45. Економічні коливання

Економічне зростання, що є довгодіючою тенденцією економічного розвитку, здійснюється нерівномірно. Економічна активність зазнає періоди спадів і підйомів. Про це свідчать результати економічних спостережень протягом майже двох сторіч. Але причини і природа економічних коливань до цього часу остаточно не визначені.

Значна частина сучасних західних економістів вважають, що причиною економічних коливань є випадкові й у кожному випадку інші впливи на економічну систему. Досить часто ці впливи називають імпульсами або шоками. Наприклад, це нафтовий шок 1973 р., коли в результаті дій ОПЕК по обмеженню пропозиції нафти ціни на неї піднялися в 4 рази, що було однією з причин розвитку кризи 1974–1975 р., яка вразила економічну систему більшості країн світу.

Багато економістів звертають увагу на те, що коливання ділової активності пов'язані з техніко-технологічними нововведеннями. Їхнє впровадження пов'язане з істотними змінами в рівні інвестиційних і споживчих витрат, виробництва, зайнятості та цін.

Не можна не помітити зв'язок між політичними подіями і потрясіннями і динамікою основних макроекономічних показників. Діяльність політичних партій і урядів пов'язана з періодичністю у виборчому процесі. Активна економічна політика уряду в рамках політичного ділового циклу здатна стимулювати чи скорочувати економічне зростання, зайнятість і рівень цін, тобто провокувати і ділові цикли.

Таким чином, усі концепції, що знаходять причини економічних коливань поза рамками самої економічної системи, можна об'єднати як екстернальні теорії.

Інший погляд на цю проблему ґрунтується на думці, що циклічність узагалі притаманна розвитку реального матеріального світу, у тому числі й економіці, а її причини знаходяться всередині економічної системи. Відповідно до цієї точки зору, в економічному рості час від часу як об'єктивна закономірність виникають перерви в більш-менш різкій, руйнівній і тривалій формі. Теоретичні погляди, що знаходять причини економічних коливань усередині самої економічної системи, називають інтернальними теоріями.

Деякі економісти вважають, що економічні коливання породжуються монетарними причинами: збільшення грошової пропозиції може викликати бум і інфляцію. І навпаки, якщо уряд стискає грошову пропозицію, це може викликати або прискорити падіння виробництва і зайнятості.

Одним з перших економістів, що досліджували ці циклічні коливання, був К. Маркс, який вважав, що кризові спади в економіці є відхиленням від стану рівноваги. Причому, кризи за К. Марксом є способом вирішення протиріч і відновлення рівноваги на новому рівні. К. Маркс досліджував середньострокові кризові цикли, що були найбільш виразними в ХІХ столітті. Перший з них почався в 1825 р. у Великобританії. Криза 1836 р. уже торкнулась економіки Англії, Франції, Німеччини і Сполучених Штатів. У 1857 р. почалася криза, що охопила більшість розвинутих на той час країн світу. Надалі кризи повторювалися з періодичністю 7–10 років. Останні з них були в 1980–1982 рр. і в 1991–1992 рр. У 2001 р. починалась нова криза в економіці США. Криза 2008 року має характер світової. Матеріальною основою циклічності Маркс вважав масове відновлення основного капіталу. Ці погляди збігаються із сучасними концепціями, що пояснюють економічні коливання динамікою інвестиційних витрат, посиленою ефектами мультиплікації й акселерації.

Теорія реального ділового циклу, неокласична по своїй суті, пояснює економічні коливання не відхиленнями виробництва від свого природного рівня, а зміною самого потенційного рівня виробництва. Ця теорія спирається на такі передумови: гнучкість цін у коротко- і довгостроковому періоді і відсутність впливу пропозиції грошей і, відповідно, рівня цін на показник реального ВВП як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах. Прихильники теорії реального ділового циклу вважають, що коливання основних макроекономічних показників і формування нового циклу викликається сплесками в умовах виробництва товарів і послуг. При цьому зайнятість змінюється слідом за коливаннями рівня заробітної плати, монетарна політика і пропозиція грошей не впливає на ділову активність, а швидка реакція цін і заробітної плати на зміни в економіці забезпечує постійну підтримку ринкової рівноваги.

Розвиток середніх циклів характеризується відповідною динамікою валового внутрішнього продукту, зайнятості, реальних доходів. До важливих показників розвитку циклу звичайно відносять також динаміку обсягу промислового виробництва, рентабельності, рівень завантаження виробничих потужностей.

Звертає на себе увагу та обставина, що циклічні спади в різному ступені позначаються на динаміці різних галузей і сфер економіки. Зокрема, базові галузі промисловості, будівництво, галузі, що випускають споживчі товари тривалого користування, зіштовхуються з більш значними спадами виробництва і зайнятості, ніж галузі, що випускають товари короткочасного користування. З іншого боку, під час підйому галузі, що виробляють засоби виробництва і товари тривалого користування, мають більше стимулів і більш високі показники росту.

