24.Назвіть та охарактеризуйте показники для поглибленої аналітичної оцінки технічного рівня розвитку

Для поглибленої аналітичної оцінку стану технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої обумовлюється спеціальною перспективною програмою, застосовуються інші показники, включаючи ті з них, що відображають галузеві особливості виробництва. Од таких показників належать:

1) механооснащеність праці (відношення середньої вартості машини та устаткування до чисельності робітників у найбільшу зміну);

2) коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування,

3) коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

4) рівень утилізації відходів виробництва;

5) рівень забрудненості природного середовища, що визначається за спеціальною шкалою в балах.

25. Охарактеризуйте види лізингу рухомого та нерухомого майна за класифікаційними ознаками. Оперативний лізинг (з неповною окупністю орендованого майна) здійснюється за договором лізингу, згідно з яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця відповідне майно на термін, менший за період, протягом якого амортизується 90% вартості об'єкта лізингу на день укладання договору. За умови такого лізингу (оренди) лізингодавець надає майно у тимчасове користування кілька разів. У цьому разі обов’язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.

Фінансовий лізинг - (з повною окупністю орендованого майна) набув найбільшого поширення. Він здійснюється за договором, відповідно до якого лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом якого нараховується 60% амортизаційних відрахувань (від дати укладення договору лізингу). Після закінчення терміну дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача чи викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також його технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингоодержувач.

Внутрішній лізинг - за своєю сутністю і масштабами поширення може бути суб'єктним або загальнодержавним. Вітчизняні суб’єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми - зворотну та пайову. Зворотний лізинг передбачає придбання лізенгодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна йому ж у лізинг. За пайовим лізингом оренда засобів праці здійснюється за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80% вартості придбаного для лізингу майна.

Міжнародним лізинг реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав (майно і платежі перетинають державні кордони). Суб’єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати власну технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження,

Сервісний лізинг звичайно застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки, що швидко технічно та економічно застаріває (наприклад комп’ютерно-обчислювальної і розмножувальної техніки, транспортних засобів тощо),

Зворотній лізинг який вище розглядається як форма внутрішнього лізингу (відповідно до чинного законодавства України), з наукового погляду (за характером лізингових операцій) правомірніше буде вважати одним з видів лізингу операцій.

Усі витрати на утримання лізингового майна несуть або лізингодавець (за оперативного лізингу), або лізингоодержувач (за фінансового лізингу). При цьому основними витратами останнього є лізингові платежі.

26. Порівняйте практичне застосування методів визначення виробітку. Найпоширеніший універсальний показник продуктивності праці - виробіток. В залежності від того в яких одиницях вимірюється обсяг продукції розрізняють => показники рівня виробітку:

• Натуральний

• Вартісний

• Трудовий

• Умовно-натуральний

Натуральний кількість штук за людино-годину. Ці показники зручні для порівняння роботи однорідних підприємств, працівників зайнятих на однорідних роботах.

Вартісні показники використовуються для порівняння продуктивності праці по випуску різнорідної продукції (вартість одиниці продукції випущеної за одиницю часу). Вони є найбільш поширеними.

Трудові показники потребують добре поставленої роботи по технічному нормуванню та обліку праці. Вони переважно використовуються на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, або в умовах значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних або грошових одиницях.

Трудомісткість робочого часу виражає затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Розраховується в натуральних показниках по всій номенклатурі, а якщо асортимент великий, то по типових елементах.

27. Поясніть сутність категорії ’’персонал’’ підприємства; його класифікація та структура. Люди з їх майстерністю, освітою, підготовкою є найбільш важливим елементом продуктивних сил і джерелом розвитку економіки. Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів, таких як демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці, тощо.

Вплив зовнішніх факторів характеризується також чисельністю працездатного населення, його рівнем освіти, наявністю робочої сили, рівнем її зайнятості.

Трудові ресурси - це частина населення, наділена необхідним фізичним та інтелектуальним розвитком, здібностями та знаннями для роботи в будь-якій сфері діяльності.

До складу трудових ресурсів включається працездатне населення в робочому віці. Чоловіки у віці від 16 до 60 років включно, жінки - від 16 до 55 років.

Відрізняють трудові ресурси:

• реальні - ті люди, що вже працюють, та

• потенційні - ті що мають бути залучені до певної праці у перспективному періоді.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності.

