53 .Релігія як соціальний інститут, ефективність його функцій

Релігія як соціальний інститут є історично сформованим комплексом вірувань, символів, духовних цінностей і заповідей, що містяться у духовних текстах, за допомогою яких організується, спрямовується і контролюється релігійна діяльність людей.

Функції:

інтегративна функція притаманна всім релігіям. Її глибоко вивчив Е.Дюркгем. Прийняття певної релігії, її символів, цінностей включає людину в певну спільноту, а спільне виконання обрядів об‘єднує людей, стабілізуючи цю спільноту. Поширюються на певну конфесію, а коли конфесій кілька можливі міжконфесійні конфлікти.

регулятивна функція(ціннісно-нормативна) полягає у підтримуванні й посиленні дії традиційних для спільноти норм поведінки та у здійсненні соціального контролю. Соціальний контроль соціальним інститутом релігії здійснюється як формально – через заохочування й покарання віруючих церковними організаціями, так і неформально – самими віруючими як носіями моральних норм стосовно свого оточення. Досліджуючи різні сфери людського суспільного життя, М.Вебер виявив причинно-наслідковий зв‘язок, за яким релігійно-етичні цінності є причиною, а поведінка людини – наслідком.

психотерапевтична функція інституту релігії полягає в тім, що різні релігійні дійства – богослужіння, молитви, ритуали заспокійливо діють на людей, породжують позитивні емоції, вселяють упевненість, захищають від стресів. Зрозуміло, чому до релігії часто звертаються люди, обтяжені земними негараздами, хворобами, особистими трагедіями, бо навіть сам характер проведення культових дійств може заспокійливо діяти на людину. Німецький соціолог П. Бергер сказав, що сучасна людина, відмовившись від релігії, вимушена страждати від бездомності, самотності. Духовний світ людини, що втратила зв‘язок з навколишньою природою, який забезпечувала їй релігія, П. Бергер назвав "бездомною свідомістю".

комунікативна функція реалізується в процесі взаємного спілкування віруючих. Засобами спілкування є різні релігійні дійств, колективні моління тощо.

113. Організаційну структуру соціологічної роботи в Україні репрезентують:

• установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

• центри вивчення громадської думки, які утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

• установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, які ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

• соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій

• на проведення прикладних досліджень;

• соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що займаються прикладними дослідженнями соціологічних проблем, розробкою і впровадженням соціальних технологій, соціальних програм тощо.