Економічні показники, динаміка яких використовується для характеристики економічної кон'юнктури, розділяють на ациклічні, проциклічні і контрциклічні. Ациклічними вважаються показники, динаміка яких не збігається з фразами циклу. Наприклад, у період кризи обсяг експорту може зростати, особливо, якщо темп падіння курсу національної валюти вище темпу росту цін, що здешевлює товари даної країни для іноземців. Проциклічні показники зростають під час підйому і знижуються під час кризи. До них варто віднести рівень зайнятості, прибутку фірм, рівень завантаження виробничих потужностей, обсяг реалізації. Контрциклічними називають показники, рівень яких знижується під час підйому і зростає в період кризи. Це, наприклад, рівень безробіття, запаси готової продукції.

У розвитку середньострокового циклу можна виділити чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, підйом, хоча в сучасній західній економічній літературі часто виділяють лише дві: рецесії (стискання) і підйом (бум). Кризова фаза характеризується, насамперед, спадом виробництва і підвищенням рівня безробіття, що виникають унаслідок відносного надвиробництва товарів. Відносний характер такого надвиробництва виявляється в тому, що товари є зайвими щодо платоспроможного попиту, хоча абсолютна потреба в них при цьому може і зберегтися. У період кризи зменшуються обсяги кредиту і підвищується рівень позичкового відсотка, падають ціни. Прибутковість виробництва знижується, збільшуються запаси готової продукції, частина виробництв закривається чи терпить банкрутство, наростає безробіття. Під час фази депресії падіння виробництва припиняється, товарні надлишки поступово зникають, рівень відсотка падає й у деяких сферах економіки починають виявлятися тенденції до зростання.

Поступово економіка оживляється, починає рости обсяг промислового виробництва, будівництва, зростає норма відсотка, заробітна плата і прибутковість. Після того, як рівень економічного росту перевищує передкризове значення, починається фаза підйому, на якій зберігаються всі позначені тенденції. Зростання продовжується доти, поки обсяг виробництва знову не вийде за рамки платоспроможного попиту і не розів'ється нова криза.

Матеріальною основою цього типу циклу є відновлення основного капіталу. Саме розвиток матеріальних факторів виробництва дає можливість вийти з кризи за рахунок зниження витрат на виробництво і зростання прибутковості. З іншого боку, ці процеси, створюючи стимули до зростання виробництва, підводять економіку впритул до нової кризи.

У другій половині ХХ століття в розвитку середньострокового циклу з'явилися істотні модифікації. Зокрема, унаслідок дій монополістичного сектора і держави в період кризи не відзначається падіння цін, що у класичному циклі викликалося загальним падінням платоспроможного попиту. Одночасне падіння виробництва і підвищення цін називається стагфляцією (стагнація + інфляція). Особливо яскраво це явище проявилося під час кризи 1974–1975 рр. у країнах Заходу. Кризові явища в українській економіці в 90-х роках, хоча і не були циклічними і мали дуже складний характер і свій комплекс причин, також супроводжувалися глибокою стагфляцією.

Явище стагфляції має велике значення в зв'язку з тим, що вона в значній мірі зруйнувала механізми саморегулювання економіки. Цей факт різко підвищує роль держави, його антикризової й антициклічної політики.

Зазнала змін і динаміка відсотка, тому що в сучасних умовах центральні банки в межах антикризової політики інтенсивно впливають на дисконтну ставку, знижують її, проводячи політику «дешевих грошей». Так, наприкінці 2003 року Федеральна резервна система США прийняла рішення про збереження дисконтної ставки на рівні 1 %. Національний банк України для підтримки тенденції до економічного зростання на початку 2000-х років також проводив політику зниження дисконтної ставки (наприклад з 12 % до 7 % наприкінці 2002 року). В умовах кризи 2008 р. західні центральні банки знову знижували базові ставки.

Середньостроковий цикл є далеко не єдиним проявом циклічності в розвитку економіки. Різні дослідження дозволили знайти величезну кількість циклів різного типу. Серед них важливе місце займають так звані цикли Кондратьєва, чи довгі хвилі. М.Д. Кондратьєв досліджував динаміку виробництва, товарних цін, заробітної плати, ренти, процентної ставки в розвинутих країнах за період з 1770 по 1926 р. Ці дослідження дозволили зробити висновок, що в результаті масового впровадження нових технологій, а також із приєднанням нових країн до світового господарства і змінами в обсягах видобутку золота виникає нова довга хвиля підйому. Технічний прогрес вимагає значного підвищення інвестицій. Це стимулює сукупний попит, веде до підвищення цін і заробітної плати, зростання пропозиції і рівня зайнятості. Зрозуміло, що розвиток цих процесів ґрунтується на підвищенні продуктивності праці внаслідок технічних нововведень.

Початок першого великого циклу Кондратьєв зв'язував із промисловою революцією в Англії, другого – з розвитком залізниць, третього – з початком широкого використання електричної енергії, четвертого – з розвитком автомобільного транспорту. Сучасні учені вважають, що п'ята довга хвиля пов'язана з розвитком електронної генетики і техніки. Усі ці нововведення змінювали структуру виробництва, попиту, зайнятості, стосувалися всіх сфер економіки і, зрештою, змінювали спосіб життя всього суспільства. Поступово енергія великого підйому вичерпується, насамперед, у зв'язку з життєвим циклом відповідних продуктів і галузей. Але видимість процвітання якийсь час зберігається, і люди дозволяють собі накопичувати заборгованість. У таких умовах буває досить навіть незначного приводу для лавиноподібного розвитку кризових явищ.