За виконуючими функціями кадри діляться на дві групи:

• ПВП (промислово-виробничий персонал): працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв,

• непромисловий персонал: зайняті в непромисловій сфері підприємства, тобто житлово-комунальне господарство, дитячі заклади, клуби, підсобні господарства

В зале від виконуючих функцій ПВП поділ на такі категорії:

• робітники: безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей. За допомогою дії знарядь праці на предмет

праці створюють продукцію. В залежності від виконуваних функцій робітники поділяються на основні й допоміжні.

Основні - безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції.

Допоміжні - це робітники що обслуговують основне виробництво.

• керівники: працівники що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. Це директори, головні спеціалісти, начальники цехів, майстри, їх заступники, тобто це ті, хто здійснює функції адміністративно-господарського керівництва.

• спеціалісти: працівники, зайняті технічною, технологічною, економічною підготовкою і обслуговуванням виробництва. Це -інженери, економісти, диспетчери, бухгалтери, юрисконсульти тощо.

• службовці: працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документів, облік і контроль, господарське обслуговування. Це діловоди, обліковці, секретарі друкарки і т.д. Вони виконують свої трудові функції під керівництвом спеціалістів.

Ознаки категорії персоналу підприємства:

• професія;• посада;• освіта;

• стаж роботи;• вік;• кваліфікація;

• рівень механізації праці;

За рівнем кваліфікації працівники поділяються на 4 групи:

• Висококваліфіковані: виконують складні та відпов роботи.

• Кваліфіковані: складні роботи.

• Малокваліфіковані: нескладні роботи.

• Некваліфіковані: допоміжні та обслуговуючі,

Структура персоналу підприємств – відносне (процентне) співвідношення окремих категорій персоналу в межах його загальної чисельності.

28. Охарактеризуйте поняття продуктивності праці та чинників її підвищення. Продуктивність праці - здатність конкретних працівників в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції, або виконувати відповідний обсяг роботи.

Продуктивність праці характеризується двома показниками:

1. Пряме відношення виробленої продукції до кількості затраченого часу – виробіток.

2. Обернений: який визначається за допомогою співставлення кількості затраченого часу до обсягу виробленої продукції:

Фактори підвищення продуктивності праці включають 3 основні групи:

1. Матеріально-технічні, що обумовлені рівнем розвитку і використанням засобів виробництва (в першу чергу це НТП).

2. Соціально-економічні, що характеризують використання робочої сили (підвищення культурно технічного рівня працівників, якість підготовки спеціалістів, підвищення кваліфікації вдосконалення мотивації і підвищення якості трудового життя, прогресивні форми організації праці.)

3. Організаційно-управлінські, які характеризують якість злиття робочої сили і засобів виробництва: тобто це прогресивні форми організації виробництва і праці, підвищення рівня спеціалізації.

Резерви підвищення продуктивності праці – це такі можливості підвищення продуктивності праці, які вже виявлені, але з різнмх причин не використані, вони використовуються і знов виникають по мірі розвитку економіки і НТП.

29. Охарактеризуйте поняття, функції та види заробітної плати. Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений в грошовому виразі і виплачуємий робітнику за виконану роботу.

Заробітна плата як соціально-економічна категорія – з одного боку це основне джерело доходів працівника, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку її правильна організація заінтересовує робітників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, товарів, робіт, послуг.

Оплата праці складається:

а) основна заробітна плата – залежить від результатів праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами.

б) додаткова заробітна плата – винагороди, компенсаційні виплати та доплати (залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства).

Принципи організації оплати праці:

• однакова оплата за однакову працю;

• оплата праці залежить від кількості і якості праці;

• диференціація заробітної плати залежно від рівня кваліфікації, умов праці, галузі промисловості;

• швидший ріст продуктивності праці порівняно з заробітною платою;

• встановлення мінімального розміру заробітної плати;

• державне регулювання заробітної плати через тарифну систему;

• постійне збільшення заробітної плати.

Функції оплати праці:

• відтворювальна (встановлення норм на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації);

• стимулююча – оплата праці спонукає кожного працівника до найбільш ефективних дій на своєму робочому місці.

• регулююча – є засобом розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки, з урахуванням ринкової кон'юнктури.

