16. Методологічні основи та спрямованість позитивістської соціології а. Сен-Сімона та о. Конта.

Програмні методологічні й світоглядні настанови позитивізму було сформульовано А Сен-Сімоном. Він писав, що вчення про людину слід вивести на рівень науки, надавши йому позитивного характеру, обгрунтувавши його спостереженнями і застосувавши до нього методи пізнання, якими користуються інші науки. Ці і деї пізніше розвивав Конт. Головним спрямуванням позитивізму була відмова від умоглядних, абстрактних міркувань, створення «позитивної» соц. теорії, яка мала стати так само доказовою і загальнозначущою, як і природничо-наукові теорії. У дослідженнях позитивісти використовували спостереження, порівняльний і історичний методи та експеримент.

19. Вчення Спенсера про соціальні інститути.

Спенсер розрізняє 6 типів соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні. В динаміці є 2 складові процесу їх розвитку: інтеграція і диференціація, що утворюють суспільство. У своєму розвитку людство повторює еволюцію органічного світу. Ускладнення структури соціальних інститутів, диференціація, інтеграція, централізація управління.

15.

Класифікація наук та структурування соц. знання О.Контом.

Система наук являє собою ієрархію, що відображає в логічній формі історичний процес розвитку знання від простого до складного, від нижчого до вищого, від загального до конкретного. Кожна наступна сходинка в розвитку знання - наука більш вищого порядку - сприймає попередню як необхідну передумову, якої недостатньо для з’ясування специфічного змісту науки більш високого рангу. Ієрархію Конт подає так: 1-Математика 2- Астрономія 3- Фізика 4- Хімія 5- Біологія 6- Соціологія.

Контівський закон 3 стадій розвитку людського інтелекту, його місце у системі соціологічного знання.

В основі соціального прогресу Конт поклав принцип інтелектуального розвитку людства, який він відобразив у “великому законі 3 стадій” і вважав його найбільшим відкриттям. Він покладає його в основусоціальнлї динамікиі характеризує за допомогою нього основні етапипрогресу людства: теологічний, метафізичний та позитивний.

Теологічна стадія. Розпочинається з найдавніших часів до 1300р. Розподіляється на 3 періоди: фетишизм, політеїзм, монотеїзм. Характеризується повним пануванням редігійної свідомості. Метафізична стадія. 1300-1800рр. Застійний етап, переважання абстракцій, що сприймаються, як реальність. Позитивна стадія. Початок 19 ст. – далі. Виникнення наукового менталітету. Грунтування на точній оцінці.

Соціальна значущість закону поділу та кооперації, за Контом.

Закон поділу та кооперації – другий закон Конта, завдяки дії якого утворюються різні соціальні та професійні групи, зростає різноманітність суспільства, підвищується життєвий рівень людей. Проте саме поділ праці призводить до однобічної професіоналізації, що спотворює особистість, до експлуатації, руйнації солідарності та злагоди. Поділ і кооперація сприяютьоб”єднанню соціальних почуттів представників тих саимх професій і формуванню ворожого ставлення до інших, появі корпоративної моралі. Гарантом цілісності суспільства за таких умов є держава та релігія.

Значення праць Конта для розвитку соціології.

Конт першим обгрунтував необхідність наукового підходу до соціології, виявив закономірний характер цього розвитку і можливість пізнання його законів, створив особливу науку, що спирається на спостереження, експерименти та історичний метод. Погляди Конта лягли в основу багатьох пізніших напрямків соцологічної думки(біологічних, природних, органістичних).

Загальна теорія систем Спенсера, її місце у вченні про суспільство.

Загальна теорія систем Спенсера грунтується на 3 складових: органіцизм, соцальна еволюція, соцальні інститути. На його думку, суспільство копіює організм,а отже, ним керують видозмінені біологічні закони, а також ним виконуються певні біофункції. Так, землеробство та промисловість – функцію харчування, торгівля – кровообігу, армія – захисну, транспорт – кровеносних судин. Суспільство функціонує нормальон лише коли всі його органи взаємодіють.

21.

Особливості трактування Дюркгеймом предмету соціології та її методу.

Виробив новий підхід, який полягав у розумінні суспільства, як соціальної реальності,що складається з соцальних фактів. Вивчення цих фактів і є предметом соціології. Основні принципи методу Дюркгейма: - розгляд соціальних фактів як таких, що існують об”єктивно – аналіз причинної залежності соціальних явищ від їх середовища – вираження суспільної свідомості об”єктивними показниками – постійне порівнювання. Таким чином, соціологія повинна мати справу лише з реальними процесами, а не з уявленнями.

Сутність теорії суспільства Дюркгейма.

Французький вчений Е. Дбркгейм виробив новий соціологічний підхід, якик полягав у розумінні суспільства як соціальної реальності. Що складаються із сукупності соціальних фактів. Вивчення цих фактів, на його думку, і є предметом соціології.

Головне в теорії суспільстві Дюркгейма — соціологізм, який грунтується на визнанні первинності соціальної реальності, її автономності, специфічності та підпорядкованості в ній індивідів. Основними принципами ”соціологізму” є об”активним науковий підхід до соціальних явищ та процесів, намагання пояснити соціальне, виходячи з сутності. У зв”язку з цим біологічний і психологічний підходи Дюркгейм відкидав.

Теорія “соціологізму” тісно зв”язана із соціологічним методом Е. Дюркгейма, основними принципами якого були:

1. Розгляд соціальних фактів як таких, що існують об”активно, незалежно від людини;

2. Вираження суспільної свіл\домості об”активними, незалежними від суб№єта показниками (поведінка людей, діяльність організацій;

3. аналіз причинної залежності соціальних явищ від їхнього середовища;

Постійне порівнювання в ході дослідження пояснювальних соціальних фактів, а отже перетворення соціології на порівняльну науку.

Трактування Дюркгеймом закону поділу праці та кооперації.

Історія людства починається з механічної солідарності – первіснообщинного стану, однаковість всіх функцій, нівеляція особистості. Поділ праці змушує людей обмінюватись продуктами своєї діяльності, підвищувати їх якість. Причина поділу праці – зростання кількості населення, що посилює інтенсивність контактів, посилює боротьбу за існування. За таких умов тільки новий тип солідарності може зберегти лад. Отже, поділ праці – мирне вирішення гострих соціальних питань.