55. Сутність і причини бюджетного дефіциту й державного боргу

Провідна роль при здійсненні фіскальної політики належить державному бюджету. Державний бюджет – це фінансовий план доходів та видатків держави.

Державний бюджет виконує наступні функції:

• збільшує або зменшує сукупний попит;

• виконує перерозподільну функцію;

• стимулює або стримує виробництво шляхом вибору певної системи оподаткування;

• забезпечує покриття касових збитків підприємств, які внаслідок певних об'єктивних причин є збитковими, однак функціонування яких зумовлене суспільними потребами;

• забезпечує фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності; збалансовує бюджети нижчих рівнів.

Бюджетний дефіцит – це перевищення видатків державного бюджету над доходами державного бюджету.

Циклічний дефіцит (надлишок) – дефіцит (надлишок) державного бюджету, викликаний автоматичним скороченням (збільшенням) податкових надходжень і збільшенням (скороченням) державних трансфертів в період спаду (підйому) економічної активності.

У фазі циклічного підйому ВВП країни зростає і тому податкові відрахування також автоматично зростають, а державні трансферні платежі автоматично знижуються. У результаті зростає бюджетний надлишок і інфляційний бум стримується.

У фазі циклічного спаду ВВП країни зменшується, і тому податкові відрахування автоматично падають, а державні трансферти ростуть. У підсумку збільшується бюджетний дефіцит на тлі відносного росту сукупного попиту й обсягу виробництва, що обмежує глибину спаду.

Структурний дефіцит (надлишок) державного бюджету виникає тому, що автоматичні стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВВП навколо потенційного ВВП, а тільки обмежують амплітуду цих коливань, і як наслідок виникає потреба в проведенні дискреційної фіскальної політики уряду, націленими на забезпечення повної зайнятості ресурсів. У результаті виникає структурний дефіцит (надлишок) державного бюджету – різниця між видатками (доходами) і доходами (видатками) бюджету в умовах повної зайнятості.

Найбільш поширеними способами фінансування дефіциту державного бюджету є наступні:

• кредитно-грошова емісія (монетизація). У випадку монетизації дефіциту нерідко виникає сеньйораж – дохід держави від друкування грошей. Якщо темп росту грошової маси перевищує темп росту реального ВВП, то це приводить до підвищення середнього рівня цін. У результаті всі економічні агенти платять інфляційний податок, і частина їхніх доходів перерозподіляється на користь держави через зрослі ціни;

• збільшення податкових надходжень у державний бюджет. В довгостроковому періоді проблема збільшення податкових надходжень у державний бюджет вирішується шляхом проведення податкової реформи, сутність якої зниження ставок і розширення бази оподатковування. У короткостроковому періоді зниження податкових ставок зменшує ефективність дії автоматичних стабілізаторів економіки, може викликати ефект витиснення та збільшення бюджетного дефіциту;

• боргове фінансування (випуск позик). Якщо дефіцит держбюджету фінансується за рахунок випуску державних позик (державних боргових паперів), то збільшується ринкова ставка відсотка, що приводить до зниження інвестицій у приватному секторі, падінню чистого експорту й частково – до зниження споживчих видатків, тобто виникає ефект витиснення, що послабляє стимулюючий ефект фіскальної політики, а також призводе до збільшення державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір заборгованості уряду власникам державних цінних паперів. Він дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів (профінансованих борговим способом) мінус бюджетні надлишки.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави вітчизняним власникам цінних паперів, випущених урядом даної країни.

Зовнішній державний борг – заборгованість держави іноземним власникам цінних паперів.

Прямий державний борг – це борг, що створюється внаслідок безпосередніх запозичень держави.

Гарантований (умовний) державний борг – це борг, що є результатом того, що держава виступає гарантом по запозиченнях інших суб'єктів господарювання.

Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються особам, що здійснюють видатки. Якщо споживачі й бізнес не схильні до запозичень, і, отже, приватна заборгованість росте недостатньо швидко, щоб абсорбувати зростаючий обсяг заощаджень, ця функція виконується приростом державного боргу. Інакше економіка відійде від стану повної зайнятості ресурсів.