• соціальна – забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

В Україні на даний момент заробітна плата виконує такі функції:

• збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;

• забезпечення соціальних гарантій;

• збереження попереднього статусу, пов'язаного з попереднім робочим місцем та ін.

Заробітна плата працівника незалежно від виду підприємства визначається його особистим трудовими вкладом, залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується.

Розрізнять заробітну плату номінальну і реальну:Номінальна з/п – сума грошей, яку отримують працівники за свою працю.Реальна з/п – кількість товарів і послуг, які працівники можуть придбати за зароблену суму грошей.

30. Охарактеризуйте тарифну систему як основу організації оплати праці на підприємстві. Нормування і регулювання з/п працівників, а також її диференціація в зарплаті від складності і умов праці є основними принципами організаціями ОП на підприємстві. Основою цих принципів організації ОП є тарифна система ОП.Тарифна система – це сукупність нормативних матеріалів, які регулюють заробітну плату.

Держава за допомогою тарифів регулює якісну сторону праці робітників. Тарифна система встановлю раціональне співвідношення в оплаті праці різних видів праці.

Тарифна система складається з:

• тарифно кваліфікаційний довідник (ТКД);тарифна сітка (ТС);тарифний розряд;тарифний коефіцієнт;тарифна ставка;схема посадових окладів.Тарифна система використовується для розподілу робіт в залежності від їх кваліфікації за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування і диференціації розмірів з/п.ТКД – включає перелік характеристик виконаних робіт за їх складністю і точністю, а також вимог до знань і навиків робітників при виконанні даних робіт.

Всі роботи в промисловості в залежності від складності ділять на 3 класифікаційні групи:

1) робітники зайняті на особливо складних роботах;

2) робітники-саночники, зайняті холодною обробкою металів;

3) всі інші робітники і роботи.

Існує два види ТКД

• єдиний ТКД для робітників наскрізних професій, розроблений для всіх галузей;

• галузеві ТКД розроблені по кожній галузі з урахуванням її особливостей.В ТС кожному розряду присвоюється відповідний коефіцієнт, який із зростанням розряду росте. Цей коефіцієнт показує співвідношення між рівнями ТС 1-го розряду і послідуючих. Ставка 1-го розряду, якому присвоюється коефіцієнт „1” є вихідною в ТС. Співвідношення ставки 1-го і останнього розрядів називається діапазоном ТС.

31. Охарактеризуйте форми та системи оплати праці. На підприємствах України застосовується дві форми оплати праці: відрядна і погодинна. Кожна форма складається із декількох систем.

Із двох форм заробітної плати більш прогресивною є погодинна форма оплати праці. В даний час вона найбільш широко застосовується.

Погодинна - оплата праці залежно від кількості відпрацьованого часу і величини тарифної ставки.

Розрізняють такі системи погодинної форми оплати праці:

- проста погодинна - заробітна плата визначається як добуток часової тарифної ставки (С_г) на кількість відпрацьованого часу (і);

- погодинно-преміальна заробітна плата розраховується як сума простої погодинної премії за якісні і кількісні показники.

Ще однією системою погодинної форми оплати праці є окладна, яка застосовується для оплати праці інженерно-технічних робітників, службовців, обслуговуючого персоналу.

Відрядна - оплата праці залежно від кількості виготовленої продукції і розцінок за одиницю виготовленої продукції. Вона поділяється на такі системи:

1) Пряма відрядна - заробітна плата розраховується по відрядній розцінці за всю кількість виготовленої продукції:

Норма часу - це затрати часу на виготовлення 1-ці продукції або робіт, що виконується одним робітником або групою при певних умовах.

2) Відрядно-преміальна:

Положення про преміювання розробляється на кожному підприємстві виходячи з його особливостей і фінансового стану.

3) Відрядно-прогресивна - робітнику за кількість деталей по нормі виплачується заробітна плата пряма відрядна, а за кількість деталей зверх норми - за підвищеними розцінками:

Інший варіант розрахунку відрядно-прогресивної заробітної плати:

4) Непряма відрядна - заробітна плата робітника залежить не від його виробітку, а від результатів роботи тих робітників, яких він обслуговує. Використовується для оплати праці допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, електриків, крановщиків):

5) Аккордна система передбачає, що на виконання певного обсягу робіт складається аккордний наряд, в якому вказуються обсяг, строки, якість виконуваних робіт, а також загальна сума заробітної плати і розмір премії за скорочення строків роботи і за якість.

