споживання Кейнс пов’язував виключно зі зменшенням доходів домогосподарств, викликаним падінням рівня зайнятості. На його думку, якщо внаслідок падіння рівня зайнятості скорочення доходу є суттєвим, то це може негативно вплинути на рівень поточного споживання. У таких випадках люди прибігають до позик або фінансових резервів, створених за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Тому та частина споживання, яка фінансується не за рахунок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину, називають чинниками автономного споживання. Звичайно до них належать ті, що впливають на споживання поточного періоду через доходи, заощаджені домогосподарствами у попередніх періодах або які мали б заощаджуватися у майбутньому. Тоді до чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення.

Сучасні макроекономісти, з метою усунення незручностей у процесі моделювання причинно-наслідкових зв’язків між споживанням і доходом (мова йдеться про дохід, що дорівнює ВВП, обчисленому за розподільчим методом), дещо модифікували кейнсіанську функцію споживання. Теоретично їх дії можна обґрунтувати наступним чином. Вважається, що домогосподарства безпосередньо є власниками робочої сили, а опосередковано – основного капіталу підприємств. Іншими словами, фірми володіють капіталом, а домогосподарства, як акціонери, володіють фірмами. Тому весь дохід, створений приватною економікою, у підсумку належить домогосподарствам.

Зазначена модифікація кейнсіанської функції споживання не може вплинути на результати макроекономічного аналізу, по-перше, тому, що особистий дохід є домінуючим елементом доходу приватної закритої економіки. Завдяки чому динаміка наявного доходу приватної економіки здатна адекватно відтворювати динаміку особистого наявного доходу за інших незмінних умов. А, по-друге, прирівнювання особистого наявного доходу до наявного доходу приватної економіки дещо збільшує базу для обчислення споживання, але це збільшення нейтралізується зменшенням рівня граничної схильності до споживання.

Для змішаної економіки наявний дохід приватної економіки менший за дохід на величину податків. У спрощеній, тобто безподатковій економіці, що розглядається, наявний дохід приватної економіки (DI) дорівнює доходу (Y), тобто DI = Y. Він розподіляється на приватне споживання та приватне заощадження:

DI = Y = C + S, (7.5)

де C – приватне споживання, S – приватне заощадження.