Важлива стаття видатків державного бюджету – це обслуговування державного боргу. Державні видатки повинні включати тільки реальний відсоток по державному боргу, а не номінальний відсоток. Тому при вимірі бюджетного дефіциту необхідне корегування на темпи інфляції:

Первинний дефіцит держбюджету – це різниця між величиною загального дефіциту й сумою процентних виплат по боргу (N).

BD загальний = (G + N + ТR) – Т,

N = D  R_r,

BD первинний = (G + ТR) – Т.

Механізм самовідтворення державного боргу схематично можна представити наступним чином:

BD первинний ↑ => державні позики ↑ => державний борг ↑ => виплата відсотків по обслуговуванню боргу (N)↑ => BD загальний ↑ => нові державні позики ↑ => державний борг ↑ => N↑ і т. д.

Якщо реальна ставка відсотка перевищує темп росту реального ВВП, то збільшення державного боргу стає некерованим: весь приріст реального ВВП іде на виплату відсотків по обслуговуванню боргу.

Поряд з вимірюваним (офіційним) дефіцитом держбюджету існує прихований дефіцит, обумовлений наступними чинниками:

1) фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості й виплата ставок заробітної плати вище ринкових за рахунок банківських позик або шляхом нагромадження взаємної заборгованості;

2) нагромадження в комерційних банках великої кількості прострочених боргових зобов'язань державних підприємств, пільгових кредитів домашнім господарствам, фірмам і т д.

3) фінансування ЦБ збитків від заходів щодо стабілізації обмінного курсу валюти, безпроцентних і пільгових кредитів уряду, кредитів рефінансування комерційним банкам на обслуговування недіючих позик, фінансування ЦБ сільськогосподарських, промислових і житлових програм по пільгових ставках і т. буд.

Прихований дефіцит бюджету занижує величину фактичного бюджетного дефіциту й державного боргу, тому окрім абсолютних розмірів бюджетного дефіциту й державного боргу використовуються відносні показники: дефіцит державного бюджету / ВВП; державний борг / ВВП; сума обслуговування боргу (відсотки по обслуговування державного боргу) / експорт товарів і послуг.

Відповідно до Маастрихтських вимог для країн-кандидатів для вступу в Економічний і валютний союз (ЕВС), а також відповідно до положень Бюджетного кодексу України гранично припустиме співвідношення державного боргу до ВВП встановлено на рівні 60 %.

Як свідчать дані офіційної статистики, в Україні цей показник в останні роки був менше. В 2003 р. – 29 %, в 2004 р. – 24,7 %, в 2005 р. – 17,7 %, в 2006 р. – 14,8 %, в 2007 р. – 12,5 %.

Для країн, що розвиваються, і країн з посттрансформаційною економікою вплив зовнішнього боргу на темпи економічного росту стають негативними, якщо його величина досягає 35–40 % ВВП. Негативний вплив починає проявлятися, коли ці співвідношення становлять половину наведених показників. Але зазначені тенденції проявляються в довгостроковому періоді.

До основних причин існування стійкого бюджетного дефіциту й збільшення державного боргу відносяться наступні:

• збільшення державних видатків у періоди соціальних конфліктів. Боргове фінансування бюджетного дефіциту дозволяє в короткостроковому періоді послабити інфляційний тиск, і не прибігати до жорсткості оподатковування;

• циклічні спади й "автоматичні стабілізатори" економіки;

• скорочення податків з метою стимулювання економіки (без відповідного коректування державних видатків).

• посилення впливу політичних факторів: збільшення державних видатків і зниження податків перед виборами.

Існування стійкого бюджетного дефіциту, збільшення державного боргу, стримує можливості економічного зростання, негативно позначається на стабільності грошової системи. Тому деякі країни використовують окремі норми і правила, що накладають жорсткі обмеження на бюджетно-податкову політику з метою досягнення макроекономічної стабільності, зміцнення фінансової системи і довіри к економічному курсу уряду. Узагальнюючи досвід значної кількості розвинутих країн і країн, що розвиваються, можна виділити три основних типа правил бюджетно-податкової політики:

• правила, що вимагають збалансованого бюджету або встановлення граничного розміру бюджетного дефіциту;

• правила стосовно державних запозичень, наприклад, заборона державних запозичень у центрального банку або обмеження таких запозичень;

• правила, що обмежують розміри державного боргу або розмір видатків позабюджетних фондів соціального страхування, наприклад фондів соціального страхування.