Крім залежності від коефіцієнту трудової участі, суму заробітної плати при колективній системі оплати праці можна визначити за допомогою таких методів:

1) Метод годино-коефіціентів (ГК_бр.):

2) Метод коефіцієнту виконання норм (використовується, якщо бригади працюють в різних умовах):

Крім цих систем, використовується безтарифна система: суть якої в тому, що заробітна плата визначається як кількість балів, що набрав робітник, помножену на розцінку за 1 бал.

32. Охарактеризуйте особливості процесу преміювання робітників підприємства. Преміювання здійснюється нарізно за різним й категоріями працівників.

Види премій робітникам основного виробництва враховується у формах і системах заробітної плати. Крім того робітники можуть преміюватися додатково, за виконання загальних показників економічної ефективності (продуктивність-праці, фондовіддача, прибутковість, якість) в цілому по цехам, підприємству, а також за результатами раціоналізації, модернізації, дострокового освоєння виробничих потужностей та інших показників, що розраховуються на кожному підприємстві окремо, залежно від його особливостей і фінансового стану.

Робітники неосновного виробництва (забезпечення, реалізації і т. д.) преміюються відповідно до договорів і контрактів при наявності економії ресурсів.

Спеціалісти і службовці - при виконанні показників економії ефективності поквартальне і за рік.

Преміювання здійснюється при наявності джерел фінансування, а саме: економії по заробітній платі, наявності прибутку тощо.

33. Охарактеризуйте сутність та структуру виробничого процесу. Виробничий процес – це взаємопов’язані дії людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції.

Основні елементи виробничого процесу – процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці. Це можна зобразити такою схемою:

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес – сукупність дій, що веде до зміни стану предмета праці. А основною структурною одиницею - операція, тобто закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на заданому робочому місці, над одним і тим же предметом праці без переналагодження устаткування. З усіх операцій виділяють технологічні, які в своїй сукупності і утворюють технологічний процес.

Виробничі процеси класифікуються за такими ознаками:

1) призначення;

2) перебіг у часі;

3) ступінь автоматизації.

1. За призначенням виробничі процеси поділяються на: основні, допоміжні та обслуговуючі.

Основний процес – це процес безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль і спеціалізацію. Основний процес має декілька стадій:

Допоміжний процес – процес виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального протікання основних процесів. Допоміжний процес відбувається у ремонтному господарстві, інструментальному, енергетичному тощо.

Обслуговуючий процес – це процес, який забезпечує нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів (наприклад, складські, транспортні процеси).

2. За перебігом у часі розрізняють дискретні (перервні) та безперервні процеси.

- дискретний – циклічний процес, який пов’язаний з виготовленням виробів певної форми, що обчислюється в штуках (машини, одяг тощо)

- безперервний – це процес, властивий для виробництва продукції, яка не має закінченого об’єму і форми(сипучі, рідкі, газоподібні речовини)

3. За ступенем автоматизації:

- ручні – здійснюються безпосередньо робітником, його зусилля є джерелом енергії;

- механізовані – виконання робітником виробничих процесів за допомогою машин;

- автоматизовані – виконуються машинами під наглядом робітника.

- автоматизований процес – процес повністю виконується машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.

34. Поясніть особливості застосування принципів організації виробничого процесу. процес будується на слідуючих принципах:

- принцип спеціалізації – врахування різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, що виготовляється на кожній дільниці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочому місці.

Спеціалізація спрощує організацію виробництва, створює передумови для механізації та автоматизації виробництва. В результаті проведення спеціалізації поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

- принцип пропорційності. Основна вимога цього принципу така, щоб в усіх частинах виробничого процесу була узгоджена пропускна спроможність (однакова здатність виконання робіт і випуску продукції).

Пропорційність досягається в тому випадку, коли продуктивність виробництва пропорційна обсягу виконаних робіт. Недотримання цього принципу веде до виникнення „вузьких місць” або неповного завантаження окремих підрозділів. Іноді пропорційність періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їх трудомісткості. Це закономірний результат розвитку виробництва, який має бути передбаченим і планомірно усунутим.

- принцип паралельності – одночасне виконання окремих операцій і процесів. Дотримання цього принципу особливо важливе при виготовленні складних виробів, які складаються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво яких зайняло б багато часу.

- принцип прямоточності – це значить, що предмети праці в процесі обробки повинні пройти по всіх стадіях і операціях виробничого процесу за найкоротшим маршрутом.

Для дотримання цього принципу бажано цехи, дільниці, робочі місця розташовувати за ходом технологічного процесу, а допоміжні та обслуговуючі виробництва мають бути розміщені ближче до тих підрозділів, які вони обслуговують. Все це бажано планувати і передбачати ще в процесі планування будівництва підприємства, або в процесі реконструкції.

- принцип безперервності – потребує мінімізації або повної ліквідації перерв між суміжними технологічними операціями.

- принцип ритмічності – робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом, повторюватися. За дотриманням принципу ритмічності за рівні проміжки часу виготовляється однакова кількість продукції, забезпечується рівномірне завантаження робочих місць.

- принцип автоматичності – процес планомірної заміни праці людини на працю машин, автоматів. Дуже актуальним це є для виробництв із шкідливими умовами праці.

- принцип гнучкості – за даним принципом виробничий процес має оперативно пристосовуватися до змін організаційно-технічних умов, які пов’язані з переходом на виготовлення іншої продукції або її модифікації. Гнучкість виробництва дозволяє в найкоротші терміни освоювати нові види продукції з якомога меншими витратами.

- принцип гомеостатичності потребує, виробнича система була в змозі виконувати свої функції в межах допустимих відхилень. Для цього створюються механізми саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних заходів належать: створення системи оперативного планування і регулювання виробництва, планово-попереджального ремонту устаткування, резервних запасів.

Всі ці принципи, що розглянуті вище, тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного. Тому, при проектуванні виробничого процесу необхідно врахувати дію всіх цих принципів. Але поряд з цим, має в першу чергу вироблятись оптимальне рішення за критерієм економічної ефективності.

35. Охарактеризуйте організаційні типи виробництва. Тип виробництва – класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Існують три типи виробництва:

• одиничне виробництво – характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких, як правило, не передбачається.

• серійне виробництво – характеризується обмеженою номенклатурою продукції, виробництво окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і загальний їх випуск може бути достатньо великим.

• масове виробництво – характеризується вузькою номенклатурою продукції але великим обсягом виробництва окремих виробів.

Крім цих трьох типів, окремо виділяють дослідне виробництво. В дослідному виробництві виготовляються зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробування, доопрацювання конструкцій. На основі проведених досліджень розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За майже всіма характеристиками дослідне виробництво нагадує одиничне виробництво.

36. Виробничий цикл: сутність та структура. Виробничий цикл – це інтервал часу від початку до закінчення процесу виготовлення продукції (тобто час, протягом якого предмети праці, що запущені у виробництво, стануть готовою продукцією).

Виробничий цикл обчислюється як для одного виробу, так і для певної кількості виробів, які виготовляються одночасно.

Виробничий цикл є одним з найважливіших нормативові організації виробничого процесу.

Структура виробничого процесу.

Час виробництва – включає в себе:

• тривалість технологічних операцій;

• тривалість природних процесів;

• тривалість допоміжних операцій.

В свою чергу допоміжні операції включають в себе: підготовчо-заключні, транспортні, контрольні, складські.

Час перерв:

• перерви в робочий час;

• перерви в неробочий час (вихідні та святкові дні, перерви між змінами, перерви на обід)

Перерви в робочий час поділяють на перерви партіонності, тобто тоді, коли предмети праці обробляються партіями. І перерви чекання, коли виникає асинхронність операцій виробничого процесу, тобто предмети праці не обробляються оскільки робочі місця зайняті іншими операціями.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, від технологічних процесів її виробництва, від типу виробництва.

Крім структури, кожний виробничий цикл характеризується певною тривалістю.

Тривалість виробничого циклу – це час перебування предмету праці в процесі обробки з моменту запуску у виробництво до моменту виходу готової продукції.

Тривалість виробничого циклу визначається в календарних одиницях часу, тобто в місяцях, днях, годинах, хвилинах.

Тривалість виробничого циклу в загальному вигляді можна виразити за формулою:

Тривалість виробничого циклу однієї деталі відповідає сумі тривалостей всіх технологічних операцій, допоміжних операцій і перерв (тому, що кожна окрема деталь може пройти всі операції тільки послідовно).

Тривалість виробничого циклу партії деталей визначається часом, затраченим на всі операції технологічного процесу (технологічного циклу) + час на допоміжні операції і перерви.

Тривалість технологічного циклу можна розглядати з двох сторін:

1) як тривалість циклу однієї операції, тобто як час обробки партії деталей на

якійсь одній операції;

2) як тривалість обробки партії деталей по всіх операціях технологічного процесу, тобто час обробки партії деталей в одному або декількох цехах.Тривалість технологічного циклу партії деталей залежить від виду руху предмету праці, який може бути паралельним, послідовним і послідовно-паралельним.

37. Охарактеризуйте методи організації виробництва. Потокове виробництво – має високу спеціалізацію, механізацію, чітко організацію виробничого процесу, є високоефективним (підвищується продуктивність праці, скорочення виробничого циклу і незавершеного виробництва, кращому використанню основних фондів) внаслідок зменшення витрат виробництва.Але й є свої недоліки: примітивізація праці робітників, зведення її до використання елементарних механічних операцій, жорсткий ритм роботи. Це робить працю малозмістовною, а вимога – висока кваліфікація і підвищення освітнього рівня.Ці недоліки можна усунути через автоматизацію і створенням автоматизованих потокових ліній, де всі операції здійснюються автоматично.Другий недолік: вузька спеціалізація робочих місць, їх розміщення за ходом технологічного процесу створюють труднощі при переході на випуск нової продукції. Виникає необхідність у заміні, переміщені обладнання, створенні нового обладнання, підготовці робітників, що потребує великих витрат часу і коштів.Це нейтралізується підвищенням гнучкості технологічних систем, застосування станків з ЧПУ, роботів.Такі системи поєднують переваги потокового (висока продуктивність) та не потокового виробництва (гнучкість). Можуть застосовуватись у всіх типах виробництва, особливо ефективні у серійному виробництві.Потокові лінії бувають різні, тому їх класифікують за різними ознакамиЗа номенклатурою виробів потокові лінії поділяють одно- і багатопредметні.Однопредметні – лінії, на яких обробляються або складаються вироби одного типорозміру потягом тривалого часу. Ці лінії застосовуються у масовому виробництві.Багатопредметні – на них одночасно або послідовно виготовляється декілька типорозмірів виробів, подібних за конструкцією і технологією виробництва. Застосовується у серійному виробництві.

За ступенем безперервності.Безперервні – предмети праці переміщуються по операціях безперервно (паралельне поєднання операцій).Перервні – ліня, що не може забезпечити безперервну обробку предметів праці внаслідок асинхронності операцій. За способом підтримання ритму.Лінії з регламентованим ритмом – предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, який підтримується за допомогою спеціальних засобів (переважно конвеєра, застосовується на безперервних лініях).Лінії з вільним ритмом – предмети з операції на операцію передаються з відхиленням від розрахованого ритму. Загальний ритм забезпечується стабільною продуктивністю робітника на першій операції лінії або ритмічною сигналізацією (звуковою, світовою).За місцем виконання операції.Лінії з робочим конвеєром. Робочий конвеєр крім транспортування і підтримки ритму є безпосереднім місцем виконання операцій. (складальні конвеєри).Лінія з конвеєром із зняттям предметів – характерна для процесів, операції яких використовуються на технологічному устаткуванні. За способом переміщення.З безперервним рухом – має постійну швидкість і під час руху не зупиняється.Конвеєри з пульсуючим рухом – під час виконання операцій стоїть нерухомо. Він приводиться в дію періодично через проміжок часу, рівний такту лінії. Такі конвеєри застосовуються в тих випадках, коли за умовами технології виконання операцій потребує нерухомості предмета праціХарактерною рисою потокової лінії є ритмічний випуск продукції. Показником ритмічності є ритм (середній, операційний і робочий).Середній ритм – це проміжок часу між випуском з потокової лінії двох, оброблюваних один за одним, виробів.Операційний ритм – це середній час виконання операцій.

Робочий ритм – проміжок часу між випуском з потокової лінії двох чергових партій, якщо вироби передаються з однієї операції на іншу не поштучно, а партіями.